Коментар до тексту «Йога-Васіштхи», «Про звільнення»
«Цей посланець свідомості є мудрістю (вівекою). Вона перебуває в печері власного серця. Ця мудрість приводить до поступового пробудження того, хто зумовлений невіглаством».
Як ми розглядали на минулій лекції, мудрість є проявом вівеки, розрізняльної мудрості, розрізнення. Вівека розпізнає 24 категорії. 24 розпізнавання — це теоретичний фундамент вчення праджня-янтри. Тобто результатом нашої медитації та споглядання має бути вівека. Ми не можемо сказати, що дослідили ум, виявили, що він не існує, і задовольнитися цим. Можна поставити запитання: «А якщо він не існує, то хто тоді досліджував ум? Хто тоді перебуває в невіданні?»
Підхід вчення полягає в тому, що, досліджуючи ум, ми не лише щось стверджуємо щодо ума або заперечуємо, а й породжуємо вівеку, розрізняльну мудрість. І за її допомогою ми чітко відокремлюємо ум як такий від п’яти таттв, п’яти кош, трьох гун, часу, простору, причинності, трьох основних шакті. І врешті-решт ми виявляємо ум як світлоносну ясність, як порожнечу, розпізнаємо його як принцип простору, як безопорний стан. Ми виявляємо ум як дієву причину самозвільнення, тобто як те, що саме себе звільняє, подібно до того, як змія розв’язує свої вузли. Розпізнавши ці різні категорії, ми врешті-решт розпізнаємо ум як Абсолют, сутністю якого є сат-чит-ананда (буття, свідомість, блаженство), як джерело трьох просвітлених тіл.
Здійснити 24 розпізнавання, включно з божественною гордістю, чистим баченням, єдиним «смаком», — це і є реалізація повноти просвітлення, досягнення вершини вівека-відьї. Без реалізації вівеки неможливе зародження трьох просвітлених тіл. Твердження, що ум сам по собі порожній, що він не існує, що він має такі-то якості, самі по собі не є ані джняною, ані шляхом до звільнення. Лише зародження вівеки й розпізнавання 24 категорій є шляхом звільнення.
Зрозуміло, 24 категорії вівеки, викладені у вченні «Вівека чинтамані», — це лише класифікація, зручна для пояснення. Насправді можна виокремити значно більше, наприклад 108 категорій вівеки, якщо розглянути глибше. Проте ці 24 категорії описують усі можливі стани, у яких ми перебуваємо як зумовлені істоти.
Процес розвитку вівеки
Як це відбуватиметься? Не можна сказати, що ви спочатку розпізнаєте одну категорію, а потім іншу, що це матиме якусь упорядкованість. Це відбувається одночасно в усіх напрямках.
Наприклад, ви медитуєте й пізнаєте ум як простір, у вас з’являється розпізнавання ума як простору, що не має якостей. У вас була хороша медитація махашанті, де вам вдалося зупинити думки, і було поглиблене переживання простору в п’ятій дг’яні.
Іншого разу у вас було переживання божественної гордості, і ви розпізнали, що ум — джерело цього. Так зародилося насіння цієї вівеки.
У третьому випадку відбулося розпізнавання ума як окремого від джаграт, свапна і сушупті, зародилося насіння цього розпізнавання.
У четвертому випадку вам вдалося вийти за межі елемента простору, у маха-таттву, в елемент свідомості, і ви ясно зрозуміли: «Я не є п’ятьма елементами. Це грубе тіло, запозичене у матеріальних елементів, містить мою свідомість, але сама моя свідомість окрема від п’яти таттв». Так зародився цей тип розпізнавання.
Іншого разу ви розпізнали природу Ума як принцип недіяння, що пронизує всі дії, коли зрозуміли: «О, виявляється, я нічого не роблю, коли перебуваю в усвідомленні. Відбувається рух пран і вітру». Спалахнула мудрість, і з’явилася вівека, ясність щодо цього.
А наступного разу ви усвідомили ум як підвладний закону карми, як джерело причинності, яке не підвладне принципу причинності, і зрозуміли слова Васіштхи в прикладі з вороною та кокосом.
Іншого разу ви розпізнали ум як щось природне, спонтанне, невимушене й зрозуміли, чому ум називають сахадж’я (природним).
Наступного разу ви розпізнали ум як те, що звільняє саме себе, що є дієвою причиною. Якщо звернути на нього увагу, то він усе звільняє, з’явилася вівека щодо цього.
Наступного разу ви розпізнали ум як єдиний «смак», коли, відірвавши ум від понятійного мислення й просто перебуваючи в безпосередньому баченні реальності, раптом побачили ситуацію рівнісною, хоча вам хотілося б бачити її зовсім не рівнісною.
