Важливість служіння Гуру: Уроки зі Шрі-гуру-чарітри

Коментар до тексту «Шрі-гуру-чарітра»

Продовження тексту «Шрі Гуру чарітра». Історія про втілення Даттатреї в образі Нарасімхи Сарасваті.

Історія про браміна Муні та важливість служіння гуру

Одного разу брамін Муні прийшов до Вайджанатха. Він простягнувся перед гуру з відданістю і сказав: «Звільни мене. Я не отримав просвітлення, хоча й виконував аскезу. Мій розум був очищений твоїм даршаном».

Гуру сказав: «Як ти можеш стати муні без гуру?» Муні сумно сказав: «У мене був гуру, але він був дуже грубий зі мною. Я залишався з ним дуже довгий час, але це було марно. Він розмовляв дуже грубо, і я покинув його та прийшов сюди». Почувши такі слова, Шрі Гуру розгнівався і сказав: «Ти сам завдаєш собі шкоди. Ти не береш до уваги свої власні помилки і свою погану поведінку. Той, хто обманює гуру, не отримає знання. Ти не отримаєш ні щастя тепер, ні звільнення в майбутньому, оскільки ти покинув парамгуру».

Муні сказав: «О, Джагад Гуру, як можу я, проста людина, знати про гуру? Як я можу служити йому? Будь такий добрий до мене, розкажи». Тоді Шрі Гуру розповів йому наступну історію.

Історія про ріші Даум’ю і трьох учнів

Випробування Аруні

Колись давно жив ріші на ім’я Даум’я, і в нього було три учні, яких звали Аруні, Байда та Упаманью. Ріші навчав їх вед. Він давав їм стільки знань, скільки вони могли прийняти. Одного разу ріші захотів випробувати учнів. Він покликав Аруні й наказав йому полити рисові поля. Коли Аруні прийшов на поля, він побачив, що в каналі мало води, і вона не може досягти рослин. Аруні став думати, що він може зробити. Він спробував помістити великі камені в потік, щоб підняти рівень води. Але течія була настільки сильною, що камені зносило. Він пробував інші способи, але вода не досягала полів. Не знайшовши іншого рішення, він виконав смарану гуру і Богові та сам кинувся в потік, щоб перегородити шлях потоку й підняти його рівень. Негайно вода потекла через нього і досягла рисових полів. Поля зазеленіли.

Оскільки Аруні не повернувся до вечора, Даум’я муні сам пішов на поля. Він був задоволений, побачивши добре политі поля. Але він ніде не побачив Аруні й почав непокоїтися. Він покликав: «Аруні, де ти? Іди швидко сюди». Щойно він почув, що гуру кличе його, Аруні вибрався з води і простягнувся перед гуру. Коли гуру дізнався про все, що сталося, він був дуже задоволений Аруні й сказав йому: «Ти виконав свою місію. Сьогодні ти перевершив усі веди». З цими словами він благословив його, привів в ашрам і сказав: «Ти отримав усе знання. Тепер повертайся до себе додому, насолоджуйся сімейним життям і будь щасливий.

Тут мається на увазі навчання як брахмачарі для підготовки до життя ґріхастхи. Чому він сказав: «Насолоджуйся сімейним життям»? Тому що він не був монахом, це не був чернечий ашрам.

Традиція варнашрама-дхарми

Згідно з традицією варнашрама-дхарми, у давній Індії дитину приблизно у віці семи років віддавали в дім гуру для навчання, і вона ставала брахмачарі. Там вона до досягнення повноліття вивчала веди, граматику, основи йоги, пурани, якісь спеціальні дисципліни та займалася служінням. Тобто це свого роду початкова і середня школа.

Після досягнення повноліття, згідно з принципами варнашрама-дхарми, він мав стати ґріхастхою і виконувати сімейні обов’язки, продовжуючи практику, ритуальні очищення, читання вед тощо.

Нарешті, коли він досягав зрілого віку (за п’ятдесят), він мав стати ванапрастхою, тобто тим, хто відійшов від справ. До цього часу він одружував дітей, у нього було стабільне становище, він міг залишити свою дружину, знаючи, що її забезпечать діти, тому просто відходив від справ, стаючи відлюдником, але у світі. Він оселявся поруч або в сусідньому з домом приміщенні й починав практикувати джапу, медитацію, читання текстів, а дружина приносила йому прасад (як ретрит). Такі відлюдники-ванапрастхи мали різні категорії — кутичака, бахудака, паривраджакачар’я.

Нарешті, коли він пройшов стадію очищення в ашрамі ванапрастхи й підготував себе до життя санньяси (ближче до сімдесяти років), він мав, згідно з варнашрама-дхармою, повністю відійти від світу, прийняти статус санньясі й таким чином ніби померти для цього світу. Забувши про дім, дружину і дітей, він мав стати жебраком мандрівним аскетом і подорожувати, отримавши ініціацію відповідно до правил ордену санньяси того часу. А коли його життя наближалося до кінця, він мав безперервно мандрувати, взявши напрямок на північ. У такій мандрівці він залишав тіло.

