Уроки Даттатрейї: Шлях до звільнення через зречення та самопізнання

Коментар до тексту «Шрімад-Бгаґаватам 11.7.32–34. Учителі Даттатреї, починаючи з місяця»

Це текст, над яким слід медитувати, щоб позбутися власних обмежень і перешкод. Це така універсальна матриця, пов’язана з нашими обмеженнями, клешами, бажаннями, прив’язаностями, медитуючи на які, ми можемо знаходити ті самі обмеження, про які говорить Даттатрея, і виявляти їх у самих собі.

Вівека: розрізнення вічного Світла й блиску сансари

Місяць. 

«Прибування і спадання місяця відбуваються завдяки плину часу. І ще, якщо ми замислимося над цим, то побачимо, що прибуває і спадає не місяць, а його блиск. У місяця я навчився, що шість об’єктів чуттів походять від тіла, а не від Атмана».

«Прибуває і спадає не місяць, а його блиск»: під блиском мається на увазі пракриті. Місяць — символ чистої недвоїстої Свідомості. Пракриті властива непостійність. Атману властива нітьятва, вічність. Вівека полягає в тому, щоб відокремити блиск пракриті від нітьятви Атмана. Коли така вівека набуває повної сили, ми стаємо тим, кого називають Парамахамсою. Парамахамса — це лебідь, який бездоганно відокремлює молоко від води. Вважається, що такий лебідь — не кожен, а саме надзвичайно рідкісний лебідь — може вільно випивати молоко, залишаючи воду, відціджуючи його з води. Вівека означає найтонше розрізнення, народжене нашою внутрішньою аскетичною практикою, що дає змогу вивільняти світло Атмана в будь-якій ситуації, не змішуючи його ні з чим.

Блиск місяця тут уособлює мішуру сансари, пракриті, матеріальний світ, органи чуттів, п’ять кош. Але його сутність, яка не змінює свого блиску, завжди вічна й постійна. Це Атман. Як розрізнити Атман і пракриті? Потрібна вівека. Вівека — це властивість сильного чіт, Свідомості. Потрібен сильний чіт. Як розвинути й виховати таку вівеку?

Постійно необхідні дві речі: атма-вічара і брахма-вічара, дослідження Абсолюту й дослідження свого «Я» як частини Абсолюту. Необхідна також ішта-девата-йога. Завдяки розвиненій вівеці ми можемо безпомилково впізнавати Світло Абсолюту серед сприйняття об’єктів, чуттєвих переживань і концепцій, подібно до того, як дитина безпомилково впізнає свою матір на жвавому ринку. Де б не була дитина, вона безпомилково впізнає матір і не сплутає її ні з ким. Самозвільнення в споглядальній присутності, що руйнує васани, — це безпомилкове впізнавання Світла чистої Свідомості Атмана серед будь-яких переживань. Ви повинні просто безпомилково впізнавати його. Вас не повинні цікавити почесті, слава, багатство, чуттєві задоволення, чіпляння й прив’язаності, те, як до вас ставляться. Заплющте на це очі хоча б на 25 років, просто заплющте очі на все. Престиж, поважають вас чи ні в цьому суспільстві, навіть їжа, чи добре вас годують, чи не дуже, умови, побут — просто заплющте на це очі, скажіть: «Потерпи 25 років». Займіться бездоганним вирощуванням вівеки. Лише це має вас турбувати. Якщо зумієте це зробити, ви будете вдячні за це долі, за те, що вам так пощастило. Якщо не зумієте, через 25 років вас турбуватимуть ті самі проблеми, що й на початку. Вівека дає змогу вивільнити силу чіт, відокремити себе від блиску мішури сансари й утвердитися в постійності та вічності. Істинне смирення садху полягає в тому, щоб відокремитися від цього світу, від усіх його ігор, від усіх його амбіцій, відокремитися від власного світу его, від усіх явищ і просто шукати вівеку. Це і є істинне смирення.

Іноді я любив пожартувати в 90-х роках, у 99-му році. Я казав монахам, що, коли ви досягнете звільнення, я зроблю вас великими людьми. Коли ви досягнете просвітлення, я всіх зроблю важливими, шанованими, великими людьми. Дехто запитував: «А ким саме, а як?» Але я не відповідав, лише сміявся. Нарешті хтось із монахів дуже наполегливо розпитував мене, ким же я їх зроблю після звільнення, щоб мати більшу мотивацію практикувати, і я сказав: «Після звільнення й просвітлення дехто з вас буде щасливо мити посуд, а дехто — носити воду й рубати дрова, як просвітлені». Дехто не зрозумів, а дехто зрозумів. Неважливо, ким ви будете в матеріальному світі, це зовсім не важливо, важливо, що ви усвідомите в собі. Ким бути в матеріальному світі, просто визначає доля, ніяті, а також ваша воля, санкальпа, або благословення Шиви, але те, що ви усвідомите, — це ваше прагнення до звільнення й божественна милість. Тому садху ніколи не шукає, ким бути.

Садху вважає, що він народився, отримав дорогоцінне людське тіло — цим він уже відбувся в матеріальному світі. Він прийняв чернечі обітниці, тантрійські самаї, єдину самаю — це і є його місце. Усе інше — це або сева, а сева така, що її не можна обирати; севу треба виконувати так: «Ким треба бути, тим і стану; де треба бути, там і служитиму Богові, Дхармі та Гуру. Питання не в тому, ким я буду, а в тому, яку роль у цій виставі довірить мені божественна милість». Ось і все.

Мистецтво самовиховання та приборкання розуму

Сонце. 

