Коментар до тексту «Шрі Сіддханта Шикхамані. Стхала: Спрямованість»
Якщо оцінювати емоційно стан садху, то десять — це максимум, а нормальний садху має бути десь між сімома і вісьмома. Десять — це екстаз, дев’ять — це захват, вісім — блаженство, сім — просто щастя, шість — радість, п’ять — задоволеність (сантоша), чотири — спокій (нейтральність). А ось далі йдуть складнощі. Три — незадоволеність, два — страждання від незадоволеності, один — це життя в якомусь похмурому незадоволеному стражденному вимірі між страхом і гнівом. Нуль ми вже не рахуємо.
І садху живе десь між сімома і вісьмома, між блаженством, щастям і радістю. Якщо він, звісно, виховує свою віру, очищає свій ум. Якщо він правильний садху і живе в дусі дхарми, то все правильно. Але іноді в нього може не бути такої вже радості й блаженства, але в нього є задоволеність. Задоволеність — це теж добрий стан, як основа, з якої можна йти далі. Тобто «просвітленим ти можеш не бути, але задоволеним бути зобов’язаний».
Просвітлення дається божественною милістю, а задоволення заробляється власною працею. Власною працею садху стає задоволеним. Якщо він не задоволений, значить, він не виховував себе, не вивчав Учення, не застосовував, не зрозумів, не поглиблював, щось він не допрацював, погано тренувався, мало в спортзалі бив по грушах, мало смичком водив по скрипці, мало грав гами. Тому що задоволеність — це питання майстерності, психологічна річ. Навіть не будучи просвітленими, віруючими, ви можете бути цілком задоволені, просто навчившись. Навіть психолог може навчити вас цього. Він щось розповість вам про відпускання і прийняття себе, позитивне мислення. І такі банальні істини спрацюють, якщо ви їх застосовуватимете.
Задоволеність не складна. Для задоволеності не потрібен тапас, треба лише трохи попрацювати в цьому напрямку. А ось для високих бхав, вищих таттв потрібна серйозна садхана, відкриття віри, вищих контурів свідомості, пробудження вищих таттв, очищення, віддача Богові, тому що все це божественні категорії: божественний захват, екстаз, благоговіння, щастя, радість, любов (божественна, а не мирська). Усе це вже потребує більшої роботи над собою, більшого відпускання, більшої самовіддачі, більшої глибини віри. А задоволеність проста: навчитися приймати своє життя, приймати свій шлях, поважати свій вибір, відсікати зайве.
Але при цьому під задоволеністю ми не маємо на увазі задоволеність домашньої тварини, наприклад, собаки чи кота (мене годують, мені добре, тепло, сито). Задоволеність як базовий стан — це спокій ума садху, задоволеність шляхом дхарми і Богом, у якій є духовна робота. Усередині цієї задоволеності горить вогонь, полум’я віри, спрямованість (шила), вогонь внутрішньої тапасьї, вогонь споглядання, вогонь вічара-спанди, Брахма-вічари. Ось це — задоволеність. Це не тамас домашнього кота, який задоволений молоком чи ковбасою. Це задоволеність садху своїм шляхом, яким він іде. У цій задоволеності є динаміка, у ній немає сноподібного, інертного, тупого, притупленого стану. Це дуже важливо.
І ось про таку спрямованість ми поговоримо за допомогою тексту «Шрі Сіддханта Шикхамані» Шрі Шивайогіна Шивачар’ї.
Розділ «Спрямованість». Глава 13
«Як кажуть обізнані люди, спрямованість (шила) — це щире сильне прагнення пізнати сутність Шиви. Той, хто має це бажання завдяки настановам благородних Наставників, той зветься таким, що має спрямованість».
Шила в шиваїзмі — прагнення пізнати сутність Бога. Це те саме, що й мумукшутва (прагнення досягти Звільнення) у Веданті, прагнення пізнати Брахмана. Мумукшутва — це прагнення стати вільним, прагнення до свободи. Але в шиваїзмі шила — це навіть не прагнення до якоїсь особистої свободи. Це просто прагнення до Шиви, прагнення пізнати Шиву. Питання про свою особисту свободу не ставиться, тому що якась домішка вигоди тут теж є. «А я хочу пізнати Шиву без умов».
