Ми з’ясували, що Агні являє собою принцип волі, Індра — принцип ментальної сили, марути — енергію думок, над якими панує Індра. Хто ж такий Варуна?
Коли ми чуємо про ведійських божеств, слід розуміти їх як вселенські сили, наділені власним розумом, волею, індивідуальністю, і водночас як аспекти нашої свідомості. Тобто всі вони мають у нас свою частку, свою психічну складову, і відокремити одне від одного важко. Наприклад, коли ви виявляєте волю, у вас діє Агні; коли ви виявляєте ментальну силу, через вас діє енергія Індри; коли у вас усередині носяться кармічні вітри, через вас працюють марути. Поступово ви починаєте виявляти все своє тіло й прани як внутрішніх божеств.
Чому це відбувається? Тому що спочатку всі божества перебувають усередині наших тонких тіл і всередині каналів. І коли описуються ситуації, як подвижник, виконуючи сувору аскезу, стоячи тисячу років на одній нозі й харчуючись самими лише листками, заслужив даршан Брахми, то це означає, що розкрилося його внутрішнє божество, яке є невіддільною частиною великого Брахми (його локалізованим аспектом, поміщеним у нашу свідомість).
Очищати свої тонкі тіла означає поступово розкривати свої внутрішні божества й виявляти їхню тотожність із первісними божествами, тобто виявляти свою причетність до божеств, а також водночас виявляти, що тлом внутрішніх і зовнішніх божеств є первісна фундаментальна природа Розуму. Якщо ми просто виявляємо божеств усередині себе або поклоняємося зовнішнім божествам, це буде дхармою, але це буде подвійна, етерналістська дхарма. Велич недуальної дхарми полягає в тому, що ми виявляємо фундаментальну основу для внутрішніх і зовнішніх божеств.
«Ім’я «Варуна» походить від кореня, який має значення «оточувати», «покривати» або «проникати». Стародавні містики бачили Бога як найвище всеосяжне небо, відчували божественне існування як всеохопний океан, жили в його безмежній присутності як у чистому всепроникному ефірі. Варуна і є цим найвищим небом, цим океаном, що омиває душу, цим ефірним володінням і нескінченним проникненням. Але той самий корінь дав їм ім’я для темного приховувача, ворога, Врітри, адже значення «перешкоджати» й «протистояти», «ховати» й «відгороджувати», «облягати» й «сковувати» також входять до числа численних відтінків значення цього кореня».
У всесвіті також існують різні темні сили, яких називають демонами, ракшасами. Ці темні сили — теж ліла Брахмана. В абсолютному сенсі — це аспекти гнівних божеств, і як існують мирні божества (божества саттви) та радісні божества (божества раджасу), так само існують гнівні божества, богині руйнування, що належать до сімейства самхара-шакті, і в них є безліч відданих служителів (духів, пишачів, претів, різних класів демонів). Доти, доки ми не очищені й не приборкані, вони також мають представництва в наших тонких тілах. І доти, доки через нас діють клеші (жадібність, гнів, заздрість, користолюбство, хіть тощо), доки ці клеші не приборкані, демони також мають права на нас у тому сенсі, що їхня енергія проявляється через наші тіла. Тобто все не так просто, недостатньо сказати, що все спочатку чисте й досконале. Звичайно, у світогляді це аксіома, але перш ніж це стане справжньою реальністю, ми по-справжньому маємо оволодіти таким рівнем присутності, щоб об’єднатися з цим.
«Але темний Врітра — це щільна хмара й огортаюча тінь. Його знання — адже в нього також є знання, майя, — це відчуття обмеженого Буття й приховування в ночі підсвідомості цих багатств рясного й безкрайого існування, які мають належати нам. Через це заперечення й протидію всетворчому знанню Врітра люто протистоїть богам. Його небожественний порядок протистоїть божественному порядку Бога й людини.
Варуна своєю безкрайньою сутністю й широким баченням розсуває ці межі; оточуючи нас світлом свого володіння, він являє нам те, що темне марення Врітри приховувало від нас і затьмарювало».
Отже, Варуна являє собою божество простору й божество океану водночас. Він уособлює силу розширеної свідомості, її могутність.
Варуна як божество вод і принцип самйоги
«Божественність Варуни є формою або духовним образом всеосяжної та осяйної нескінченності. У пуранах він — божество вод, а його мережа перетворилася на безжальний аркан бога океану».