«Сонце своїми променями випаровує воду із землі. У належний час воно знову повертає воду землі. Так само й йог має сприймати об’єкти чуттів без будь-якого завзяття чи жадібності. Коли люди, які перебувають в омані, бачать сонце, відображене у воді або дзеркалах, вони думають, що існує багато сонць, але насправді сонце лише одне, і воно постає в такій безлічі відображень. Із цього я зрозумів, що, хоча Атман лише один, розум, який перебуває в омані, сприймає його як множинність через оманливість ума».

».

 

Чому виникає бажання поговорити з тим чи іншим, побачити те чи інше, прочитати те чи інше? Чому б вам, прокинувшись уранці, не усвідомити: «Усі новини в мені, усі розмови в мені, усі образи в мені, лише я один і існую» — і бути щасливими від цього факту? Це дуже складно, бо ум у це не повірить, скаже: «Ні, у мені нічого немає, я хочу там щось отримати, там поговорити», бо ум усвідомлює свою неповноцінність, ум усвідомлює свою убогість, і йому потрібно якось насититися, щоб почуватися комфортно, потрібно взяти щось ззовні. Але вівека дає змогу жити не на рівні ума, а знайти джерело цього ума. Вівека — це властивість буддхі, а не ума. Коли вівека розвинена, вона каже: «Уме, йди сюди, ось тут твоє щастя, ось тут джерело твоєї мудрості й сили, дивися в буддхі, підкорися буддхі й віддайся буддхі, бо буддхі черпає божественну милість — це джерело твого щастя, твоєї ананди». Садху має виховувати свій ум доти, доки той не знайде джерело свого щастя і своєї ананди. З умом треба поводитися обережно, тому святі кажуть: «Бий свиню палицею по рилу, але не бий її по п’ятачку». Ум треба спрямовувати й суворо дисциплінувати, але його не можна ламати «через коліно», не можна повністю придушувати, вбивати, оголошувати йому непримиренну війну, бо він є частиною вас. Його радше треба виховувати м’яко, як дитину, методом приваблення, щоб ум відчув потяг до мантри, споглядання, садхани, божественного імені, щоб він так само м’яко відвернувся від мирських бажань і від усієї сансари.

Мистецтво самовиховання полягає в тому, щоб увесь час працювати з умом, увесь час прагнути змінитися. Буває так, що спочатку ми розуміємо, що нам потрібно змінитися, але потім минає певний час, і ми про це забуваємо, починаємо думати, що хтось навколо нас неправильний і саме йому треба змінитися, що, можливо, саме він є причиною наших проблем. Або ж ми починаємо думати, що змінитися має світ. Але той, хто має змінитися, — це ми самі. Така зміна можлива, якщо ми постійно стежимо за умом і правильно його спрямовуємо, якщо ми щодня пильно приборкуємо ум, якщо спрямовуємо його до віри, відданості, чистого бачення, самовіддачі, самодисципліни, контролю чуттів.

Від прив’язаності до єдності з Брахманом

Голуб. 

«Я навчився у голуба, що надмірна прив’язаність або дружба з кимось неминуче призводить до нещастя. Ось історія, яка це ілюструє. У лісі жив дуже гарний і сильний голуб. Він заприятелював із голубкою, яка йому дуже пасувала. Їхня любов одне до одного була незрівнянною. Здавалося, що в них два тіла, але одна душа. З часом голубка вперше завагітніла й відклала яйця. Це сприяло посиленню їхньої взаємної прив’язаності. У належний час із яєць почали вилуплюватися пташенята. Хіба майя Харі не є незбагненною навіть для великих пандитів, наскільки ж менш збагненна вона для цих голубів. Для тієї крилатої пари лише ці пташенята становили цілий світ. Щоразу, коли вони дивилися на пташенят та їхні пустощі й чули їхнє ласкаве щебетання, крилата пара відчувала гордість і щастя. Одного дня обоє птахів-батьків полетіли до лісу, щоб принести їжу своїм пташенятам. Прийшов мисливець, розставив свою сітку, і багато птахів потрапило до неї. Бідні маленькі невинні пташки, спіймані в сітку, почали безпорадно кричати. Коли птахи-батьки повернулися й побачили порожнє гніздо, вони знепритомніли. Однак невдовзі вони опритомніли, і кожен полетів у різних напрямках на пошуки пташенят. Голубка-мати побачила пташенят, які потрапили в сітку, і, сповнившись жалю та любові до них, не зважуючи всіх «за» і «проти», кинулася в сітку, щоб урятувати їх, але й сама потрапила до неї та почала голосити. Такий результат безрозсудної пристрасті. Трохи згодом прилетів голуб-батько й побачив, що сталося. Хоча він і не кинувся вперед, як мати, його переповнило горе, коли він побачив власну дружину й дітей, які помирали в нього на очах. Він не міг стримати ридань і почав голосно та скорботно стогнати: «Де знайти мені щастя після втрати дружини й дітей? Заради кого мені жити? О, якби дружина або хоча б одне з дітей уціліли, а так навіщо жити?» — голосив він. Під тягарем горя його розум осліп. Унаслідок цього він дійшов висновку, що краще померти, а тому теж полетів у сітку й зустрів свій кінець від рук мисливця.

О Яду, який урок цієї історії? Коли хтось живе у двоїстості, замість пізнання власного «Я» він просто стає жертвою безрозсудства та пристрастей. Людина, яка насолоджується двоїстістю, не має спокою розуму, і коли вона вважає збереження сім’ї своєю єдиною метою життя, то одного дня гине разом зі своїми знайомими та родичами. О царю, цей світ смертних — відчинені двері до остаточного визволення, у цьому немає сумніву, але ми не повинні втратити цю нагоду через обмеженість прив’язаностями».