І поступово ви набуваєте всіх цих видів вівеки. Це подібно до того, як ви б’єте молотом по каменю, наприклад по граніту, і з нього викрешуються іскри. Так само ви викрешуєте іскри зі свого усвідомлення, і ці іскри, спалахуючи, дають раси (смаки). Один «смак» однієї мудрості, інший «смак» іншої вівеки, і всі ці смаки висвітлюють 24 аспекти вашого ума. І коли повноту 24-х аспектів вівеки висвітлено, тоді повністю відбувається розсіювання оман, припинення обмежень, усунення сутнісних ілюзій.
Наприклад, глибоке переживання споглядальної присутності дало розуміння, що всевишній Ум перебуває в кожному, а тому немає сенсу оцінювати інших із нечистих позицій, треба дивитися очима чистого бачення, адже ум у своїй основі чистий і досконалий.
Пробудження внутрішньої свідомості
«Те, що пробуджується таким чином, є внутрішньою свідомістю, яка є вищою Свідомістю, чиє ім’я — «ОМ». Він є всюдисущою істотою. Всесвіт наче його тіло. Усі голови, очі, руки тощо належать йому. Він задоволений повторенням мантр, благодійністю, ритуальним поклонінням, вивченням і подібними практиками».
24 розпізнавання також включають розпізнавання ума як сутності свідомості ока, свідомості вуха, свідомості смаку, нюху й дотику. Це розпізнавання відбувається тоді, коли ми вміємо інтегрувати свою усвідомленість із зоровими, нюховими, дотиковими та іншими переживаннями. Якщо ми не інтегруємо, то виникають звичайні сприйняття: сприйняття видимих форм, чутних звуків, відчутного дотику або запахів, які ми відчуваємо нюхом.
Що ж являє собою таке розпізнавання? Таке розпізнавання являє собою принцип, що називається сіддха-йогіні.
Сіддха в цьому випадку — це принцип Шиви, принцип усвідомленості та інтеграції, який ви привносите в енергію чуття.
Йогіні — це принцип енергії (шакті), тобто саме сприйняття: зорове, слухове або нюхове.
Момент, коли ці два принципи поєднуються, називають махамелана, велика зустріч, тобто момент інтеграції об’єкта і принципу свідомості із самим усвідомленням називається великою зустріччю, коли відбувається пізнавання ума як такого, що пронизує зір, нюх або дотик.
Метод кама-кала
Метод кама-кала означає, що в момент зорового сприйняття, у першу мить, коли ми бачимо форму, у першу мить, коли ми чуємо звук або відчуваємо запах, відбувається породження сахаджа-спанди, активної інтегрувальної свідомості. І ось цей момент кама-кала означає, що замість того, щоб скотитися до буденного сприйняття форми, запаху або звуку, відбувається активне породження сахаджа-спанди. І коли сахаджа-спанда приєднується, тоді й відбувається поєднання сіддха-йогіні. Цей момент вловлюється, і він виявляє сутнісну таттву. Її ще називають кама-таттва. Кама-таттву дехто інтерпретує як сутність бажання, але насправді її можна трактувати ширше — як сутність сприйняття як такого.
Наприклад, існує зорова свідомість, зорове сприйняття; є око і є свідомість ока. У процесі сприйняття сприймаються форми, і бажання сприймати форми називається камою, тобто ми маємо потяг до зорових образів. Але якщо в перший момент зорового сприйняття ми інтегруємося з ними, відбувається породження сахадж’я-спанди, настає інтеграція. І момент махамелани означає, що природний стан поєднується зі свідомістю ока й інтегрується з порожнинністю форми, тобто не із самою формою, а з її порожнинністю.
Якщо я дивлюся на колону звичайними очима, то для мене це просто колона; якщо ж я дивлюся на колону в інтеграції, то відбувається поєднання зорового образу колони з моїм принципом усвідомленості. Це активний принцип, що породжується, це спанда, це вібрація. І в момент поєднання з образом відбувається їхня велика зустріч. Моя свідомість — це сиддха, а колона має жіночу природу (шакті) — це йогиня. І коли вони поєднуються, я фіксую перший момент — махамелану. Тобто перший акт сприйняття не проникає в мою свідомість. Раніше, ніж у мою свідомість проникає принцип форми колони, моя свідомість встигає породити сахадж’я-спанду, і завдяки цьому відбувається виявлення сутності колони, кама-таттви, сутності зорового образу та бажання бачити, виявляється порожнинність колони, її невіддільність від свідомості. Тоді колони як такої самої по собі не існує, а є колона, сутність якої порожнинна, і вона розпізнається як невіддільна від свідомості. Так само відбувається сприйняття всіх чутних звуків, дотикових відчуттів, запахів та іншого. І того йогина, який це розуміє, можна назвати споглядачем.