Зрозуміло, пізнання Шиви й Звільнення — це одне й те саме. З пізнанням Шиви, з пізнанням Шиватви (природи Шиви) приходить Звільнення. Але тут я не ставлю навіть жодних цілей і жодних умов, я просто прагну пізнати Шиву, злитися, з’єднатися, возз’єднатися як зі своєю первісною природою, як зі своїм рідним домом, як із чимось настільки рідним і близьким, що умов не ставиться: досягну я звільнення, не досягну. Це вже інші питання. Просто я прагну повернутися до Бога, тому що я відчуваю, що я не можу не прагнути до Бога, тому що Бог — це моя природа. І тут питань не постає, і навіть звільнення не є умовою цього прагнення.
Тому що якщо ми ставимо звільнення умовою, це виглядає так: «Якщо Шива гарантує мені звільнення, то я буду прагнути до нього, а якщо не гарантує, то не буду». Ні! Я буду прагнути до нього, незалежно від того, гарантує він мені звільнення чи не гарантує. Я буду прагнути до нього, тому що я не можу не прагнути до нього, тому що Шива — це моя природа, і я не можу не прагнути до самого себе. Шива — це моє первісне благо, і я не можу не прагнути до первісного блага. А як це проявиться, і які гарантії я отримаю, не важливо. Я не ставлю жодних умов.
«Мудрі кажуть, що спрямованість (шила) — це стійкість у відданості Шанкарі (Параматману) — Господу, який усуває страждання відданого».
Стійкість у відданості — це віра, яка не залежить ні від чого. Стійкість у відданості означає, що я відданий Богові за будь-яких обставин: я був відданий Йому вчора, відданий сьогодні, завтра буду відданий і ще через мільярд років також буду відданий. Можливо, у мене зміниться безліч тіл, можливо, Всесвіт сколапсує і розчиниться, стане чорною дірою, можливо, я взагалі отримаю тіло зірки або зіллюся з божеством, що творить галактики, але відданість до Шиви в мене залишиться як відданість Вищому Абсолюту, відданість Богові.
Стійкість відданості означає, що незалежно від погоди, настрою, широти місцевості я спрямований до Бога. Незалежно ні від чого! Тобто моя відданість не залежить ні від чого: хвалять мене чи ганьблять, люблять мене оточуючі чи ні, прославляють чи ненавидять. Незалежно ні від чого, я прагну до Шиви.
«Спрямованість (шила) — це знання того, що Шива й Атман людини єдині. Це зануреність у споглядання Шиви й гаряче прагнення досягти його, щоб стати єдиним із ним. Йогін, який має ці якості, має спрямованість (шилу). Той заслуговує на спрямованість, у кому стійка байдужість до будь-якого знання, окрім знання Шиви, чиї думки й спонукання прив’язані лише до Шиви».
Крайні погляди: етерналізм і нігілізм
Стійка байдужість до будь-якого знання, окрім Бога, окрім Шиви. Ми страждаємо саме тому, що в нас немає такої стійкої безпристрасності до будь-яких інших видів знання й сприйняття. І коли немає такої стійкої безпристрасності, у цієї відсутності стійкої безпристрасності є причина і є своя назва.
Відсутність такої стійкої відстороненості називається етерналізм. Етерналізм — це увічнення чого-небудь, окрім Бога і навіть Самого Бога за допомогою концепцій розуму. Це означає надання якогось матеріального, абсолютного характеру тому, що є ілюзією, і чіпляння за нього. Тобто чіпляння за поняття, чіпляння за матерію, чіпляння за сприйняття та багато інших речей — це все етерналізм.
Коли кількість нігілістів зростає, то все розвалюється, служіння робиться абияк, матеріальний світ виходить з-під контролю, все просто спустошується. Людина стикається з матеріальним світом як з енергією, зі всесвітом і отримує виклики, але не знає, що на них відповідати. Її нігілістичний погляд їй не допомагає, збивається вектор її духовного життя, руйнуються стосунки, і руйнується сам духовний шлях. Тобто нігілізм — це руйнівне ставлення до життя й духовного шляху. Руйнується метод і абсолютизується нігілістичний погляд.
З етерналізмом інакше. Коли зростає етерналізм, навпаки, зміцнюється щільність матеріальних стосунків, зміцнюється матеріалістичне бачення світу, зміцнюється матеріалістичне бачення Бога, розквітає тонкий духовний матеріалізм щодо духовного шляху, свого розуму, зв’язків, стосунків і світу.