Істина полягала в тому, що голубка не була голубкою, вона була Брахманом. Голуб не був голубом, він був Брахманом. Їхні пташенята не були пташенятами, вони були Брахманом. Брахман грав різними енергіями, але в їхніх умах зародилася ілюзія, невідання. Цьому невіданню підвладні всі живі сансарні істоти. Ми повинні перемогти це невідання й пізнати все таким, яким воно є насправді та як воно влаштоване. Коли ми це осягаємо, ілюзії, страждання й занепокоєння більше не можуть оселитися в нашому серці. Ми щодня впевнено йдемо до істини. Ми наближаємося до великого щастя, яке не має ні початку, ні кінця. Такий урок Даттатрейї.

Життя без особистих амбіцій

Удав. 

«О царю Яду, безсумнівно, людина відчуватиме насолоди та страждання відповідно до своїх минулих дій. Їм не можна запобігти, навіть коли вона хоче їм запобігти. Вона також не може зробити так, щоб вони прийшли тоді, коли вона цього хоче. Це істинно й для інших світів. Тому марно докладати зусиль заради того чи іншого. Їжа — смачна чи прісна, не надто багата й не надто мізерна — завбачливо приходить до кожного, і слід бути задоволеним нею. Якщо вона недоступна, треба просто постити. І не лише це: сказане вище однаково стосується й сну. Треба завжди залишатися непохитно відданим власному «Я». Цього я навчився в удава».

Принцип удава, пітона, також називається аджагара-садханою: не прагнути в цьому житті жодних цілей, окрім споглядання Брахмана й служіння божественній волі; не переслідувати жодних особистих амбіцій і цілей, а віддати всі особисті амбіції та цілі Богові, Абсолюту, стати цілковито порожнім провідником божественної волі та божественної мудрості. Це не означає нічого не робити; навпаки, ви можете робити багато, але мотивація ваших дій буде зовсім іншою: ви діятимете як ілюзорне тіло Бога, як провідник божественної волі.

Це зовсім інша мотивація. Зазвичай люди діють або не діють, виходячи з мотивації. Вашою ж мотивацією будуть божественна мудрість і божественна воля. Усі плоди й результати ваших дій не належать вам, вони належать Богові. Завдяки такій настанові ви самі стаєте належними Богові. У цьому сенс прикладу удава. Не переслідувати особистих амбіцій у чернецтві, не переслідувати особистих цілей, не мати особистих амбіцій і цілей, жодних інших, окрім звільнення в Богові, пізнання Бога, служіння Богові, звільнятися від егоїстичних особистих цілей і вчитися все віддавати Богові й приносити Богові, ставати цілковито порожньою посудиною Бога. Це не означає бути безвольним або цілковито нездатним до дії, навпаки, дії можуть бути різноманітними, як і застосування волі. Але це означає зовсім інший вектор мотивації — мотивації віддання себе Богові, відмови від плодів і результатів та насолоди лише божественними благословеннями.

Мистецтво внутрішньої дисципліни та незалученості

Море. 

«У моря я навчився двох або трьох речей. Навіть попри те, що море велике, воно не може дозволити навіть маленькому сухому листочку, який лежить на його поверхні, залишатися тут. Натомість море відносить його геть, до середини. Якби море не робило цього завжди, воно б уже висохло, подібно до резервуара. Так само, яким би великим не був тапасин або йог, він не повинен дозволяти навіть найменшому бажанню чи збудженню входити у свій розум.

«Нині пропаганда також розвинена. Не можна дозволяти пропаганді входити у свій розум. Умовлянням матеріального світу, пропаганді споживацького способу життя, рекламі.

«Якщо він недбалий, він не зможе уникнути руйнування цим. Тому я навчився у моря, що не можна допускати навіть найменшого відхилення без будь-якої точки опори».

Не можна допускати навіть найменшого відхилення. Це дуже важливий принцип. Важко не допускати взагалі жодних відхилень у спогляданні, самайї, дотриманні прийнятих принципів і обітниць, але прагнути до цього потрібно. Тому що інакше ви не станете садху. Щоб прагнути до цього, ми завжди повинні стежити за своїм розумом, завжди бути пильними, очищати своє серце, і перше, чого ми повинні дотримуватися, — це чистота самайї. Ми повинні піднести чистоту самайї на п’єдестал, зробити її внутрішнім божеством. Сакральний священний дух самайї ми повинні дуже свято шанувати у своєму серці. Чотирнадцять корінних обітниць повинні стати золотими правилами, написаними в нашому серці. Плекання такого чистого духу Прихистку, віри відкриє нам можливість для єдиної самайї споглядання. Тоді пряме введення, прямі передачі, методи аннутара-тантри розквітнуть у нашому серці, оселяться в ньому й також почнуть діяти. Тоді ми повинні піднести на п’єдестал ще й єдину самайю споглядання. Крім цього, ми повинні шанувати зобов’язання й обітниці, які приймаємо. Ми повинні чітко розуміти, який у нас статус, яких обітниць ми дотримуємося, а яких ні, які існують правила, які винятки, на якому етапі та як їх слід дотримуватися, а якщо щось незрозуміло — прояснювати це. У вченні все ясно, все прояснено до найдрібніших деталей, але буває, що ми не все розуміємо. Тому завданням також є прояснити, як саме застосовувати вінаю, самайю та єдину самайю в нашому житті.

Як діяти скрупульозно? З роками духовної практики, чим сильніший чітт, чим глибша наша вівека, тим майстернішими ми стаємо в дотриманні всіх принципів, тим більше починаємо спиратися на єдину самайю усвідомлення. Єдина самайя усвідомлення охоплює все й не допускає жодних відхилень.

Чому це так важливо? Дотримання вінаї, самайї та єдиної самайї — це не що інше, як невипадання з недвоїстості та чистої саттви й безперервний процес трансмутації, алхімічної трансмутації перетворення раджасу й тамасу. Коли ми так діємо, ми по-справжньому стаємо бездоганними майстрами. Тобто майстри — це не ті, хто стає дедалі недбалішим, ні. Це ті, хто стає дедалі вільнішим завдяки своєму мистецтву дотримання численних тонких нюансів учення.