Божество вод, елемент води уособлює принцип плинності та гармонійності, який виникає під час споглядання. Але це можливо лише тоді, коли є самйога, коли по-справжньому реалізується принцип ануттара-тантри — рівновага блаженства і порожнечі, внутрішнього і зовнішнього, енергії матері та ясного усвідомлення сина. Коли дотримується така самйога, Варуна постає перед нами в образі нескінченного простору для інтеграції з об’єктами зовнішнього світу, що символізується елементом води. Але щойно наша самйога порушується, ми впадаємо у відволікання, у нас втрачається правильний зв’язок з об’єктами, тоді Варуна постає у вигляді безжального створіння, яке здатне своїми мережами затягнути нас у глибокий океан.
Коли об’єкти постають для нас як «мати» або як «сестра», тобто виконується самйога, Варуна присутній у нас як всеосяжний нескінченний простір. Але коли об’єкти стають як «світська дружина», то мережа Варуни затягує в океан несвідомості.
«Варуна у веді є царем, але не Небес як таких, бо це Індра, а найвищого, всеосяжного ефіру та всіх океанів».
Варуна є самим природним станом у його славі, всемогутності, силі.
У текстах говорять: «ходиш, стоїш, спиш або їси — споглядай недвоїстого царя». Саме природний стан називається царем, оскільки він посідає чільне становище. Ця царственість природного стану уособлюється Варуном. Міць, здатність протистояти демонам, подібним до демона-обмежувача Врітри, здатність усе самозвільнити й очистити — усе це функція Варуни.
«Усі простори належать Варуні, вся безмежність — його власність і володіння.
У містичному уявленні ефір і океан зливаються воєдино, стаючи одним цілим. Варуна зі своїм безмежним законом та істиною покликаний наставляти нашу обмежену волю й судження, щоб ми могли уникнути цих небезпек».
Щоразу, коли ваша свідомість розширюється, коли ви дивитеся на горизонт або в океан, це даршан Варуни, відкривається його частина у вас, оскільки і у вас він має своє представництво. Водночас говориться, що Варуна виступає наставником для обмеженої волі, обмеженого розуму. Тобто Варуна вчить нас: дивися на все з позиції нескінченності, дивися на все з позиції безмежності, не будь обмежений своїм маленьким світоглядом, маленькими думками, маленькою волею, відчуттям «я є маленьке тіло» (це те, до чого живі істоти дуже прив’язані).
Божественний корабель і людський човен
«Не можна нам вирушати в путь на людському човні, але треба «піднятися на божественний корабель, судно бездоганне і з добрими веслами, яке не йде на дно, на якому ми можемо безпечно здійснити подорож за межі гріха і зла».
Часто живі істоти намагаються вирушити в путь визволення на людському човні, але цей човен непридатний для шляху визволення, він може швидко дати течу й узагалі не доплисти. Людський човен — це розум і его, що з нього випливає, з клешами та прив’язаностями.
Буває так, що людина необдумано вступає на духовний шлях, сприймаючи його як чергову духовну пригоду, під час якої підтримуватимуться її ілюзії та бажання, як щось легковажне. Нічого дивного, просто такою є сама людина. Але рано чи пізно вона бачить, що той човен, на якому вона намагається переправитися на інший берег, непридатний, бо він надто слабко рухається, у ньому багато дірок, та й конструкція його взагалі не підходить для того, щоб плавати безмежним океаном всесвіту. Поступово вона розуміє, що їй треба будувати нову себе, новий корабель, на якому вона зможе літати, розвивати нові якості, і справа ця не така швидка.
Якось я розмовляв з одним чоловіком, який хотів стати монахом, і він сказав: «Я думав, що два роки попрактикую, швиденько досягну, а потім навчатиму інших». Я подумав: «Треба ж, який прабгу, молодець. Вашими б устами мед пити, та тільки велика плата за це». Він запитав: «А яка за це плата? Я непогано заробляю». Я сказав: «Плата — це ви самі, той, ким ви є зараз».
Варуна вчить нас, що не можна підходити до духовного шляху зі своїми обмеженнями. Необхідно навчитися дуже багатьох речей, перш ніж називати себе людиною, яка стала на шлях: смиренню, терпінню, контролю почуттів, здатності відсунути своє его на другий план, служінню як принципу безособового его. Коли ми відчуваємо, що нас торкається даршан Безмежності, це означає, що настанови Варуни потроху стосуються нас і нам знову треба робити вибір.