Якщо в нігілізмі ви опиняєтеся в безповітряному космосі при –273°С (абсолютний нуль, абсолютний вакуум), де вам ні дихати, ні повернутися. Ви відчуваєте, що у вас немає ні опори, ні орієнтира, ви просто зависли, навколо вас нічого немає, але, тим не менш, страждання не пішли, невігластво не пішло, і ви перебуваєте в якомусь темному дуже холодному вакуумі, то етерналізм — це інше. Етерналізм означає, що ви опиняєтеся в джунглях серед хижих рослин, які обплутали вас своїми пагонами, просто зв’язали вас своїми джгутами за руки й за ноги. Що все навколо так щільно, так серйозно, так потужно вас тримає, що у вас навіть немає шансу з усього цього виплутатися. Навпаки, сансари так багато, вона звідусіль, і у вас немає жодного шансу від неї звільнитися.
Етерналізм означає, що ви все сприймаєте як реально існуюче, ви не бачите деяких речей. Що це за речі? Це п’ять речей:
- По-перше, ви не бачите чистоти енергій, що відбуваються. Не бачите й не вірите в їхню чистоту, тому вони приносять різні проблеми. Наприклад, чистоти сприйняття, стосунків, зовнішнього світу та іншого, тобто вам бракує чистого бачення.
- Ви не бачите порожнечності навколишніх явищ: порожнечності думок, порожнечності слів, порожнечності зовнішнього, порожнечності дії. Ви цього не помічаєте, ви вірите в їхнє самобуття, самодостатність.
- Ви не розпізнаєте ілюзорності навколишніх явищ. Тобто вони не лише порожнечні, вони ще й ілюзорні. Ви не розпізнаєте майю, ви помиляєтеся фундаментально. Наприклад, ви бачите манекен, а вам здається, що це людина, і ви прив’язуєтеся до манекена, з’ясовуєте з ним стосунки, погрожуєте йому пальцем, щось уявляєте, а це просто манекен. Тобто ви взагалі нічого не зрозуміли.
- У стані етерналізму ви не розпізнаєте ігрового характеру всіх явищ. Ігровий означає, що він діє за законом трансцендентності, у ньому присутній елемент спонтанності, імовірності, непередбачуваності, свободи й він нічим не обмежений. А ви бачите, виходячи із шаблонів свого розуму, виходячи з жорстких правил, виходячи зі своїх обов’язків, повноважень і відповідальності щодо вас. Ви чогось вимагаєте, на щось спираєтеся, щодо чогось маєте очікування, маєте амбіції й не задовольняєтеся, коли вони не здійснюються. Це все одно що прийти до океану й висувати йому претензії, що він котить хвилі не в тому порядку, як би вам хотілося, не в тій послідовності. І ви можете навіть погрожувати океану, обурюватися, писати петиції, але океан узагалі вас навіть не чує, він просто котить свої хвилі. Мине п’ять тисяч років, нікого з тих, хто живе на цій землі, уже не буде, а океан так само котитиме свої хвилі, для нього нічого не зміниться.
- Нарешті, п’яте, що не розпізнається при етерналізмі — досконалість, досконала суть усіх явищ (парипурна, сиддха). Усі явища чисті й досконалі у своїй основі, як би вони не проявлялися. Але наше невідання не дозволяє це розпізнати.
Нерозпізнавання ігрового характеру майї — це нерозуміння того, що ілюзія грає за своїми унікальними правилами й принципами, і вона не рахується з вашими бажаннями та амбіціями, тому вам не можна від неї чогось очікувати. Потрібно розпізнавати цю гру. Ця гра незбагненна, трансцендентна, походить із Всевишнього Джерела, і, найголовніше, вона не контролюється вами, вона не може належати вам, але ви хочете її контролювати, маєте амбіції та очікування.
Розпізнавання ігрового характеру явищ дозволяє прийняти цю гру. Наприклад, прийняти океан таким, яким він є. Адже можна навчитися плавати в цьому океані за правилами океану, не бажати якось океан виправити. А спочатку ті, хто перебуває в етерналізмі, усі вони бажають змінити океан. Хтось хоче змінити світ, а коли світ не вдається змінити, хтось хоче змінити людей поруч, своїх близьких. І це їм теж не вдається. І тоді хтось хоче змінити хоча б себе, і він бачить, наскільки складно навіть себе змінити. Потім він оголошує війну самому собі, його его ображається, що він навіть самого себе не може змінити. Він починає воювати сам із собою і програє сам собі. Програвши, він здається, капітулює. Він розуміє, що навіть себе він змінити не може. Він розуміє, що може лише прийняти цей факт, повністю розчаруватися в усьому цьому й просто здатися Богові, навчитися покладатися на Бога без бажання якихось зовнішніх змін. Так етерналіст духовно еволюціонує, позбавляючись етерналізму. І все це відбувається через нерозпізнавання ігрового характеру всіх явищ.