Іноді можна бачити, як святі, майстри-авадхути, що досягли звільнення, поводяться поза межами людських умовностей, але це не є їхньою недбалістю, це є їхнім великим мистецтвом майстерного розуміння тонкощів законів природи, дхарми, пракріті, світобудови.

Наприклад, якщо собака вважається нечистою, а Даттатрея брав собаку на руки, це не означає, що він нехтував усталеними правилами. Це означає, що сила його споглядання така, що з енергії собаки він міг видобувати божеств. Тобто це не означає, що він порушує правила, це означає, що він дотримується правил на вищому рівні, ніж звичайні люди.

Ми також повинні навчитися такого скрупульозного дотримання принципів і самай споглядання, щоб за жодних обставин не відбувалося відхилень. Коли відхилень не відбувається, наше «Я», вище «Я» знає про це, наша душа радіє цьому, ми відчуваємо, як наше внутрішнє світло, наша внутрішня чистота зростає. Навпаки, коли наша душа затьмарюється, наші клеші посилюються, наша душа сумує через це, а наше вище «Я» також знає про це.

Ми не можемо обманути нашу душу й наше вище «Я», вони бездоганно все бачать, вони бездоганно знають, коли посилюється тамас, раджас, а коли посилюється саттва і коли посилюється недвоїстість. Якщо ми слухаємо нашу душу, то наш Атман зсередини наставляє нас, і тоді нам уже не потрібне зовнішнє дотримання — ми знаємо, як правильно дотримуватися всього всередині. Тому ми повинні щоразу слухати нашу душу, щоб бути впевненими, щоб наша душа не затьмарювалася. У цьому сенс цих приписів — захистити нашу душу від затьмарень.

«Море дуже глибоке. Попри те, що це так, не проявляється, не відкривається ціла низка організмів, що містяться в його лоні, або дорогоцінна перлина, прихована в ньому. Багато річок впадає в нього, проте жодна не витікає. Улітку течія води в річках зменшується, однак море не пересихає. Воно не зумовлене часом і простором. Подібним чином муні не повинен виставляти напоказ свою силу й виражати свої почуття. Він не повинен дозволяти іншим проникати у твої початок і кінець. Він не повинен радіти, коли його бажання здійснюються, і не повинен впадати в депресію, коли вони не втілюються. Я навчився в моря практикувати спокій і залишатися непохитним у своїй відданості внутрішньому "Я"».

Муні означає мудрець. Тут Даттатрея говорить, що він не повинен виставляти напоказ свою силу та свої почуття. Іноді здається, що якщо ми виявимо свої почуття, інші зрозуміють нас або звернуть на нас увагу, або ми досягнемо взаєморозуміння, або досягнемо своїх цілей. Іноді корисно розповісти іншим про свої почуття, відкрити помисли, наприклад Гуру, або в дружній бесіді з братом чи сестрою по дхармі прояснити щось у стосунках, підходах і баченні, але це не повинно ставати постійним правилом, це не повинно ставати наркотиком, це не повинно ставати сферою психології, у яку ми залізли, варимося в ній і ніяк не можемо вийти.

Це радше тимчасова психотерапевтична пігулка, але це не наркотик, який ми постійно вживаємо і яким живимося. Садху повинен стримувати свої почуття, виявляти усвідомленість і розчиняти їх у розумі. Садху не потрібні психологи ззовні, він сам собі психолог, у нього всередині є чудовий психотерапевт, який зцілює всі його душевні рани, приносить гармонію та спокій. Що це? Це його Атман! Споглядання Атмана найкращим чином розв’язує всі психологічні проблеми.

Зараз у світі популярна західна психологія, існує дуже багато її напрямів: тілесно-орієнтована терапія, гештальт-терапія, гіпнотерапія, скільки завгодно, і всі вони пов’язані зі сферою психології. Але сфера психології не дає змоги піднятися вище, до Божественного Джерела. Для садху психологія повинна підкоритися внутрішній теології. Наша мета не психологія, а теологія.

Теологія означає: не важливо, що в нас у душі — бур’яни чи троянди, усе віддаємо Богові, не важливо, що там виросло, і те, й інше належить Богові. Вона означає, що ми цілковито зміщуємо акценти на трансцендентне, не важливо, чим нас сьогодні обдарували час, природа й доля — золотими монетами чи ляпасами, і те, й інше підносимо Богові.

Самйога: збереження рівноваги та дистанції

Метелик. 

«Обманутий яскравим світлом вогню, метелик кидається вперед до світла й згорає. Так само людина, прив’язана до вродливої жінки з прикрасами та кокетливою ходою, поглинається безрозсудною пристрастю до неї, не розуміючи, що цей ілюзорний флірт — спосіб втягнути її в колесо сансари, що обертається, і прихованої пракріті. Натомість вона вірить, що охоплена щастям. Через це вона втрачає обидва світи — цей і наступний — і тоне в невігластві. Так само й жінка, побачивши привабливого чоловіка, впадає в оману й потрапляє в колесо сансари. Я навчився у метелика, що не повинен ставати жертвою ілюзії, створеної органами чуття».

Перебуваючи в чернецтві, слід завжди встановлювати дистанцію між зовнішнім світом, собою та органами чуття. Слід встановлювати дистанцію у взаєминах одне з одним, у взаєминах між собою та бажаннями. Якщо ви не навчитеся встановлювати таку дистанцію, ви будете вразливими для сансари.

Поки ви не набули бачення всього як гри великої Матері й на стадії взаємин у світобудові з пракріті не піднялися від взаємин як мирського подружжя до взаємин як сестри й брата та ставлення як до великої Матері, яка годує свого сина, ви постійно вплутуватиметеся в певні зв’язки та взаємини. Ці взаємини завжди намагатимуться контролювати вас, навіть не просто намагатимуться — вони стовідсотково контролюватимуть вас через органи чуття та через розум.