Варуна як володар небесних річок
«За самими далекими небесами, у найвищому океані світла й просторі найвищого надсвідомого ефіру чекає на нас наше небо, що перебуває в істині, прихованій меншою істиною, так само, як у ночі несвідомості темрява занурена й огорнута ще більшою темрявою. Тобто істина царя Варуни. Варуна вміщує все це в собі у своєму безмежному бутті, усе бачить і всім керує своїм безмежним знанням. Йому належать усі ці океани, аж до несвідомості з її ночами, які здаються прямою протилежністю природі Варуни, що володіє тим безмежним сяйвом єдиного, вічного, безкрайнього сонця, що несе світло радості та істину. День і ніч, світло й морок — лише символи його безкінечності. Сяйливий Варуна огорнув ночі, своїм творчим знанням він утверджує зорі всередині себе. Видимий, він охоплює всі речі.
Із цього уявлення про океани виникає концепція ведійських річок. Ці річки присутні всюди, вони є водами, які стікають із гори й піднімаються до царства розуму, простягаючись і освітлюючи своїм потоком темні підсвідомі схованки Врітри».
Вважається, що ведичні річки, такі як Ганга, Ямуна, Сарасваті, беруть свій початок у небесних світах, витікаючи з гори Меру, а їхній центр починається від самого Вішну, який пальцем ноги зробив отвір у Брахманді (у космічному яйці). Деякі річки течуть через Брахму, потім через Дхрува-локу, потім через ріші, які приймають їх на свою маківку, виконуючи таке служіння, потім вони проходять через небесні світи Сварга-локи, дарують різні насолоди небожителям, опускаючись на містичні дерева калпаврікша. Коли ці річки течуть у небесних світах, тіла небожителів, які п’ють їхню воду, насичуються пахощами та життєвою силою, з цих річок вони отримують усе, що завгодно (одяг, золото, їжу тощо), просто споглядаючи їх. Потім ці річки вже проявляються на земному рівні як священні річки, у яких люди здійснюють обмивання, здійснюють до них паломництва тощо, і які також проєктуються на канали людського тіла.
І Варуна, володар цих річок, стоїть біля їхнього витоку, оскільки всі води також підкоряються йому.
«Вони — ті могутні води з небес, які Індра зводить на землю. Вони — потоки істини. Вони — дощ із її сяйливих небес. Вони — семеро з вічних сестер і супутниць. Вони — божественні води, що несуть знання. Вони проливаються на землю, вони піднімаються з океану, вони течуть в океан, вони здіймаються до найвищих морів».
Сім річок свідомості та пратьяхара
Що ж це за відносні річки на відносному рівні? Це п’ять органів чуття та їхні здібності (зір, смак, слух, дотик, нюх), розум із його пам’яттю та ахамкара. Усі ці сім мають повернутися до Варуни, до океану безмежного. Доти, доки ми не навчимося повертати ці сім річок, сім потоків до первісного усвідомлення, Варуна постійно захоплюватиме нас своїми сітями й занурюватиме в темні несвідомі води.
Часто, коли ми сприймаємо світ, буває, що ми сильно витягуємося через якісь органи чуття. Через зір, через слух і через смак ми захоплюємося, захоплюючись цим світом, втрачаємо прану й усвідомлення, втрачаємо внутрішній центр усвідомлення.
Зрозуміти даршан Варуни — це означає об’єднати всі ці сім потоків у безмежному просторі усвідомлення «Я є», коли розум, его і п’ять свідомостей, притаманних органам чуття, — усі вони ніби спрямовані в одну точку, усі збираються разом.
В одному з настанов щодо медитації однієї зі шкіл є такі слова: «Перш ніж медитувати, треба дати прочухана всім органам чуття, оскільки вони, подібно до злодіїв, крадуть внутрішню енергію». Це так. Поки ви не дасте прочухана своїм органам чуття, щоб вони правильно сприймали світ і не захоплювалися ним, утримати цей внутрішній центр важко. Цей прочухан є пратьяхарою — здатністю усувати фокус своєї уваги від об’єктів та їхніх органів чуття до самого усвідомлення. Коли всі ці сім річок зійдуться в тому гирлі, де мешкає Варуна, ви отримуєте непорушну фундаментальну присутність, що об’єднує всі переживання, і більше мережа Варуни не буде здатна захопити вас.
«Варуна-океан — цар усіх цих вод.
В одному з гімнів сказано: «У висхідних річках він є братом семи сестер, він посеред них».
Інший ріші проголошує: «У річках Варуна сидить, підтримуючи закон своїх діянь, досконалий у волі, заради верховного володарювання».