Наприклад, ви йдете, заходите в транспорт, хтось наступає вам на ногу. Неприємна ситуація. Стосовно нього у вас подумки виникає злість. Стільки турбот, а хтось іще наступає на ногу. Ще цього бракувало! Біль. Але вам не спадає на думку замислитися в цей момент, що ця ситуація була чистою, у своїй основі порожньою, ілюзорною, тобто вам насправді ніхто на ногу не наступав, а того, хто наступав, його немає, він порожній і чистий в основі як Абсолют. І що ця ситуація має ігровий характер, повністю спонтанний, що це даршан Бога вам, і що вона за своєю суттю досконала. Дух торкнувся вас таким чином, пограв із вами. Можливо, ваш правий канал застоявся, треба було точку на пальці помасажувати, рефлексотерапією зайнятися. Можливо, ваш розум застоявся на якійсь хибній ідеї, і треба було збити напрямок течії пран і звільнити його. Спонтанно Шива зіграв свою лілу, і ви отримали даршан. І це досконала ситуація в тому стані розуму, в якому ви перебуваєте.
Одного разу Свамі Рама їхав у поїзді зі своїм другом, а цей друг любив постійно обурюватися. Прийшов кондуктор і зажадав від них квитки, він спілкувався з ними дуже жорстко. Квитків у них не було, і кондуктор сказав: «Встаньте, ідіть і там сідайте». Вони говорили, що вони садху, що слід поважати садху. Кондуктор був мусульманином і не збирався дотримуватися звичаїв індуїзму Санатана дхарми. Якісь садху. Він сказав: «Мені байдуже. І до чого тут релігія? Платіть або йдіть! Я не знаю жодних садху, я взагалі мусульманин і мені немає жодного діла, хто ви такі». Хоча він знав, звісно ж, хто вони такі. Він перемістив їх у кінець, потім попросив ще кудись переміститися, потім ще. Потім він узагалі їх висадив, і друг Свамі Рами дуже обурювався. Зрештою, вони сіли на інший поїзд і поїхали.
Свамі Рама сказав: «Ти не розумієш, Шива подбав про нас! Наші ноги втомилися, затекли, ми довго сиділи. Він вирішив пограти з нами, благословити нас тим, що ми розім’яли ноги, що ми походили, це корисно для здоров’я. Чому ти не побачив у цьому благословення?» Свамі Рама був просвітленим, а його друг — ні, у цьому вся проблема. Одну й ту саму ситуацію вони побачили по-різному. Свамі Рама побачив її чистою, ілюзорною, порожньою, ігровою і досконалою за суттю. А його друг був зумовлений концепціями несправедливого і справедливого ставлення до себе, поділу на мусульман та індуїстів, поділу на садху, санньясі та мирян, концепціями поваги, егоїстичними концепціями і багатьма іншими. Він думав про що завгодно: думав про себе, думав про таких-сяких мусульман, які не шанують ведичні традиції, а живуть в Індії, він думав про несправедливість, про погане поводження. Він думав про що завгодно, тільки не про Бога. Оце і є етерналізм — переоцінка відносної ілюзорної реальності. Звісно, він сам для себе як той, хто оцінює, був присутній у цей момент, і тому він страждав. Свамі Рама в цей момент перебував у Бозі, і в нього не було таких оцінок. Усе це є етерналізм.
Етерналізм створює відчуття, ніби ви фундаментально заплуталися в духовному житті, ніби ви настільки міцно прив’язані до різних думок, концепцій, фіксованих ідей, зовнішнього світу, усіх обмежень, що з цього немає навіть шансу виплутатися.