Таким зазвичай був традиційний шлях санньясі, хоча існували різні школи санньяси. Деякі обирали хіма-самадхі, тобто вони йшли в гори, в Гімалаї, щоб там залишити тіло в самадхі. Деякі обирали ганга-самадхі, тобто вони входили в самадхі в Ганзі, занурившись під воду. Але в будь-якому разі принцип санньяси означав повне залишення всіх прив’язаностей цього світу.

Інші санньясі жили при мадхах, ашрамах, тобто при монастирях. Початківці були як звичайні монахи-послушники, схожі на наших послушників-монахів. А ті, хто вже досяг певної реалізації, називалися санньясі-авадхути, які жили в монастирях та ашрамах. Вони були або служителями при храмах, або відлюднювали в прилеглих печерах при монастирях.

Випробування Байди

Потім ріші покликав свого другого учня Байду і сказав йому: «Іди на мої поля, стережи їх день і ніч, потім принеси врожай в ашрам». Байда пішов на поля і стеріг їх день і ніч. Через деякий час урожай був готовий. Він повернувся в ашрам і запитав Гуру, як доставити врожай. Гуру сказав: «Візьми воза і буйвола». Тоді Байда взяв воза, навантажив на нього весь урожай і запряг у нього буйвола. Але поклажа була така важка, що буйвол не міг її тягнути. Тоді Байда обв’язав мотузку навколо власної шиї і почав тягнути воза. Мотузка була подібна до петлі навколо його шиї, і він почав відчувати сильний біль. Коли Даум’я побачив за допомогою внутрішнього зору, що Байда страждає, він пішов до нього, зняв мотузку з його шиї і сказав: «Ти отримаєш усе ведичне знання». Він похвалив його і обдарував дарами. Байда пішов додому з дозволу Гуру.

Випробування Упаманью

Даум’я потім покликав третього учня Упаманью, який знав, як служити гуру, але був ненажерою і тому не міг здобути знання. Гуру сказав йому: «Води корів пастися щодня». Учень став водити корів пастися, але він повертався додому рано, бо був голодний. Тому Даум’я сказав йому: «Не повертайся до вечора». Упаманью, відчувши голод опівдні, пішов по ашрамах брамінів, попросив їжу і з’їв її. Потім він повернувся додому. Через деякий час ріші запитав його: «Як це так, що ти виглядаєш таким сильним, хоча постишся щодня?» Тоді учень розповів йому все. Даум’я сказав: «Як ти можеш їсти без мене? Від цього моменту принось бхікшу (подаяння) в ашрам, потім відводь корів у ліс і приходь додому ввечері».

Як велів гуру, Упаманью почав приносити подаяння в ашрам. Але він відчував голод, тому заходив по подаяння в кілька домів і з’їдав цю їжу. Він став ще сильнішим, ніж раніше. Нарешті гуру запитав його: «Як це так, що ти стаєш сильнішим і сильнішим день у день?» Упаманью відповів: «Я приношу першу бхікшу додому, потім отримую другу бхікшу і з’їдаю її сам.

Мабуть, там було ситніше.

Даум’я розсердився і звелів приносити цю бхікшу також в ашрам. Упаманью почав приносити дві бхікші в дім гуру, але зовсім не сумував через те, що не їв їжу з бхікші. Коли корови годували своїх телят, частина молока проливалася повз рот телят, і Упаманью пив його та втамовував свій голод. Гуру дізнався про це і сказав йому: «Якщо ти п’єш такі залишки молока, твій розум стане тупим». Тому наступного дня, коли він зголоднів, він випив молочний сік певного сорту кактуса. Коли він пив його, сік потрапив йому в очі, і він осліп. Він не бачив корів і впав у колодязь. Оскільки Упаманью довго не приходив додому, Даум’я муні пішов у ліс шукати його. Коли він побачив скрутне становище учня, він звелів йому співати ашвіні-мантру. Упаманью проспівав мантру і повернув собі зір. Він вибрався з колодязя, поклонився гуру, і гуру благословив його.

Таким чином діє милість гуру. З благословення гуру кожен може отримати все знання.

Каяття і прощення

Нарасімха Сарасваті сказав муні: «Іди до свого гуру і служи йому». Брамін відчув каяття і сказав: «Я завдав болю моєму гуру. Як можна відновити мир у його умі? Я винен. Я закінчу своє життя». Гуру був задоволений такими словами каяття і сказав: «Твоє каяття змило твої гріхи. Зафіксуй свій ум на гуру, сконцентруйся на ньому». Він поклав руку йому на голову на знак покровительства і благословив його. Так брамін отримав усі знання, свободу, просвітлення.