Ріші Васіштха точніше говорить про божественні, чисті й очисні води, що ллються медом, посеред яких крокує цар Варуна, споглядаючи істину й неправду у створіннях.
Варуна, як і Індра, з яким він часто асоціюється, також вивільняє води. Виливаючись із його могутніх рук, вони, подібно до нього, стають всепроникними й течуть до безкрайньої мети.
«Син безмежності, що широко утверджує, він вивільнив їх повсюди. Річки спрямувалися до істини Варуни».
«Варуна з могутністю й тисячократним баченням прозріває мету цих річок. Він — володар царств, він — форма річок, бо в нього сила найвища й універсальна». Його океанський рух омиває всі царства Буття й піднімається до райських висот небес.
«Він є прихований океан, і він здіймається, виходячи за межі неба. Коли він вклав жертовне слово в ці зорі, тоді стопою, як променем, він розтоптує злі чари й возноситься до раю».
Ми бачимо, що Варуна є океанською хвилею прихованого божества, коли він сходить, дедалі більше проявляючись у власній безмірній широті й захваті в душі богозвільненого провидця. Злі чари, які він розбиває своїм поступом, — це хибні формації, створені володарями темряви».
Подолання злих чар майї
Кожна жива істота, що б вона про себе не думала, підвладна злим чарам. Інакше вона не була б звичайною живою істотою в майї, а була б божеством, звільненим. Ці злі чари є шаром мороку, що складається з тамаса й раджаса. Перш ніж людина досягає звільнення, вона має міцно утвердитися в саттві, а ту частину, яка в ній є, що складається з раджаса й тамаса, вона має приборкати й підкорити.
Наприклад, людина встає вранці й перебуває в такому тамасному стані, що не медитує, не робить асани, не читає мантру; абияк приходить до прасаду, потім виконує служіння й думає: «Коли вже настане наступний прасад?» Поки виконує служіння, розмовляє; коли їсть другий прасад, у неї також виникає не дуже саттвічний стан, тому ввечері, під час махашанті, їй важко медитувати, у неї знову розпливчастість, а коли читає текст, їй нічого не зрозуміло. Коли настає час лекції, їй важко зрозуміти, про що йдеться, у неї знову розпливчастий стан. Потім вона лягає в шавасану, думаючи: «Нарешті». Ось так минув її день. І скільки в неї було проблисків саттви, проблисків первісного стану? Як ви гадаєте? Один день, другий, двадцять п’ятий, сімдесят другий, сотий, триста п’ятдесят шостий, один рік, другий рік, третій рік. Куди спрямований її вектор? Які в неї шанси на звільнення, на переродження у вищих світах, на набуття чистого народження, на народження в чистих країнах? Треба бути реалістами.
Живим істотам нелегко розривати чари майї. Для цього треба докладати, скажу я вам, нелюдських зусиль. Причому це не означає чинити якісь великі героїчні дії. Героїзм монаха щодня проявляється у повсякденності, він складається з дрібниць. Щодня ти долаєш себе, щодня кидаєш собі виклик, щодня намагаєшся бути бездоганним. Ти потроху перемагаєш тамас і раджас, змушуєш себе практикувати, бути уважним і пам’ятати про свої обов’язки, ловиш себе на моментах несвідомості, на компромісах, на різних відволіканнях, спостерігаєш усі потуги свого розуму й припиняєш їх. І це треба робити не один день, а необхідно роками здійснювати такий безперервний подвиг.
Практикуючи так, ти з подивом виявляєш, що ти «неважливий ловчий», що розум і его проявляються набагато швидше, ніж ти це помічаєш, що раджас і тамас випереджають тебе. І ти розумієш, що тобі треба розвивати й удосконалювати свою мисливську майстерність, тобі треба бути хорошим ловчим: ловити свій розум, ловити его, ловити бажання, ловити раджас, ловити тамас. Тобі треба просто стати майстром, який володіє різноманітними вправними засобами, пастками тощо. Але іншого шляху немає, оскільки чари майї, що складається з раджасу й тамасу, нелегко розсіювати.
Християнська традиція та йогічний сон
Багато хто, наприклад, у християнській традиції чинить саме так. Один старець казав: «Якщо хочеш, щоб диявол не проник у твою душу, то взагалі краще не спи, пильнуй». Дехто так і чинить, оскільки знає, що, коли засинаєш, стаєш несвідомим, що раджас і тамас проникають у тебе.