Сутність споглядання
Що ж тут є головним принципом? Головним принципом тут якраз і є вівека — розрізнювальна мудрість. Наприклад, коли я подивився на колону, я розпізнав її; за допомогою своєї мудрості я розпізнав її сутнісну таттву.
Якщо вас запитають, що таке вівека і в чому полягає сутність споглядання, якими є плоди, що таке свобода, ви так і повинні сказати: «Сутність споглядання — це набуття 24 категорій вівеки. А вівека — це процес проникнення інтегрувальної свідомості в сутність п’яти свідомостей, п’яти органів чуття. Це процес вивільнення порожнечі кама-таттви в момент сприйняття ками, у першу мить сприйняття, що зветься кама-кала, коли відбувається велика зустріч (махамелана) двох переживань: зовнішньої енергії та порожнинного сутнісного усвідомлення».
Часто кажуть, що вівека-відья — це означає просто відвести органи чуття від зовнішніх об’єктів, виконати пратьяхару й зрозуміти, що ти не є п’ятьма кошами, або що це аналітична медитація. Наприклад, дехто каже приблизно так: «Вівека-відья — це означає розмірковувати: “я не є цим тілом, я не є пранами, я не є розумом і я не є волею”, а потім дійти висновку “неті-неті”, що я є нічим не зумовлений Брахман». Зазвичай саме так тлумачиться вівека в санкх’ї або в раджа-йозі. Але вівека у вченні лайя-йоги має своє цілком унікальне тлумачення, і це тлумачення пов’язане саме з інтеграцією та зі споглядальною присутністю за наявності сприйняття. І коли за наявності сприйняття ви розпізнаєте 24 категорії, про які я згадував на минулій лекції, то це і є істинна вівека. І той, хто розкрив 24 категорії за допомогою вівеки в момент інтеграції, є істинним джняні, а той, хто цього ще не зробив, є поки що лише кандидатом у джняні. Він може бути хорошим медитатором, раджа-йогином, проте, якщо він не має 24 категорій вівеки, розкритих в інтеграції, він ще не може претендувати на звання джняні.
Вівека як човен через океан сансари
«Коли ця свідомість пробуджується за допомогою мудрості, або вівеки, відбувається внутрішнє розкриття, розум та індивідуальна свідомість зникають. У цьому жахливому океані сансари лише мудрість є човном, який дає змогу перетнути його».
Отже, вівека є сутністю джняна-йоги, треба полюбити вівеку, треба буквально бути їй відданим. Саме завдяки вівеці звільняються від сансари, і саме через відсутність вівеки потрапляють у нижчі переродження.
Усе відбувається завдяки вівеці.
Боги благополучно живуть на небесах, будучи безсмертними, саме тому, що їхня вівека дуже глибока. Асури зазнають поразки в битвах із богами й постійно воюють у неспокої розуму саме через слабку вівеку. Тобто людина, яка не володіє вівекою, подібна до дурня, якого дуже легко обдурити.
Сутра про Анґулімалу
Є сутра про мудрість і дурість, у якій описано історію одного з учнів Будди. Її також називають «Сутрою про Анґулімалу».
Цей учень народився в хорошій родині й подавав великі надії. У юності він був міцним, спритним і кмітливим. Коли його віддали в дім гуру як брахмачарі, він добре засвоював веди й був одним із найкращих учнів.
Одного разу брахман вирішив вирушити в паломництво й запитав у своєї дружини:
— Кого б нам залишити за старшого учня?
Дружині брахмана учень дуже подобався, вона постійно шукала способу зблизитися з ним, тому сказала брахманові:
— О, звісно, залиш цього учня!
Брахман із чистим серцем вирушив у паломництво, а його дружина почала підходити до учня з різних боків і намагалася з ним загравати. Але учень сказав:
— Я ставлюся до тебе як до матері. Я не можу ставитися до дружини мого гуру інакше, бо це гріх.
Проте дружина брахмана не полишала своїх спроб. Нарешті, коли вона прямо прийшла до нього, він сказав:
— Я не повинен мати з тобою жодних стосунків, я розповім усе це моєму гуру.
Вона розлютилася, оскільки почувалася цим дуже ображеною, і вирішила помститися. Вона роздряпала собі обличчя, розірвала одяг, зімітувала кров і вдала страждання в ту мить, коли прийшов брахман. Побачивши її в такому стані, він запитав, що сталося, а вона сказала:
— Ось подивися, які в тебе учні. Ти залишив найкращого учня, а він таке зі мною зробив.
Оскільки учень походив зі знатної родини, брахман подумав: «Якщо я зараз прокляну або покараю його, то можу постраждати від його батька. Треба якось покарати його таємно. Я обов’язково йому помщуся, але не відразу». І тоді брахман, опанувавши свої почуття, придушив гнів, підійшов до учня й сказав йому:
— Дорогий учню, ти так добре служив мені! Я маю намір відкрити тобі найпотаємніші знання, яких не відкриваю іншим.
