Рівні мудрості: від боротьби з невіглаством до єдності з Абсолютом

Коментар до тексту «Трипура-рахасья». Розділ 22

Питання брахмана Васумани до принца Хемангади.

«Прояви задоволення і болю спостерігаються у мудреців нижчої категорії, але вони не залишають на них жодного сліду, на відміну від невігласів».

Під мудрецями ми маємо на увазі майстра споглядання. Тобто це не є якась мудрість, це саме опанування практики споглядання. А під невігласом мається на увазі початківець, тобто той, хто не опанував неконцептуальне усвідомлення і вводиться в оману своїми внутрішніми даними.

Поки ми є початківцями, для нас існують сум’яття, омани. Коли ми вкорінюємося і стаємо майстрами споглядання, ми більше ніколи не вводимося в оману ні своїми думками, ні чужими словами, ні емоціями, ні ситуаціями. Наприклад, є практика, коли вас спочатку вихваляють, а потім лають. Хоч усі знають, що це практика, але навіть під час цієї формальної практики все одно виникають почуття. Це показник того, що навіть штучно змодельована ситуація може впливати на свідомість.

Коли ж ми стаємо практиком, укоріненим у спогляданні, то в момент навіть сильних чуттєвих або грубих переживань відбувається беззусильне, самовільне, миттєве (за частки секунди) зміщення фокуса уваги з переживання на Ясне Світло, Основу, базову свідомість, Всевишнє «Я».

У момент такого переміщення, навіть коли переживається будь-яка думка чи емоція, базова свідомість проявляє свою величезну силу, миттєво знецінюючи будь-яке переживання. Визнається велика цінність базової свідомості. Це не якийсь байдужий індиферентний стан, подібний до безчуттєвої свідомості «мені все одно». Навпаки, при сприйнятті базової свідомості відбувається найвища оцінка будь-якого переживання, воно бачиться невід’ємним від вищої базової Свідомості, воно переживається абсолютним. Тоді що б не переживалося, воно переживається позитивно, як прояв Бога.

Припустімо, одну матаджі-брахмачар’ї покликали на збори монахи. Але вона не пішла, злякавшись чогось. Тут наявне неприйняття ситуації, коли якась частина свідомості відкидає іншу частину.

Якщо все є Абсолютом, то правильне споглядання полягає в тому, щоб навчитися розуміти не лише позитивні сторони, але навіть і ті, які не подобаються. Треба возз’єднатися, здобути цілісність із самим собою і діяти, виходячи з цієї цілісності.

Чому відбувається відкидання ситуацій зовні? Тому що відбувається відкидання ситуації всередині. Тобто відкидання зовнішніх ситуацій є наслідком, а причина — це якесь розмежування, нецілісність усередині. І коли ця причина буде усунена, усе миттєво відновиться, стане цілісним.

Поки ми не здобули абсолютної чистоти, всередині нас є свята свідомість і є нечиста, тобто мирська свідомість. Мирське треба відкидати й пригнічувати, а святе — плекати, витісняючи ним мирське.

Однак на вищому рівні ми повинні виявити, що взагалі не існує нічого мирського, що існує тільки святе. І коли свята свідомість повністю заповнить усередині будь-які прояви, тоді буде досягнуто возз’єднання всіх частин розуму в одне єдине ціле. Ми опиняємося у стані єдиної чистоти.

Коли зміниться кармічне бачення, то на що б ми не подивилися зовні, ми бачитимемо лише святу свідомість. Ми перестанемо бачити людей, котів, собак, а почнемо бачити божеств. Ми перестанемо бачити Чухлонку і Слутку, перестанемо бачити звичайний світ і почнемо бачити мандалу.

Три категорії мудреців

«Задоволення і біль впливають на мудреців середньої категорії таким самим чином, однак вони лише невиразно реагують на своє середовище, як спляча людина реагує на ніжний вітерець або на комаху, що повзає по ній. Прояви задоволення і болю знову ж таки спостерігаються і в найкращих серед мудреців, однак вони сприймають їх як міраж».