Лише на стадії ставлення як до великої Матері пракріті, матеріальна природа, всесвіт, що зветься Деві Дхама, живитиме вас, а не прив’язуватиме, і ви не будете поглинені матеріальною природою. Тому дотримання дистанції: органи чуття — об’єкти, одне з одним, розум — концепції, емоції та почуття — свідомість, дуже важливе для садху.

Наприклад:

• Дотримуватися дистанції між чоловіками та жінками

• Дотримуватися дистанції між статусами

• Дотримуватися дистанції між розумом і мирською інформацією

Це настільки важливо, наскільки лише можна уявити, для вашого майбутнього народження, для вашого звільнення — ніколи не дозволяти порушувати цю дистанцію.

Сансара через органи чуття, через емоції, навіть через світ, інших людей намагатиметься вторгатися у ваш простір усвідомленості, вона завжди намагатиметься порушувати дистанцію, ламати прийняті правила, збурювати вашу ясність, знову відкидати вас назад. Але якщо ви розумний, мудрий садху, ви, послуговуючись прийнятими обітницями вінаї, самаї, самодисципліни, увесь час відновлюватимете цю дистанцію, ви весь час згадуватимете: «Я садху, я саньясин, у мене така-то дистанція». Ви шанобливо триматимете пракріті на відстані.

Іноді пракріті порушує дистанцію через родичів, через найболючіше. Вона може казати: «Допоможи нам, ми тебе потребуємо, ми тебе любимо, приїжджай, залишайся, кидай усе це, нам потрібні онуки, ми вже старі, хто за нами доглядатиме». Це складний вибір, оскільки прив’язаності ще залишилися, і ми повинні зрозуміти, як тримати дистанцію та виявляти співчуття, щоб нікого не образити.

Іноді сансара вторгатиметься через суспільство, новини, інформацію, девайси, вона весь час казатиме: «Ти частина цього світу, ти повинен усе знати, ти повинен усе дивитися, слухати, телебачення, новини, девайси, бути в курсі всіх останніх новин». Це також майя, ви повинні сказати: «Я частина світу, але іншого, не твого, я частина божественного світу, а ти тримайся від мене подалі, на відстані».

Іноді вона вторгатиметься через чоловіка та жінку, коли можуть виникнути прив’язаності, і ви повинні сказати: «Я не за цим прийшов на шлях саньяси, я не шукаю друзів, я не шукаю подруг. Усі друзі й подруги в мені, це божества, моя дружина — Кундаліні, мій чоловік — Шива». Якщо ви встановите таку дистанцію, ваш дух завжди буде вільним.

У тантрі є практики, коли взаємодіють чоловік і жінка, наприклад, поклоніння жінці, стрі-пуджа, кумарі-пуджа, поклоніння маленькій дівчинці, поклоніння на шляху вамачари, поклоніння на шляху дакшиначари. Однак ви не повинні зараз, на цій стадії, надто багато фантазувати на цю тему, оскільки можете втратити свій шлях як садху, саньясі.

Ці шляхи можливі після самадхі, коли ви опанували самадхі, коли ваші ілюзії зникли, ви реалізували тур'ю, тоді ви зникнете, а разом із вами зникнуть і всі ваші прив'язаності. Якщо ж до цього ви намагатиметеся це використовувати, то, найімовірніше, прокрадеться ваше его й захоче використати тантричні тексти на догоду своїм мирським бажанням, і ви знову сильно заплутаєтеся. Це важливий тонкий момент, який також треба розуміти.

Садху повинен у всьому тримати дистанцію. Органи чуття, будь-які переживання, его — усе це намагатиметься порушити дистанцію з вами. Багато разів ви можете бачити, як сансара кидає вам виклик і порушує вашу дистанцію зі світом, скорочує її та хоче вступити з вами в тісніший контакт. Вона хоче випробувати вас: «Ну що, ось я, бачиш, що ти зробиш?» Якщо ви слабкі й не можете прийняти цей виклик та перетворити його силою присутності, ви повинні піти.

Це подібно до того, як у бою із сильним боксером не слід наближатися — можна отримати нокаут на все життя, а слід обрати тактику: відходити, пірнати, ухилятися й тримати дистанцію. Якщо боксер високий, у нього довгі руки, треба тримати дистанцію, треба тікати від нього, не наближатися до нього, не підпускати його до себе. Маленькі боксери, які нижчі за класом, знають: тренер дає їм настанову: «Тримай дистанцію, у жодному разі не зближайся, наблизишся — усе, кінець, на ближній дистанції він тебе покладе». Тому маленький боксер використовує свою перевагу — він швидко бігає.

Ви повинні стати таким садху, який швидко тікає від сансари. Потім, коли ви самі станете сильним духовним воїном, ви не бігатимете, ви стоятимете на місці, а сансара танцюватиме навколо вас, вона скориться вашій присутності. Коли ви станете як гора і ваше недвоїсте споглядання стане як гора Меру, сансара навколо вас проявиться божественним чином у вигляді божеств, дакінь, сиддхів, які робитимуть вам підношення, виконуватимуть танці-підношення, робитимуть хвалебні поклони, співатимуть пісні, а ви будете нерухомі, тому що ви підкорили свій розум і ваш розум став як Шива, а Шакті завжди покірна Шиві.

Але поки ваш розум не став як Шива, завжди тримайтеся від вселенської шакті на шанобливій відстані й кажіть: «Велика Мати, я вклоняюся Тобі на відстані» — і тікайте. «Велика Мати, намасте Тобі, я вклоняюся Тобі, але на відстані». Це означає, що ми бережемо себе, захищаємо свої органи чуття й тримаємося на шанобливій відстані від будь-яких енергій, які можуть порушити нашу самйогу. Наше завдання — підтримувати самйогу, рівновагу, ось що для нас найголовніше, поки ми не утвердилися у споглядальному недіянні.