Я не закликаю вас пильнувати, ви можете спати за розпорядком, однак спати можна йогічним сном, виконуючи садхану, тобто ви можете працювати з практикою, створювати санкальпу, виконувати садхану. Найголовніше — пильнувати під час неспання. Буває так, що людина не пильнує під час неспання: вона начебто не спить, але насправді немовби спить. Захопитися концепціями, захопитися фантазіями свого розуму, захопитися его — це те саме, що й заснути наяву.
По-справжньому пильнують лише ті, хто глибоко вкорінився у своїй природній присутності, хто відокремив себе від органів чуття, знайшов точку усвідомлення й утвердився в ній, а потім знову повернувся назовні, до органів чуття, з цієї точки усвідомлення. Але повернувся тепер не як раб, а як господар, не як гість, а як володар органів чуття. Лише таких можна назвати пильнуючими. Інші сплять, занурені то в думки, то в органи чуття, то у власні проєкції, то у фантазії его.
Цей процес пробудження зі стану сну наяву до безперервного пильнування двадцять чотири години на добу є битвою з чарами майї, з раджасом і тамасом за саттву і за світло, яке виходить із первісного стану.
Неможливо описати всю радість і всі заслуги, які виникають від перемоги в такій битві.
Варуна як хранитель вселенського закону
«Варуна, який втілює небеса божественної істини й океан божественного буття, не може бути лише уособленням фізичного моря чи неба. Він є пречистим і величним царем, який нищить зло та визволяє від гріха. Гріх — це порушення чистоти божественного закону та істини. Відповіддю на нього стає гнів пречистого й могутнього. Цар божественного закону спрямовує свою зброю проти тих, хто, подібно до синів мороку, служить сваволі та невіданню; на них опускається петля, вони потрапляють у силець Варуни».
Варуна також стежить за дотриманням вселенського принципу (рити) та законів етики. Коли хтось порушує будь-які принципи етики, обітниці, зобов’язання, свою дхарму, вважається, що на нього обрушується гнів Варуни. Наша внутрішня нескінченність, наша совість розуміє, коли ми діємо в омраченні або несвідомо; вона гнівається, вона противиться йти неправильними шляхами.
Розум, его іноді можуть іти своїми темними стежками, захоплені раджасом і тамасом і нездатні їм протидіяти; слідувати за бажанням, за гординею, за самовираженням, якщо немає самозвільнення. Але Варуна в аспекті нескінченності в нас гнівається на це, тобто істинне «Я», душа завжди розуміє й противиться цим неправильним стежкам. Таким чином, Варуна втілює всередині нас етичний і моральний закон та закон вселенських першопринципів (риту).
Звільнення від гріха через жертвоприношення
«Ті ж, хто шукає істину за допомогою жертвоприношення, звільняються від пут гріха, як теля звільняється від мотузки або жертва відв’язується від жертовного стовпа. Ріші в багатьох гімнах намагаються відвернути караючий гнів Варуни й благають його про звільнення від гріха та плати за нього — смерті. Вони вигукують: «Відведи знищення від нас! Звільни нас навіть від того гріха, який ми вже вчинили. Відсічи від мене гріх, як мотузку».
Васіштха підносить палке благання могутньому Варуні: «Саме через убогість волі ми вчинили супроти тебе, о найчистіший і могутній, будь милосердний до нас, змилуйся. Жага вразила того, хто поклоняється тобі, хоча він стояв посеред вод. Будь милосердний, о могутній Владико, змилуйся! Що б ми не зробили, о Варуна, що б ми, люди, не вчинили, зрадивши божественне народження, коли через незнання ми відкидали твої закони, не карай нас за цей гріх, о боже!»
Тут сказано: «Через убогість волі ми вчинили супроти тебе». Часто людина через те, що її воля слабка й нерозвинена, діє всупереч усвідомленню, всупереч внутрішній нескінченності, не маючи змоги протистояти мирським бажанням, егоїзму, розумовим спокусам. Усе це через те, що її воля, як агент цієї нескінченності у відносному вимірі, слабка.
Тренування волі
Волю необхідно тренувати. Її тренують так само, як спортсмен може тренувати свої м’язи. Якщо ваша воля сильна, то найскладніші практики стають можливими.
Часто треба робити те, чого не хочеться робити, і не йти за тим, що хочеться робити. Часто треба діяти всупереч своїм егоїстичним уподобанням, але втілювати вище — те, що стоїть за уподобаннями. Часто треба виявляти терпіння й наполегливість. Коли ви так чините, ваша воля розвивається й загартовується. І ця воля здатна протистояти думкам, бажанням, натиску клеш — чому завгодно.