Джняні — реалізовані майстри споглядання. Дуже важливо зрозуміти роботу їхньої свідомості, щоб застосувати до себе.

Мудреці, споглядальники нижчої категорії відчувають біль і задоволення, але ці почуття не залишають у них відбитка, душевних ран. Тіло, звичайно, відчуває різні речі. Поки воно є, його карма полягає в тому, щоб відчувати, тому що воно складається не зі світла, а з плоті. Тим не менш в умі таких мудреців не виникає відбитків. Про таку людину кажуть: «Вона дуже гнучка, у неї дуже легка свідомість, вона все сприймає радісно, з чистою душею і в чистому баченні».

Джняні вищої категорії самоосвобожує переживання. Він на них майже не реагує. У нього не лише не виникає відбитків, якихось оцінок і душевних ран у свідомості, але він узагалі не сприймає всерйоз нічого, крім Абсолюту, оскільки його ум перебуває в односпрямованому спогляданні Абсолюту. Переживання, біль, гнів, блаженство подібні до брижів на поверхні води.

«Невігласи очікують задоволення й біль перед тим, як вони настануть. Занурюються в них знову й знову при їх настанні та подумки повертаються до них після їх завершення, тому задоволення й біль залишають сильні враження в їхніх умах».

Звичайна людина передчуває різні переживання. Переживши їх, вона згадує їх і смакує, і вони залишають слід у її душі. Тому у свідомості залишається кармічний слід, який тягнеться в наступне життя. Зі споглядальником же такого не відбувається. Якщо він і закарбовує в собі що-небудь, то тільки свідомість Ясного Світла.

Джняні нижчого порядку

«Джняні нижчого порядку також насолоджуються задоволенням і болем подібно до невігласів, але їхні спогади про ці переживання часто перериваються періодами реалізації».

Споглядальник нижчого порядку відчуває різні переживання, які залишають відбиток у його свідомості, але фундаментальна свідомість, узята за основу, ніби відсуває всі ці переживання на другий план, усі вони стають неважливими порівняно з фундаментальною свідомістю.

Якщо до нього хтось приходить і повідомляє, що в нього такі-то неприємності, то він каже: «Дуже добре», продовжуючи відчувати глибоку зануреність і радість унаслідок такої зануреності. Ці насолоди для нього набагато сильніші, ніж повідомлення про неприємності. Ця сильна насолода — це приклад єдності з базовою свідомістю. Повідомлення про неприємності — це приклад сприйняття зовнішніх відчуттів, думок і переживань.

«Таким чином, мирські насолоди не залишають вражень у їхніх умах. Джняні середньої категорії, які звикли приборкувати свої уми тривалою практикою аскези, утримують свої уми під контролем навіть тоді, коли вони відчувають задоволення або біль. І таким чином їхня відповідна реакція на світ така ж невиразна, як реакція сплячої людини на ніжний вітерець або комаху, що повзає по ній».

Споглядальник середньої категорії може перебувати в спогляданні попри те, що він переживає біль або задоволення. Його споглядання настільки посилилося, що навіть якщо на відчуття здійснюється навантаження, він його не втратить. Його базова свідомість настільки глобальна й глибока, що він завжди може виводити її на перший план, навіть коли до тіла або ума прикладається значний вплив. Він завжди може протиставити сприйняттю й думкам споглядання Ясного Світла. І це споглядання в нього має велику силу.

На цьому рівні йогіни виконують різні практики, що розвивають тренування й гнучкість. Якщо такий йогін тренується в місці сили, то коли він сидітиме в медитації, перед ним можуть виникнути перешкоди, наприклад можуть прийти якісь духи місцевості й почати чинити йому перешкоди. У звичайної людини голова йде обертом, і вона може просто піти з цього місця. Але якщо йогін опанував споглядання, він просто протиставляє своє сильне споглядання перешкодам, і тоді відбувається боротьба за принципом «хто кого»: або споглядання витіснить енергію перешкоди, або перешкода витіснить енергію споглядання. Якщо йогін є майстром споглядання, то його споглядання витіснить перешкоду, підкорить її як сильний слабкого. Тому часто святі описувалися як такі, що приборкують, підкорюють різних демонів, духів. Наприклад, Падмасамбхава приборкав безліч демонів Тибету. Не лише приборкав, а й зв’язав клятвами, зробив захисниками вчення, переконавши прийняти дхарму як свій шлях.