І учень із чистим серцем запитав:
— Яке ж знання ти хочеш мені відкрити? Кажи швидше.
Брахман сказав:
— Є таке таємне вчення. Тобі треба зібрати в тисячі істот тисячу мізинців, зробити з них намисто й повісити собі на шию. Щойно ти їх збереш і виконаєш ритуал, одразу ж здобудеш великі махасиддхі, а після смерті станеш Брахмою.
Учень був шокований і сказав:
— Я не вірю, що вбивство живих істот і відтинання їхніх пальців може привести до просвітлення та сиддхі.
Але брахман продовжував наполягати, кажучи:
— Якщо ти мені не віриш, я тебе прокляну. Я довірив тобі таке таємне вчення, а ти так до нього ставишся.
Поки вони сперечалися, брахман справді його прокляв, тому розум учня затьмарився. Після цього він дуже розгнівався і, вихопивши кинджал, почав убивати живих істот і відрубувати їм пальці. Усі жителі тієї місцевості були нажахані й почали ховатися. Його стали називати Анґулімалою («анґула» — «палець»). За короткий час він відрубав уже 999 пальців і зробив із них намисто, яке носив на шиї, уявляючи себе Бхайравою, тобто великим гнівним Шивою-руйнівником. Існують гнівні форми Кала-бхайрави, у яких гнівні божества носять таку спідницю з кистей рук або намисто з людських черепів.
Звістка про це дійшла навіть до царя.
Анґулімала переховувався в лісах, оскільки за ним полювали царські стрільці, і багато днів нічого не їв. Тоді до нього прийшла мати й сказала:
— Сину, ти б хоча поїв.
А він сказав:
— Мамо, я зараз тебе вб’ю, оскільки мені потрібен ще один палець, а більше нікого немає, мені ніхто не трапляється. Я повинен зробити це за короткий час, до кінця цього тижня.
Мати почала його соромити й умовляти. Будда, який почув про це, проходив у цей час через гай, де перебував Анґулімала. Його відмовляли йти туди, але він усе-таки пішов і врятував жінку. А коли за ним погнався Анґулімала (той, хто носив намисто з тисячі пальців), Будда постійно зникав і з’являвся в іншому місці, тому його неможливо було наздогнати.
Тоді Анґулімала сказав:
— Відлюднику, зупинися!
Будда сказав:
— Я вже давно зупинився. А тепер ти зупинися.
І після цих слів Будда розвернувся й пішов йому назустріч. Він розповів Анґулімалі про згубність убивства, про накопичення поганої карми, про те, що він був обманутий і проклятий брахманом, що все це сталося через підступну інтригу. Уся істина відразу відкрилася Анґулімалі, його розум увійшов у врівноважений стан, він упокорився й попросив Будду дати йому Прихисток і прийняти в ченці.
Будда сказав:
— Тоді ходімо зі мною, о монаху.
Коли він поголив Анґулімалу й прийняв у ченці, люди, як і раніше, боялися до нього підходити, оскільки пам’ятали, що це той самий Анґулімала, який убив тисячу людей. Але оскільки він перебував під заступництвом Будди та в його громаді, до нього не застосовували жодних заходів покарання, адже вважалося, що він повністю розкаявся.
Одного разу, коли цар прийшов провідати Будду, він зайшов до хатини, що стояла поруч із тією хатиною, у якій жив Анґулімала, і почув жахливі звуки страждання. Він запитав:
— Хто там?
Будда відповів:
— Там учень, який убив безліч живих істот. Хоча він розкаявся і його розум чистий, наслідки цієї карми приходять до нього, тому він через це страждає.
Будда пояснив Анґулімалі, що його помилка була вчинена через минулі втілення. Він розповів йому, чому взагалі так сталося, ким були ті люди, яких він убив, і чому Анґулімала вчинив саме так. Будда сказав, що причина криється в минулих життях — Анґулімала ще тоді переслідував цих людей, оскільки був ображений ними. А в цьому житті вся ситуація, що завершилася прокляттям брахмана, була лише каталізатором для прояву тих карм, які існували раніше.
Дія карми та розрізняльна мудрість
Таким чином, карма діє, коли відсутня вівека — розпізнавальна, розрізняльна мудрість. Тоді розум сильно захоплюється причинами та їхніми наслідками, настає незворотна низка причин і наслідків, яка жорстко ставить людину в рамки обмежень. Саме ж набуття навіть невеликої розрізняльної мудрості робить йогіна щонайменше щасливим і вільним, а тому завжди слід прагнути до набуття такої розрізняльної мудрості.
Зазвичай ми також використовуємо термін «ясність». Однак ясність більше стосується загального принципу споглядання. Розрізняльна ж мудрість — це те, що дає змогу відокремити розум у його основі (природу Розуму) від того, що нею не є.