Є етерналізм думок, коли ваші думки йдуть, а ви до них прив’язані, ви щось вигадуєте-вигадуєте, а потім вірите в це. А розум такий, що він може з мухи зробити слона, і ви повірите в це. Може роздути таку реальність, а ви в неї повірите, і ця реальність потім здобуде владу над вами, замість того щоб дістати шпильку і, як у повітряну кульку, встромити її, щоб вона розчинилася. Але етерналізм не дозволяє цього. Такий етерналізм думок.
Види етерналізму
Є етерналізм его, коли ви вірите у своє его, ви його заохочуєте, і коли його ображають, ви його захищаєте, як фортецю, ви прагнете для нього отримати якісь нагороди, преференції, подяки, знаки уваги, чітко окреслюєте його межі, стоїте з кулеметом на вежі, щоб хтось ці межі не переступив, не дай Боже. Усе це заради его! Це етерналізм, це увічнення его замість того, щоб пізнати його порожнечу, ілюзорність і сказати: «Та йди ти взагалі, це его...», – і відкинути його. «Я Богові все віддаю. Я – пучок трави, сухий листок на дорозі, пучок соломи. Жодних проблем! Лише інструмент для служіння. Я розвиваю его лише як інструмент, але не намагаюся ним насолоджуватися». А етерналіст намагається вичавити краплі насолоди зі свого его, і ці краплі насолоди приходять одночасно зі сльозами. Він подібний до верблюда в пустелі, який жує колючку. Води немає, але він знаходить колючку, що росте в піску, і думає, що може вичавити хоч трохи води з неї. Колючка давно суха, але він жує її, його язик раняться і стікає кров’ю. Ця кров має солонуватий смак, а верблюд думає, що це вода, що він отримує трохи живильної вологи з цієї колючки. Спроба насолоджуватися его – це те саме.
Є етерналізм фіксованих ідей, коли шаблони нашого розуму настільки вкорінюються, що ми до них прив’язуємося і віримо в них, як у щось однозначне. Ми абсолютизуємо якісь концепції, зокрема релігійні, ідеологічні, політичні та соціальні концепції. Тобто ми однозначно віримо в ці концепції, і за цими концепціями наростає величезна сила. Чому відбуваються релігійні війни? Етерналізм. Через нігілізм жодної війни у світі не сталося. Нігілісти що скажуть? Вони навіть зберуться зі зброєю, а потім скажуть: «Так цього взагалі не існує. Немає того, хто б бився. Усе це ілюзорне, порожнє, та й сенсу битися немає. Які цілі? Цілі егоїстичні, вони ілюзорні, вони порожні, а в Абсолюті нічого такого немає». Вони кинуть мечі й розійдуться. Вони спитають: «А хто взагалі має битися? Я? Так я не тіло. Розум? Так розум не б’ється». Тобто у світі не було жодної релігійної війни нігілістів. За порожнечу (шунью) нема чого битися. Ніхто не буде битися за порожнечу, за відсутність якостей, за Ніргуна-Брахмана. Це була б найабсурдніша битва. Жодної серйозної суперечки нігілістів не було, тому що вони ні до чого не прив’язані. Можливо, вони помиляються в плані заперечення матеріального світу, але в них немає, зате, етерналізму. Але всі релігійні війни, усі політичні війни, усі конфлікти були розв’язані етерналістами. Чому? Тому що вони вірять, що все це по-справжньому, що все це реально, що за це треба битися «не на життя, а на смерть», «не забудемо, не пробачимо», «ні п’яді нашої землі не віддамо», «ми всі...», «ми всіх...». Це етерналізм, коли вірять у те, що все це реально, тому що нікому сказати: «Зачекайте-зачекайте! Це ж усе з розуму, це ж ваш розум! Кого ви тут зібралися рвати на частини?» Але етерналізм саме такий. У середньовіччі спалювали відьом. Ідеологічні концепції, фашизм, нацизм, расизм – усе це теж дуже сильний етерналізм, віра в те, що «ми обрана раса» або віра в те, що білі кращі за чорних, що реально існують білі і вони реально кращі за чорних. Різні види гендерної поведінки, фемінізм – те саме. Семітизм, антисемітизм, купа різних -ізмів – це все форми етерналізму, коли увічнюються якісь фіксовані ідеї.