Чому це відбувається? Тому що коли йогін перебуває в спогляданні, базова свідомість, Ясне Світло є душею як демонів, так і богів та людей. Той, у кого воно сильне, має владу над іншими істотами, які визнають велич цієї свідомості, тому що ця базова свідомість є серцем усіх живих істот, навіть богів.

Джняні вищого порядку

«Джняні найвищого порядку залишаються незачепленими, оскільки вони завжди залишаються подібними до спаленого скелета тканини, що зберігає її колишню форму, але вже марного. Так само як актор насправді не підвладний пристрастям, які він демонструє на сцені, так і цей джняні, який завжди усвідомлює свою досконалість, не підвладний впливу видимих задоволень і болю, які він вважає простою ілюзією, подібною до міражу».

Святий споглядач найвищої категорії тільки іншим здається людиною, насправді він уже являє собою величезний сяйний простір. Він глибоко вкоренився в цьому сяйному просторі фундаментальної свідомості. Воно стало дуже сильним. І коли на периферії свідомості виникають якісь враження, вони, зіткнувшись із цим величезним простором, миттєво розчиняються. Це і є самозвільнення в момент виникнення, коли можна увійти в контакт із таким величезним сяйним простором Основи, коли ми звикаємо до уважності й спустошуємо своє серце, коли ми повністю стаємо цілісними й возз’єднуємося, коли всередині нас немає жодних чіплянь, жодних оцінок, жодних інтерпретацій.

По суті, цей величезний сяйний простір завжди належить нам. Але наш розум, даючи оцінки та інтерпретації, постійно розмежовує, відділяє нас від цього простору. Тому ми повинні тренуватися в спогляданні, у відпусканні та розслабленні.

Наропа двадцять три рази отримував шокуючу передачу, тому що в нього були сильні чіпляння й розмежування. Двадцять три рази за допомогою вчителя Тілопи він ставав на межу виживання, оскільки в ньому сильно вкорінилася ідея «я», особистісного его, яка закривала його від реалізації. І лише після всіх цих випробувань він зумів сприйняти передачу Гуру. Однак коли така передача відбулася, то всього за пів року він здобув найвище просвітлення і сіддхи.

Відмінності в усвідомленні вищої Сутності

«Невігласи не усвідомлюють чистої вищої Сутності; вони бачать її завжди затьмареною, тому вірять у реальність об’єктивного знання і, отже, підвладні впливам задоволення й болю, що мають місце в їхньому житті».

Коли практик-початківець не усвідомлює базову свідомість, усе, що в нього є, — це задоволення або біль, звичайне прийняття й відкидання. Попри те, що безмежна сяйна свідомість присутня, він не може її впізнати, бо віддаляє себе від неї.

«Що стосується джняні нижчої категорії, вони усвідомлюють вищу Сутність лише час від часу, і періоди невігластва наздоганяють їх щоразу, коли їх долають схильності, і вони вважають тіло вищою Сутністю, а світ реальним. Вони часто здатні долати й відкидати старі тенденції, і таким чином у них триває боротьба між мудрістю та невіглаством — кожне з них переважає поперемінно».