Мистецтво неволодіння та внутрішньої свободи

Бджола. 

«У медоносної бджоли я навчився трьох речей. Медоносна бджола з дзижчанням рухається від квітки до квітки й живить своє тіло. Вона весь час потроху висмоктує нектар із квіток, але не стає причиною їхнього в'янення. Так само муні повинен іти до оселі домогосподарів і приймати все без нав'язливості, задовольняючись усім, що йому дають. Бджола збирає нектар майже з кожної квітки. Подібно до неї муні повинен вивчити всі священні книги, майстерно й швидко осягаючи їхню суть та пристосовуючи їх для своїх пошуків внутрішнього "Я". На додачу до цих двох добрих якостей бджоли мають згубну нерозсудливість. Вони виробляють мед і накопичують його для майбутнього використання, але людина після обкурювання грабує весь запас і вбиває їх. Замість насолоди накопиченим багатством вони зустрічають розорення і смерть. Так само муні не повинен накопичувати їжу на наступний день, він повинен з'їсти наявну в домі їжу й вирушити далі своїм шляхом».

Тут описано поведінку бджоли під час вивчення вчень і стан неприв’язаності для садху. Будучи монахами, ми нічого не накопичуємо, навіть якщо в нас збирається якесь майно, ми не повинні вважати його своїм — воно вважається майном сангхи. У деяких монастирях є традиція раз на рік, коли монахи приносять і жертвують усе накопичене майно, а потім розбирають, кому що потрібно. Таким чином вони виконують свою обітницю неволодіння, залишаючись без майна. Потім щось накопичується знову, а через рік вони знову все підносять.

Ми не повинні прив’язуватися ні до чого матеріального, якщо хочемо зберегти свою обітницю неволодіння матеріальним майном. Ми повинні приймати подарунки, але розглядати ці подарунки не як свою власність, а як власність сангхи. Раз і назавжди сформуйте в собі таку настанову: навіть санкхаті й курта належать сангсі, щоб не прив’язуватися, щоб ум назавжди заспокоївся.

Насправді це велике благословення — не бути зв’язаним матеріальними бажаннями, не мати матеріальної власності. Матеріальна власність є каменем спотикання в матеріальному світі й вважається чимось цінним. Але ми стаємо монахами, щоб діяти навпаки, щоб позбутися її, адже наше багатство — це прана, чисте споглядання й благословення, зв’язки з божествами, сиддхами, а також здібності.

Одного разу я зустрічався з одним відомим багатієм, олігархом. Він сказав: «Ми, олігархи, божеволіємо від матеріального світу, а ви, монахи, є нашою протилежністю. Це дуже цікаво». Я намагався пояснити йому суть дгарми, питання неволодіння, але він так і не зміг почути. Через деякий час йому хтось зателефонував, і він сказав: «Вибачте, я побіг, треба заробляти мільйони». Я подумав: усі мільйони перед тобою, мільярди тут, але ти не можеш зрозуміти. У чому причина цього? Пристрасна жага володіння, великі турботи, пов’язані з матеріальним світом.

Натомість, коли ми стаємо монахами, у нас дуже мало речей — принаймні їх має бути дуже мало, а навіть ті, що є, — спільна власність, якою ми користуємося тимчасово. Такий дух чернецтва ми повинні мати з першого дня послушництва й упродовж усього життя. Це запорука того, що наша душа вільна від матеріальних прив’язаностей.

За межами бажань і володіння

Слон. 

«Вивчаючи життя слона, я засвоїв одну річ. Слон — дуже сильна й розумна тварина, тому його дуже важко впіймати. Однак людина часто ловить його через його хтивість. Щоб схопити слона в лісі, викопують яму й накривають її бамбуком, багном і травою так, щоб вона виглядала як звичайна земля. Потім на це місце кладуть опудало у формі самиці слона, і самець обманюється цим опудалом, приймаючи його за справжню слониху, й хтиво мчить до неї. Коли він досягає фігури, бамбук розсувається, і слон падає в яму. Побачивши це, я дійшов висновку, що треба триматися подалі від жінок, щоб уникнути такої пастки. Також, коли слон іде за слонихою, а інший сильний слон у статевому збудженні бачить їх, він намагається прогнати іншого слона й б’ється з ним, доки один із них не загине. Побачивши це, я зробив висновок, що навіть сама думка про жінку небезпечна. Це однаково справедливо як для жінок, так і для чоловіків».

 

 

Крадій меду. 

«Послухай урок, який я засвоїв від крадія меду. Бджоли з великою старанністю будують вулик. Крадій меду замислює викурити бджіл і вкрасти мед. Так сильний грабує слабких, відбираючи їхнє багатство. Такий світ — справедливий чи несправедливий. Тому від крадія меду я навчився, що коли людина скупа й приховує своє багатство, сама не насолоджуючись ним і не ділячись ним з іншими, вона ризикує бути пограбованою».

 

 

Іноді, коли до Індії приїжджають іноземці, вони переживають низку стресів і потрясінь. Одне з них пов’язане з грошовим питанням, оскільки індуси сприймають іноземців як білих багатих сахібів. Якщо вони білі, приїхали з багатих країн і в них вистачило грошей, щоб долетіти сюди, то це означає, що вони точно багаті, — тож у них просять гроші. Гроші просять багато хто, і це може дивувати. Причому це можуть бути духовні люди, монахи, садху, не монахи, жебраки — можливі різні варіанти. Спочатку це дивувало й навіть обурювало. Траплялося так, що люди приїжджали до Індії за духовністю, а їхали з потьмареннями, думаючи: «Ось на мені хочуть заробити, тут самі прохачі та жебраки, які ж вони люди дхарми».