Небезпека пракрита-сахаджійства
У практиків, які дотримуються дхарми недвоїстості й особливо ануттара-тантри, є велика спокуса, і ця спокуса полягає в пракрита-сахаджійстві. Не розвинувши необхідних якостей, не розвинувши волю, поверхово сприйняти концепцію siddhів про природну чистоту, досконалість, поєднання всього з природою Ума та беззусильність. Прийняти таку пракрита-сахаджійську концепцію й внести її у своє життя, не загартувавши свою особистість, — це велика помилка, за яку потім можна розплачуватися десятки років або навіть десятки життів, оскільки неможливо перейти з пашу-бгави в дів’я-бгаву. Пашу повинен подолати свою пашупатичну природу й спочатку стати вірою. Якщо він стане вірою, то коли-небудь віра в ньому зможе дотягнутися до дів’ї. Сахаджа-дхарма, ануттара-тантра, лайя-йога у своїй основі — це дів’я-дхарма, це зовсім не пашу-дхарма і навіть не віра-дхарма. Це слід зрозуміти.
Три типи практиків: пашу, віра і дів’я
Пашу спирається на поверхневе дотримання дхарми. Його недоліки: боязкість, слабка воля, потурання чуттєвим бажанням, орієнтація на зовнішню суспільну думку, відсутність особистої волі, слабка відповідальність за вибір — усе це якості пашу. Комплекси й страхи — ось що таке пашу. А у ведичному суспільстві шастричний пашу — це шлях обмежень, коли ти від народження до смерті перебуваєш під наглядом брахманів у ритуалі, у служінні, коли ти читаєш веди, береш участь у храмовому поклонінні, потроху розвиваєшся, контролюєш свої почуття — ось що таке шастричний пашу у ведичній Індії. Щоб шастричний пашу у ведичній Індії досяг вищого переродження, він від ранку до вечора повинен пильнувати себе, дотримуватися ритуалів, перебуваючи у своїй касті, готрі, варні, не роблячи ані кроку праворуч чи ліворуч, оскільки щойно він випаде, то опуститься до нешастричного пашу, до махапашу, тобто до скотського стану. Тому йому треба постійно пильнувати себе, безперервно дотримуватися ритуальної чистоти й увесь час жити в певних ведичних самскарах, навіть якщо він мирянин.
Віра — це інший тип. У віри відсутні всі обмеження, притаманні пашу. Віра — це дуже вольова й упевнена в собі людина. Це той, хто чує голос ізсередини й слідує за ним. Це той, хто здатний на аскетичну садхану, хто має почуття відповідальності й заради свого слова готовий перевернути гори, якщо він дав таке слово. У віри інші проблеми, наприклад: переоцінка своїх сил, гординя, надмірна самовпевненість, прагнення слави. Віра здатна на аскезу, на тапас, на контроль почуттів, тому що це герой і переможець у душі. Але водночас обмеженням віри є його покладання на себе, на его, на власні зусилля. Це водночас і його перевага, і обмеження, оскільки він не може відпустити себе й розкрити щось тонше. Він воює доти, доки его віри не вичерпається в цій битві.
І нарешті, див’я — це той, хто по-справжньому тонко перебуває в божественному, хто миттєво розуміє принцип первісного стану беззусильності, відкритості й сам є втіленням божественного. Йому потрібно лише усунути деякі завіси в розумі. У див’ї є саттва, у нього дуже багато саттви, і вона іноді проявляється як творчі здібності, а іноді — як ясність. Завдяки цій саттві він здатний пропускати крізь себе світло Ануграхи, і все, що йому потрібно, — віддатися цьому Світлу. Віра не може цього, тому що зациклений на особистому зусиллі, особистому пошуку. Він надто особисто сприймає дхарму. Він ще не зрозумів, що дхарма має безособовий характер. Пашу не здатний на це, тому що має багато внутрішніх обмежень. Тільки див’я, який має велику кількість саттви, може зробити Ануграху шляхом, беззусильний шлях для нього по-справжньому працює.
Варуна як спрямовувач волі й думки
«Завдяки тому оку, яким Варуна бачить усі речі, світлосяйному символу сонця, він має здатність очищати. І доки він не спрямувати нашу волю й не навчить нас судження, доки ми не осягнемо божественну думку, ми не зможемо зійти на корабель богів, щоб із його допомогою переправитися через океан життя, за межі всіх цих перешкод і зла».