Споглядачі нижчої категорії усвідомлюють вищу Сутність (цей сяйний простір) лише час від часу, під час медитації та прямої передачі, приблизно раз на добу або раз на три доби, іноді навіть раз на тиждень. А періоди невігластва наздоганяють їх щоразу, коли вони вважають світ реальним і йдуть за своїми схильностями. Тобто в добі є приблизно три хвилини усвідомлення вищої Сутності, а решта двадцять три години п’ятдесят сім хвилин — період невігластва. Звичайно, це не повне невігластво, однак порівняно з базовою свідомістю це називають невіглаством. Навіть якщо й є якась уважність, вона не така яскрава, як зазвичай. У цей час їх долають кармічні схильності. Тому практик завжди бореться за те, щоб скоротити такий період, докладаючи свідомої уважності. Він відвойовує буквально по хвилині на добу, доки поступово не наблизиться до базової свідомості. Тому кажуть, що він повинен замкнути коло споглядання вдень і вночі.

Вони долають і відкидають старі тенденції, тому в них триває боротьба між мудрістю та невіглаством, які переважають поперемінно. Поки ми не вкоренилися в спогляданні, у нас має відбуватися така боротьба між усвідомленістю й несвідомістю.

Джняні стає на бік мудрості й бореться з невіглаством доти, доки хибність не буде знищена повністю, доки істина не переможе.

Стати на бік мудрості — це означає прийняти базову свідомість як основу й завжди орієнтуватися на неї, намагаючись перебувати в ній і боротися з відволіканнями, доки вони не припиняться.

Насправді на це йде все життя. Я зустрічав багатьох Учителів із сивими скронями, які казали, що були введені у восьмирічному віці в природу Ума і відтоді намагалися не відволікатися. Вони говорили: «Зараз мені шістдесят років, але я продовжую свою практику».

«Забуття вищої Сутності ніколи не настає для представників середньої категорії джняні, неправильне знання ніколи не оволодіває ними».

Для майстра споглядання навіть середньої категорії забуття базової свідомості ніколи не настає. З ним можна зробити що завгодно, але змусити його забути базову свідомість у принципі неможливо. Він її пам’ятає завжди: коли спить, їсть, ходить до туалету, розмовляє. Його поверхневий ум може працювати або вимикатися, його тіло може переживати насолоду або біль, але він постійно занурений у цю базову свідомість; він односпрямовано за неї тримається.

«Однак вони зі своєї власної волі виносять на світ деякі схильності з глибини себе, щоб підтримувати своє тіло згідно з дією прарабдхи. Такою є поведінка досконалого джняні».

Залишкові карми виносяться на поверхню таким йогіном і робляться практикою об’єднання споглядання, щоб давати імпульс сяянню базової свідомості. Цей принцип у тантрі називається «перетворення клеш на мудрість». Тобто якісь внутрішні відбитки залишаються. Наприклад, у ченців це завжди заслуга: тенденція друкувати священні тексти, писати вірші або грати на чомусь, прикрашати монастир чи проповідувати. Ці внутрішні ментальні відбитки можна виносити на поверхню як прарабдху, поєднуючи зі спогляданням. Це те, що розвиває базову свідомість і дає їй гнучкість.

Самадхі та повсякденне життя

«Що стосується шукача, то для нього немає забуття вищої Сутності, доки він перебуває в самадхі. Але досконалий джняні ніколи не забуває про вищу Сутність, і він виявляє свої власні схильності згідно зі своїм власним вибором».

Початківець-шукач пам’ятає вищу Сутність, доки перебуває в самадхі під час медитації. Він може переживати великі досвіди (світло та інше), але після виходу з медитації це не поєднується з повсякденним станом, тому що поверхневий ум вмикається і починає затьмарювати, блокувати цей стан.

Але майстер споглядання не забуває вищу Сутність навіть тоді, коли виходить із цього стану, тому йдеться, що споглядач найвищого порядку не робить відмінностей між самадхі та мирськими справами. Він ніколи не сприймає щось як відокремлене від вищої Сутності, тому для нього не існує жодного відступництва чи відхилення.

«Джняні середньої категорії любить самадхі й добровільно перебуває в ньому. Відповідно існує відхилення, хоч і невелике, коли він зайнятий мирськими справами або навіть доглядом за тілом».