Але я в таких випадках казав: «Зрозумійте, тут інша культура, тут інше ставлення до грошей. Гроші тут не священна корова, це не те, чому поклоняються, як на Заході. Гроші — так, це божественна сила, але вона має працювати заради Бога й заради дхарми, тому попросити трохи цієї сили, щоб вона попрацювала на когось, не вважається чимось ганебним. До того ж жертвувати, брати участь у різних проєктах дхарми — це справа престижу. Тому ставлення до грошей там легше й вільніше: хочеш — жертвуй, не хочеш — не жертвуй».

Але для багатьох, хто приїжджає до Індії, це стає напруженим питанням. Наприклад, коли ви домовилися з таксопарком, що таксист довезе вас за певну суму, ви платите в касу, він вас везе, але потім таксист запитує, чи не хотіли б ви дати йому ще грошей, бо в нього дружина, діти тощо. Монах, із яким я їхав, обурювався й казав: «Гуру, не давайте, вони всі випрошують, вони хочуть обдурити, це неправильно, це порушення домовленості, це несправедливо». Я казав: «Так, я знаю, це несправедливо, це порушення домовленості, але для нашого європейського розуму, а для їхнього розуму це нормально. До того ж наше завдання — робити людей щасливими, чому ти не хочеш за 200 рупій зробити цю людину щасливою, дай їй грошей — і все». Якщо ми змінюємо свій менталітет і просто думаємо про те, що можемо зробити людей щасливими, це перестає бути проблемою.

Крім цього, бувають інші види шоку. Наприклад, культурний шок, коли ви стикаєтеся зі ставленням до способу ведення справ, до сприйняття часу, до обіцянок — ставленням зовсім іншим. Як таке взагалі можливо, у голові не вкладається, але це інша культура. Крім цього, ви можете зіткнутися з харчовим стресом, коли індійська їжа — це одні й ті самі страви: сабджі, дал, палак-панір, масала-чай, щодня тричі на день, і все настільки гостре, що їсти неможливо. Крім цього, ви можете зіткнутися з побутовим шоком. Побутові умови не те щоб погані — їх просто немає. Коли люди подорожують Індією, виникає дуже багато різних труднощів, і спочатку їхній розум відмовляється це сприймати.

Але коли ми бачимо в цьому спосіб поглибити свою віру, відсікти надії та прив’язаності й за всім цим усе-таки розпізнати божественну милість, ми по-справжньому відчуваємо, що стаємо садху. Тому що божественна милість від таких речей не залежить. Вони можуть бути, а можуть і не бути, але на божественну милість це ніяк не впливає, на чисте бачення це ніяк не впливає. Тоді ми розуміємо, що до Індії ми їхали не за духовними псевдонасолодами, а за зміцненням віри, за тапасією — ось навіщо ми їхали до Індії.

Коли насолода стає підношенням

Олень. 

«Олень приносить у розум чистоту й ніжність, його швидкість у бігу дивовижна, однак через сильну любов до музики він потрапляє до рук м’ясника. Музика мисливця змушує його стояти нерухомо й слухати із заплющеними очима. Із цього я збагнув, що якби відлюдник, який живе в лісі, піддався музиці чи танцю, його падіння було б неминучим. Хіба не тому, що він був зачарований музикою й танцем, муні Рішьяшрінга потрапив у пастку танцівниці? Таким чином я навчився в оленя, що не слід піддаватися омані музики чи танцю».

Крім тієї музики, яка присвячена Богові, — бхаджану, крім того танцю, який є підношенням Богові. Індія — це країна, що танцює і співає, оскільки в ній переродилося багато гандхарвів. Для гандхарвів це цілком природно, це божества в каналах, які, скажімо, європейським людям невідомі. Коли Свамі Кайласанатханандана приїхав на конгрес адвайта-веданти у 2010 році, здається, він прочитав проповідь, а потім під час перерви на конгресі зібралася якась група людей або учнів, щоб послухати його; він щось сказав, а потім промовив: «Ну а тепер давайте потанцюємо». Люди прийшли такі поважні слухати адвайта-веданту, дхарму, а тут така пропозиція. Але для гандхарвів це нормально, тому що для них танець — це або форма ками, насолоди, або форма підношення Богові, відданості Богові.

Тут ідеться про танець, спів як про каму: коли гандхарви захоплюються камою, їхня свідомість зісковзує в такі чуттєві насолоди. Якщо ж спів стає бхаджаном, формою упасани, бгакті, поклонінням, і це супроводжується правильним спогляданням, медитацією, то це шлях звільнення, тантричний шлях звільнення, який дозволяє спрямувати нашу енергію до Божественного Джерела.

Є така розповідь. Українська делегація приїхала на Кубу, і кубинці запитують: «Чому ми не можемо нічого створити — ані промисловість, ані збудувати що-небудь?» Їм сказали: «Ну, тому що ви не працюєте, ви лише танцюєте, співаєте самбу й мітингуєте за Кастро, за революцію». Вони запитали: «То що ж нам робити?» — «Вам якось треба почати працювати». Вони подумали: «Добре, тоді ми зараз же почнемо, ми зараз почнемо мітинг за роботу» — «І вам треба припинити танцювати самбу» — «Тоді ми скличемо мітинг проти самби й за роботу». Вони зібралися, почався мітинг, виступив Фідель Кастро, він закликав їх працювати, потім вони почали ще більше мітингувати й танцювати «за роботу» і знову почали танцювати самбу.

Розум, прив’язаний до чуттєвих насолод, повертає все на свій бік, але мистецтво тантри полягає в тому, щоб ті самі прив’язаності поставити на служіння Богові. Коли ми співаємо в ім’я Бога, насолоджуємося музикою в ім’я Бога, поєднуючись із присутністю, це пробуджує внутрішніх божеств і стає справжньою практикою звільнення.