Отже, «доки він не спрямувати нашу волю й не навчить нас судження». Варуна як володар безмежності має виступити в ролі наставника, у ролі спрямовувача. Якщо звичайною людиною цілком несвідомо керують самскари, васани, і все її життя є не чим іншим, як переживанням васан і самскар, то в йогіна Варуна як володар безмежності спрямовує як волю, так і думку. Це означає, що думка щонайменше самоосвобожнена й спрямовується внутрішньою безмежністю. Воля служить не примхам его, розуму чи інших зовнішніх речей, вона також служить безмежності природного усвідомлення.
Справжній йогін дуже вслухається в цю внутрішню безмежність, він не зробить без неї жодного кроку. Він може зробити щось інше, може пожертвувати чимось, але він не пожертвує цією безмежністю й постійно розвиває в собі слухняність. Завдяки цьому його розум не є неконтрольованим, його воля не є неконтрольованою.
Царська влада Варуни й очищення від гріха
«Перебуваючи в нас як мислитель, наділений знанням, Варуна усуває геть скоєний нами гріх. Своєю царською владою він прощає нам наші провини, вчинені в невіданні».
Що ж це за царська влада Варуни? Царська влада безмежного простору, коли ми її усвідомлюємо, є такою, що здатна все звільнити, здатна розсіяти всі затьмарення й розумові побудови. Яким би не був затьмареним розум або схопленим якимись гріховними думками, тієї миті, коли ми розпізнаємо безмежну сутність Варуни всередині себе й входимо в стан розуму, подібний до простору, усе це, як кола на воді, — ніби не існує, воно самоосвобожується.
Часто буває, що якщо людина обмежена своїм розумом або органами чуттів, то в неї надто багато сумнівів. Її розум легко може затьмаритися, вона може легко впасти в нечистоту й переживати через це, думати, чи вчинила вона гріховний вчинок, як довго його носити, як очиститися від нього.
Але тут сказано, що Варуна має царську владу очищати гріховність і нечистоту. Це відбувається в той момент, коли ми відкриваємося даршану Варуни через природне споглядання, коли, замість того щоб перебувати на рівні ментального чи астрального тіла, ми починаємо сприймати світло, що йде з каузального тіла (анандамайя-коші), а потім і з Атмана. Тоді всі зачіпки розуму, вузли розуму, затьмарені стани без зусиль розсіюються цим світлом, тому що йому зовсім не важко це розсіяти, так само як слону не важко налякати комаху, наприклад коника.
Кажуть, коли слон іде на водопій, усі комахи в жаху розбігаються. Слон навіть не має на меті лякати комах, він не думає: «Ну, зараз я їм покажу!» Він просто йде, щоб напитися води, він навіть не бачить їх і не підозрює про їхнє існування.
Так само царське становище і влада Варуни полягає в тому, що щойно ми звертаємо увагу на нескінченність, усі затьмарені стани, клеші, які нас мучили або не давали розуму перебувати в спокої, миттєво втихомирюються.
Тисячі лікарів Варуни
«Використовуючи інший образ, Веда говорить нам, що в цього царя на службі тисячі лікарів, і завдяки тому, що вони зцілюють наші ментальні та моральні вади, ми отримуємо міцну основу в праведному й безмежному бутті Варуни».
Що ж це за тисячі лікарів на службі у Варуни? Їх можна перелічити.
Це:
розрізнювальна мудрість;
ясність, яка дарується природним спогляданням;
натхнення божественної гордості, яке виникає внаслідок шамбхаві-мудри;
самозвільнення думок, емоцій і клеш;
переживання різних творчих сил, які зароджуються в нашому потоці лише завдяки тому, що ми звертаємо увагу на цей безмежний стан;
бездоганна усвідомленість, яка дає змогу розуміти будь-які явища.
Усе це — лікарі Варуни, тобто протиотрута, яка природно запалюється в розумі, щойно ми звертаємо увагу на сутність нескінченного, безпочаткового всередині нас. Навіть якщо у вас є розгніваний стан і ви звернете увагу на нескінченність усередині себе, вам стане смішно від власного гніву, і гнів стане не більш ніж грою.