Коли йогін оволодів самадхі й певним ступенем споглядання, то його подальша боротьба спрямована на те, щоб урівняти стан самадхі та стан звичайного життя після виходу з нього; сидячу медитацію з постмедитативним періодом. Тому що завжди є розрив між рівнем у самадхі під час сидячої медитації та постмедитативним періодом після виходу з неї.

Зниження рівня свідомості при виході із сидячої медитації настає завжди, коли органи чуття починають працювати.

Спалювання карми вогнем мудрості

«З іншого боку, джняні найвищого порядку ненавмисно й природно перебувають у самадхі, і будь-яке відхилення неможливе для нього за жодних обставин. Джняні середньої та вищої категорії не має в собі жодного сліду карми, тому що вони перебувають у досконалості й не сприймають нічого, крім вищої Сутності. Як може залишатися якась карма, коли бушує нестримний вогонь джняні, що спалює все на своєму шляху».

Коли після тривалої практики тренування досягнуто єдності стадій сидячої медитації та постмедитативного періоду, ці два стани урівнюються, змішуються і зливаються, є лише одне рівне сахаджа-самадхі. Коли є сахаджа-самадхі, то це порівнюють із бурхливим полум’ям мудрості, яке спалює всю карму. Усе, що потрапить у це бурхливе полум’я, буде розчинене. І тоді немає жодної карми для такого йогіна. Усі дії самозвільняються ще до того, як вони виникають.

«Така карма — це лише хитрість, хоча глядач вірить у те, що вона справжня. Зараз я поясню цей момент. Стан джняні вважається тотожним стану Шиви. Між ними немає навіть найменшої відмінності. Тому карма не може забруднювати джняні».

У такому стані споглядач єдиний з Абсолютом. Фактично він сам є Абсолютом. Між його свідомістю та Абсолютом немає жодної різниці. Різниця між категоріями святих може бути лише в можливості проявляти енергії у відносному вимірі.

За рівності в абсолютній свідомості може бути різниця в здатностях проявляти енергії назовні. Один може лише перебувати в єдності з Абсолютом, інший може силою свідомості закликати, проявляти глобальні вселенські енергії та з їхньою допомогою змінювати реальність, творити мандали, розсіювати омани в умах інших, пробуджувати їхнє внутрішнє світло, допомагати їм розкривати свій потенціал. Проте в момент такого перебування в сахаджа-самадхі вони обоє є нероздільними з Абсолютом.

«Після цієї бесіди з Хемангадою всі сумніви Васумана розвіялися. Він здобув ясне розуміння істинної реалізації. Васуман і царевич попрощалися один з одним і розійшлися».

«Почувши все це, Парашурама все ж запитав Шрі Датту: "Учителю! Я вислухав Твої священні слова, що стосуються реалізації та мудрості. Мої сумніви тепер прояснені. Тепер я розумію недвоїстий стан абсолютної свідомості, що пронизує все і перебуває у вищій Сутності"».

Урівнювання двох станів як вершина практики

Ці настанови дуже важливі, тому що є дуже глибокими. Це вершина або квінтесенція духовної практики. Урівнювання двох станів (медитативного і постмедитативного) — це справді досягнення справжнього Майстра і реалізація сахаджа-самадхі, яка приходить після багатьох років тренування.

Дг'яною можна швидко досягти певного прориву, концентрацією можна швидко зупиняти дихання тощо, однак такі практики називають лише підготовкою або іграми добре тренованих людей. А справжня практика починається тоді, коли відбувається вирівнювання двох станів: у медитації та в постмедитативний період.

Саме на це ми орієнтуємося, коли тренуємося в практиці ходьби та в інших тренуваннях гнучкості. Найкращий спосіб тренуватися у вирівнюванні двох істин — це чисте бачення. Навіть якщо людина не особливо вміє контролювати вітри і в спогляданні не здобула великого досвіду, практика чистого бачення дає здатність урівнювати ці два стани і сама по собі вводить у споглядання.

Чисте бачення означає, що священна свідомість витісняє двоїстий розум і нечисте двоїсте сприйняття.