Приборкання язика і внутрішня тиша

Риба. 

«О Яду, знай, що з усіх органів чуття язик подібний до невидимого злодія. Муні дотримується суворої аскези, залишаючись без їжі та досягаючи контролю над усіма органами чуття. Вони не можуть контролювати язик. Здається, ніби його можна легко контролювати, але саме в цьому й полягає його шахрайство. Доки язик не взято під контроль, підкорення органів чуття не є повним. Якщо не приділяти уваги язику, важко уникнути краху. Подивися на рибу: вона не має іншої вади, крім непостійності язика. Саме цей неконтрольований язик робить її здобиччю рибальського гачка. Так, спостерігаючи за рибою, я засвоїв важливість контролю та підкорення язика».

Контроль над язиком лежить у двох площинах. Перше — це контроль за споживанням їжі. Ми повинні контролювати язик, контролюючи споживання їжі, споживаючи її без жадібності. Друга сфера — це контроль мовлення. Ми повинні контролювати мовлення, знаючи, що й коли говорити, не марнословити й не говорити без потреби. Якщо говорити, то по суті, про Бога й про дхарму, тобто наше мовлення не повинно вводити нас у невідання. Ми повинні бути здатні легко дотримуватися мауна-врати, обмеження мовлення в ретриті. Найголовніша мауна полягає в розумі. Якщо наш розум спокійний і розпізнає своє джерело, то й контроль язика легко здійснювати.

Від бажання до безпристрасності та внутрішнього щастя

Повія на ім’я Пінгала. 

«Пінґала була повією. Я також навчився в неї. Зараз я розповім тобі цю історію. У славетному місті Відеха, столиці царя Джанаки, жила повія на ім’я Пінґала. Одного дня вона була сповнена бажання багатства й хтивих насолод. Вона, як завжди, стояла у дверях свого дому, шукаючи коханця, але марно. Того дня не знайшлося жодного. Вона стояла й дуже довго чекала, жадібно вдивляючись і палаючи сильним бажанням. Настала ніч, її ноги почали волочитися, втома посилилася. Коли розчарована вона ввійшла всередину, бажання знову зросло. Тому вона не могла залишатися всередині й знову вийшла до дверей. Так, входячи й виходячи знову і знову, вона виснажилася фізично. Хоча вже минула північ, так і не знайшлося жодного коханця. Воістину, дивними є шляхи божественного. Унаслідок виснаження її пристрасне бажання багатства, так само як і хтивих насолод, поступово покинуло її. Вона навіть розкаялася в тому, що так низько впала, і її хіть зникла. Нею оволоділа відраза. Без цього обмеження неможливо позбутися тілесних прив’язаностей і досягти стану безпристрасності. Божою милістю в ній запалала свобода від пристрасті, і вона почала зазирати в себе».

Вона міркувала: «Як соромно, яке безумство, фу, фу! Не здатна контролювати почуття, я цілковито віддалася скорботі, очікуючи на жалюгідного чоловіка, який хтиво прагне жінки. Як соромно через це нікчемне бажання, що хтось прийде й зробить мене щасливою, тоді як я забула, що Бог, який є Істиною, який вічний і незмінний та дарує щастя кожному, перебуває поруч. Я уявляла, що, якщо ница й неправедна людина стисне це тіло в обіймах, я здобуду щастя, — який же дикий мій розум. О, як я помилялася, споглядаючи це тіло та його красу. Якою є його істинна природа? Унизу є дві ноги, подібні до колон, угорі — дві руки, а ще є хребет, подібний до великої балки, що з’єднує їх; обабіч нього — ребра, схожі на крокви, і все це вкрите шкірою. Є дев’ять дверей, і те, що щодня виходить із них, — ніщо інше, як нечистоти. Як же наполегливо я докладала зусиль заради краси цієї речі, яку називають тілом, якою дурепою я була.

Як можу я вважати іншу людину коханцем у цьому славетному Відехапурі, забуваючи про Ач’юту, який є формою мого власного «Я», природою блаженства та внутрішнім спокоєм. Ця краса, ці бажання й боги, які їх дарують, — хіба не будуть усі вони знищені часом і зрештою не втратять своїх якостей? Яке щастя можемо ми здобути завдяки любові до цих тлінних речей? Тому я більше не дозволю себе обманювати. Вважаючи Шрі Харі, благодійника всього й сутність усіх речей, найдорожчим для мене, я цілковито віддаю себе йому. Можливо, якась гідна похвали справа, вчинена мною в попередньому народженні, нині принесла плід, а товариство якогось махатми сприяло його визріванню й призвело до того, що милість Шрі Харі зійшла на мене; інакше як могло таке добре почуття перемогти в такій грішній особі, як я?

Зрештою, хіба не всілякі труднощі облягали мене до цієї миті, після чого з’явилася неупередженість, яка стала причиною такого спокою? Тому, оскільки це розпізнавання, що зародилося в мені, безсумнівно, є милістю Шрі Харі, я вважатиму його наказом Шрі Харі, вижену будь-яке бажання чуттєвих об’єктів і віддам себе лише йому. Тільки Шрі Харі може врятувати таких осіб, як я, що обплутані бажаннями чуттєвих об’єктів, сліпо гинуть у трясовині сансари й піддалися обману отруйної змії, яку називають бажанням. Сам Шрі Харі спрямовує тих, у кому вкоренилося розпізнавання і хто, зберігаючи пильність, досяг безпристрасності. Він один — мій наставник».

Отже, коли безпристрасність стала непохитною, Пінґала досягла надзвичайного спокою та миру розуму. Тому, о Яду, з цієї історії Пінґали я навчився, що бажання — це печаль, а відсутність бажань — найвище щастя».