Подумайте самі: одна людина в маленькому тілі розлютилася на іншу людину в маленькому тілі, а десь зараз уся наша сонячна система — це не більш ніж порошинка в галактиці, а вся галактика — не більш ніж порошинка в усьому всесвіті. А той проміжок часу, який ми живемо, — це не більш ніж миттєвий спалах протягом дня Брахми або протягом нашої манвантари (за часом). Усе стане порохом через мільярд років, і ніхто навіть не здогадається, що, можливо, була ця лекція, що були люди, які цим займалися, що вони мали почуття. А мільярд років для Брахми — це зовсім непомітний стан, він навіть не бачить такі проміжки часу як проміжки, настільки вони малі. І якщо ви подумаєте з погляду нескінченності, то ваші прив’язаності та емоції одразу зникають.
Царський сан Варуни та універсальна сила
«Царський сан великого Варуни означає його необмежену верховну владу над усім сущим. Він — могутній володар світу, самодержець. Варуна має широту й усе різноманіття форм і проявів; серед його звичайних епітетів: безмежний, рясний, той, у кого обитель — широта, той, у кого безліч народжень. Але його могутня сутність охоплює не лише вселенську безмірність, а й вселенську силу та могутність.
«Твоєї сили, і могутності, і пристрасті не осягнути ні цим птахам у їхніх перельотах, ні цим водам, що без сну несуться, ні тим, хто ховається в неосяжності вітру».
Це і є сила універсального існування, яка рухається всеохопно й діє в усьому, що живе. А позаду цієї неосяжної універсальної сили та безмежного буття діє, спостерігаючи за всім, безмежне універсальне знання».
Отже, Варуна — це також сила й могутність. Практика природного стану лише здається тонкою, насправді вона робить вас шактіманом — володарем шакті. Поступово принцип усвідомлення виявляє себе як безмежна бхава, що закликає, упокорює та підкоряє будь-які сили всесвіту. Коли ця безмежна бхава виявлена, вселенські сили самі починають приходити до йогіна зі складеними в намасте руками, запитуючи: «Чим ми можемо служити тобі?»
Чому вони приходять до йогіна? Тому що йогін отримав на це право, він отримав божественний артефакт — цю перлину усвідомлення. Але якщо перлина усвідомлення не розкрита й йогін не володіє нею, звісно, божественні сили не прийдуть до нього зі складеними в намасте руками й не запитають: «Чим ми можемо тобі служити?» Навпаки, вони пошлють свої спокусливі аспекти й скажуть: «Чим ти можеш послужити нам?» (через мирські бажання).
Йогін стає шактіманом тоді, коли утверджується в шамбхаві-мудрі та в бхаві як у центрі свого єства й ніколи його не полишає.
Випробування божественних істот
Часто божественні істоти, дивлячись на те, як практикують люди, ставляться до людей зі скепсисом. З одного боку, вони знають, що людське існування дорогоцінне, і для багатьох із них воно було б бажанішим, щоб досягти звільнення. Життя в людському тілі, на відміну від життя богів на небесах пристрасті, дає можливість досягти звільнення за короткий час. З іншого боку, маючи гордість, вони дивляться на людей зі скепсисом, думаючи: «Чого можуть ці смертні? Ну яка в них сила свідомості, які творчі сили, яка воля? Та це ж просто нижчі істоти».
І коли йогін починає практикувати, вони не відразу приймають його як шактімена, а випробовують. Спочатку вони дають йому можливість проявити себе, спокушаючи його різними переживаннями, здібностями або навіть мирськими благословеннями, думаючи: «Дамо йому мирське благословення й подивимося, як він на нього відреагує».
І коли людина прагне або стати монахом, або рухається до звільнення, їй дають можливість отримати це мирське благословення: до неї приходять багатство, слава чи пошана, вона стає дуже знаменитою. Усе це насправді випробування мирських деват.
Той, у кого менше заслуг, замість мирських благословень отримує певні труднощі, щоб перевірити його волю та силу загартування.
«Варуна володіє багатьма енергіями, що уособлюють героїчну могутність, а також здатністю до широкого вираження, властивою мислителеві. Він приходить до нас як божество величі та сили, але водночас ми пізнаємо в ньому дух широкого бачення. Варуна панує і над собою, і над усім світом. У людині він проявляється у вигляді царственості думок і дій, повноти мудрості та волі.
Набуті в божестві, у Варуні, «всемогутньому, всезнаючому, чиє бачення тисячократне, чия форма є істиною», ці якості підносять нас до рівня найвищих та універсальних принципів існування. Перед нами розкривається божественна й вічна велич, безмежність свідомості та незмірність сили, всемогутня мудрість, всезнаюча сила, утверджений закон, здійснена істина».