Етерналізм емоцій і стосунків
Є етерналізм внутрішній у плані емоцій і почуттів, коли ми віримо в емоції та почуття. Ми не розпізнаємо порожнечність емоцій і почуттів. Наприклад, нас охопила паніка, і ми піддаємося їй. Ми не можемо розпізнати, що паніка порожня, вона прийшла й пішла. Якщо її спостерігати, то це енергія невпевненості, і нічого такого страшного в цьому немає. Що у своїй основі вона порожня, ілюзорна й досконала по суті, тому що це форма вібрацій, спанда, шунья, а ми їй піддаємося. Або охопив гнів, або охопила прив’язаність, або охопила заздрість. І ми втягуємося в усі ці емоції, ми не розпізнаємо їхній ігровий, порожній, ілюзорний характер, досконалий і чистий по суті. Це чисті енергії грають, але ми прив’язуємося до них. Це етерналізм емоцій і почуттів. Тобто етерналіст вірить у свої емоції та почуття, і він ще заявляє про них іншим: «Ось дивись, у мене такі-то почуття, такі-то емоції. Чому ти з ними не рахуєшся, чому ти їх не поважаєш?» І дуже багато людей так говорять. Дружина каже чоловікові в сім’ї: «Ти не рахуєшся з моїми почуттями?» А якщо чоловік нігіліст карма-санньясі, то він скаже: «Вони порожні й ілюзорні. То чого з ними рахуватися?» Він узагалі не зрозуміє. «Почуття і почуття. Прийшли-пішли. Про що ти взагалі говориш?» Чоловік і дружина не розуміють одне одного, якщо дружина – етерналістка, а чоловік – нігіліст. Таке буває в сім’ях карма-санньясі. У монахів немає чоловіків і дружин, але й серед монахів етерналісти та нігілісти теж бувають. Етерналісти – це ті, хто надає значення емоціям і почуттям, хто носиться зі своїми почуттями. Замість того, щоб віддати Богові, привласнюють їх, звертають на них увагу, ще й звертають на них увагу інших: «Як так? Як вони могли так сказати? Вони не поважають мене, вони не рахуються з тим, що я дванадцять років монахиня, вони не подарували мені те, вони не нагадали їм про це, вони ставляться до мене неналежно, вони забули виявити знаки поваги...». Ці почуття й ці емоції переповнюють. Це теж етерналізм. А що має робити садху? «Почуття й емоції порожні, вони ілюзорні, вони досконалі. Отже, така досконала гра Шиви, отже, мені Шива явив даршан, моє вище «Я» дає мені урок, екстаз, усе чисте й досконале. Жодних проблем немає».
Є етерналізм стосунків, коли ми надто захоплюємося стосунками й вважаємо їх реальними. Не здатні розпізнати їхню порожнечність, ілюзорність та ігровий благословляючий, досконалий по суті характер. Тоді ми заплутаємося у стосунках із сусідом, із братами по дгармі, чоловік і дружина у ведичній сім’ї заплутаються у стосунках одне з одним, старший із молодшим, керівник із брахмачар’ї чи послушником, у службових стосунках теж можна заплутатися (хто чию санкальпу має виконувати), махант із керівником теж можуть заплутатися. Тобто етерналізм – це велика заплутаність у стосунках. І тільки у стосунках із Гуру учень не може заплутатися. Точніше учень може заплутатися, а Гуру не може, і Гуру вчасно нагадає про це учневі. Тому що Гуру – це не той, хто плутається, Гуру – це не етерналіст. Бути Гуру означає бути ні нігілістом, ні етерналістом. Учень цілком може заплутатися, спроєктувавши на Гуру етерналістське бачення, але Гуру йому просто цього не дозволить, вчасно покаже суть гуру-таттви.
Культурний і релігійний етерналізм
Буває етерналізм культурний, коли душа заплутується в домінуючій культурі. Культура й соціальне середовище стають дуже важливими, і душа повністю підпадає під них. Є люди, які слідують своїй вірі, тому що вони народилися в певній культурі, і ця культура їм приписує щось робити: ходити до церкви, виконувати обряди, дотримуватися постів. Просто навколишня культура, іншої ця людина не бачила й вірить, що це єдина існуюча культура, що вона завжди була й буде, що це щось вічне. А коли він знайомиться з іншими культурами, він не може їх прийняти, він каже, що це щось не справжнє, бісівське, диявольське. Якби він народився в тибетській культурі, він би по-іншому поводився, народився б в ісламській культурі – по-третьому. Але він підпадає під вплив навколишнього середовища й навколишньої культури. Культура визначає його світогляд, і він вірить у нього як у самобуття, а не як у прояв свого «я».
Буває етерналізм релігійний, коли власна дхарма сприймається егоїстично, двоїсто, концептуально. Ми говорили про це. А буває ще етерналізм філософський. Це ще називають мара-вчення (етерналізм Учень), коли вчення сприймаються у двоїстості, як самосуща концепція, зовні окрема від свідомості. Буває етерналізм шастр (шастра-васана), коли ми шастри вивчаємо з шаблонним розумом, сприймаючи шастри як щось окреме від стану недвоїстості, від природи Ума. Етерналізм, пов’язаний зі сприйняттям тіла (деха-васана), – це вважання себе тілом і прив’язаність до тіла, нерозпізнавання порожньої, ілюзорної та чистої природи тіла, досконалої та ігрової природи прояву у формі тіла. Етерналізм клеш означає, що ми не розпізнаємо порожньої, чистої та ілюзорної природи клеш, і клеші затьмарюють нашу свідомість. Усе це різні види етерналізму. Але всі ці види етерналізму можна коротко звести до трьох видів етерналізму: етерналізм погляду, етерналізм споглядання і етерналізм поведінки.
Три основні види етерналізму
Отже, що означає етерналізм погляду? Існує той, хто має недвоїстий погляд. Це і є етерналізм погляду. Початківці практики Адвайти часто підвладні цьому. Вони так вірять в Адвайту, що готові її з піною на устах відстоювати. Етерналізм погляду. Вони при цьому не розуміють, що той, хто відстоює, сам ілюзорний, згідно з Шанкарою.
Етерналізм споглядання властивий початківцям садху. Це означає, що існує той, хто споглядає. Він так споглядає і так чіпляється за споглядання, що всім, хто заважає йому споглядати, він готовий висловитися в гнівній формі. Тому що той, хто споглядає, дуже прагне споглядати, і він дуже вірить у себе як у того, хто споглядає.
Нарешті, є етерналізм поведінки, який означає, що є той, хто діє. Він так старанно дотримується заповідей, принципів і розпорядку, що в нього з’являється гордість, його самобуття як успішного і такого, що правильно поводиться, лише зміцнюється. Той, хто поводиться, існує, і віра в це зміцнюється. Це етерналізм поведінки.
Подолання етерналізму і розуміння природи Бога
Отже, коли ми долаємо всі ці різні види етерналізму за допомогою п’яти розпізнавань, ми можемо розпізнати чистий характер божественної гри за допомогою розпізнавання чистоти (шуддхі), порожнечі (шуньї), ілюзорності (майї), ігрового характеру (ліли) і досконалої суті всіх явищ (парипурни). Коли ми не підвладні етерналізму і можемо здійснити п’ять розпізнавань, ми можемо зрозуміти природу Бога.
«Прославлювані всіма чесноти відданої дружини викликані її любов’ю до чоловіка, так само і чесноти відданого викликані його любов’ю до Шиви. Як для жінки ганьба служити комусь, окрім чоловіка, так і для благословенного відданого Шиви служіння іншому Богові, окрім Шиви, – це безчестя».
Під «служінням іншому Богові, окрім Шиви» не мається на увазі служіння Вішну, Даттатрейї, Лакшмі. Мається на увазі служіння чомусь нижчому, ніж Абсолют. Наприклад, служіння ахамкарі, служіння майї, тобто служіння якійсь нижчій таттві.
«До чого багатослів’я? Святі кажуть, що спрямованість (шила) – це зосередженість на пізнанні Шиви як власного «Я». А така людина зветься такою, що має спрямованість».
Висновок про перешкоди спрямованості
Отже, існують дві великі проблеми, що заважають мати сильну спрямованість. Це нігілізм і етерналізм. Нігілізм руйнує віру і відданість, а етерналізм робить їх щільними, матеріалістичними і позбавляє душу натхнення. І того, і іншого садху повинен уникати, тоді його спрямованість сильна, чиста і незмішана. І щоразу ми повинні аналізувати, чи вільні ми у своєму спогляданні, у своєму погляді, у своїй поведінці від етерналізму і нігілізму.
«Той, хто зосереджений на усвідомленні єдності свого Атмана і Шиви, чия воля тверда, хто здався на милість Шиви (Господа світів) і хто прикрашений спрямованістю лише до Шиви, той зветься єдиним із Шивою.
Так завершується стхала «Спрямованість».
