Питання: Як можна не захоплюватися цим світом, виконуючи мирські обов’язки?
Я можу, звісно, дати банальну пораду: в усьому бач Бога, виконуй усе як гру, живи у світі, але не від світу, будь відлюдником у світі тощо. Але боюся, що це не спрацює, тому що мої слова мають бути належним чином застосовані й прожиті, оскільки світ — це така річ, якій потрібні потужніші енергії.
Не захоплюватися цим світом ви не зможете, виконуючи мирські обов’язки. Ви однозначно будете ним захоплюватися, ви повинні це знати. Але ви можете цю захопленість зменшувати. Саме з її зменшенням розвиватиметься ваша усвідомленість. Вона зменшуватиметься лише в тому разі, якщо ви станете майстром споглядання, якщо ви доведете своє мистецтво споглядання до віртуозної майстерності, якщо ви станете суперпрофесіоналом у практиці споглядальної присутності.
Тому перша моя порада — старанно вправлятися з ранку до вечора в практиці споглядання під час ходьби, у русі. Стати великим медитатором за місяць неможливо, але розвинути своє споглядання навіть за короткий час, старанно вправляючись під час ходьби, справді можна. Щойно ви опануєте мистецтво споглядання під час ходьби, ви побачите, як зменшується ваша захопленість, і потім усе, що вам потрібно буде робити, — це привносити споглядальність у всі ваші дії.
Отже, найголовніше — розвиток вашої здатності до споглядання. Це внутрішній шлях. Друге, що дуже допомагає, — потрібно закликати у своє життя вищі енергії й увійти у взаємодію з ними. Це принцип служіння. Потрібно відкритися вищим священним енергіям і приділяти служінню стільки ж уваги, скільки ви приділяєте мирським обов’язкам. Це дуже важливо. Зрозуміло, треба знайти собі служіння до душі, щоб воно відповідало вашим схильностям.
Ви побачите, як змінюється ваша доля, як просвітлювальні сили входять у ваше життя, коли ви займаєтеся служінням. Служіння не потрібне ні духовному вчителю, ні монахам. Це не спосіб просувати проєкти. Дивитися так на служіння — неправильно. Служіння насамперед потрібне вам. Це відкриття себе енергіям і взаємодія, зокрема ми відкриваємо себе просвітлювальним силам — Ануґраха-шакті. Служіння — це здобуття вищого сенсу в житті й у діях, ніж забезпечення самого себе чи своєї сім’ї, і навіть особиста духовна практика. Служіння — це спосіб вийти за межі еґо, самотрансцендувати себе, вступити в контакт із глобальними силами, що перевершують твоє мале «я», і отримати користь від цього контакту. Служіння по-справжньому має приносити користь у вигляді поліпшення долі. Розглядайте його як певний магічний ритуал.
У «Шива-пурані» описується ритуал: якщо хочеш поліпшити свою долю, позбутися деяких хвороб, перешкод або здобути багатство, потрібно зробити тисячу лінґамів — символів Шиви. Той, хто зробить десять тисяч, здобуде певні сили й становище, хто зробить сто тисяч — інші. Це відбувається завдяки тому, що ця дія як магічний ритуал привертає у ваше життя нові сили, ви переходите на іншу лінію життя, де у вас відкриваються нові контакти, зв’язки й нове бачення. Таким чином працює служіння.
Третє, що необхідно, — ретельно організувати своє мирське життя. Як його можна організувати? Мати регулярну садхану й намагатися дотримуватися розкладу, який ви прийняли. Наприклад, якщо ви вирішили дві сесії на день по годині медитувати, то треба цього дотримуватися. Якщо ви взяли зобов’язання виконувати пранаями або асани вранці, тримайтеся цього, не відступаючи, хоча б три роки, щоб отримати результати. Якщо ви вирішили займатися спогляданням у русі щодня по годині, виконуйте це. Якщо за розкладом у вас вечірня медитація махашанті, тримайтеся цього розкладу, щоб ніщо не могло вас відволікти. Стабільний розпорядок допомагає не захоплюватися цим світом, коли ви виконуєте свої обов’язки.
Четверте — потрібно постійно духовно підживлюватися. Я якось на вокзалі в Нижньому Новгороді зустрів одну черницю, вона підійшла й запитала: «Ви з якої парафії, батюшка?» Я сказав: «З парафії лайя-йоги». Вона відповіла, що не чула про таку. Ми поговорили про її чернече життя, і вона сказала таку фразу: «Дуже важливо, навіть якщо ти відлюдник, десь окормлятися». Термін «окормлятися» у них означає духовно підживлюватися, насичуватися. Ходити на сповідь, на даршани до святих старців — це і є духовне годування.
Якщо у вас немає таких святих старців у місцевому Дхарма-центрі (у нас узагалі старців немає), то вам треба подумати про те, як самому окормлюватися, наприклад читати духовну літературу, щоб постійно підживлюватися. Якщо ви берете зобов’язання щодня читати пів години «Йога Васіштху» або «Трипура рахасью», ви будете в медитації на цей текст, і він завжди духовно підтримуватиме вас у життєвих ситуаціях. Ви починаєте дивитися очима Васіштхи на світ, коли достатньо добре медитуєте на текст. Цей текст не слід читати так, ніби це просто формальне вбирання знань, а ставитися до цього саме як до медитації, коли ви підключаєтеся до інформації, яка міститься в тексті. Це четвертий принцип.
П’ятий принцип, як не захоплюватися цим світом, — відсікти в ньому все непотрібне. Якщо вас запрошують на вечірку, де їстимуть не йогічні продукти й питимуть не йогічні напої, то чи потрібно вам брати участь у цій вечірці, якщо ви йогін? Необхідно відсікти все непотрібне. Раніше я рекомендував учням: «Оселися в місці, де тебе ніхто не знає, зміни роботу й живи приховано як таємний йогін, як сиддхи давнини». Не всі сиддхи давнини були ченцями, деякі з них були мирянами, селилися на краю села, працювали, наприклад, свинопасами, гончарями, ковалями і на вигляд були цілковитими простолюдинами, але всередині виконували тантричні садхани, і ніхто навіть не здогадувався, хто вони такі. Вони вдавали із себе простих людей, а коли хтось приходив і запитував їх про вчення, вони прикидалися, ніби нічого не знають, кажучи: «Я звичайний селянин». Проте вони реалізували найвеличніше досягнення.
Шостий принцип — навчіться тримати в таємниці свою садхану, своє життя. Оточіть себе таємницею, будьте трохи прихованими для цього світу: не одне для одного, не для братів і сестер по Дхармі, а для всього, що вас обумовлює. Це не означає бути закритими, ненавидіти світ, зверхньо його зневажати, думати: «Я практикую, а вони всі в невіданні». Це неправильно. «Таємно» означає — питання, пов’язані з духовною практикою, вашим життям, тримати глибоко всередині себе і не афішувати. Таким чином ви зробите своє життя недосяжним, недоступним. Це дуже важливо, тому що ви постійно зазнаватимете невдач, якщо будете доступними, у вашу підсвідомість втручатимуться думки інших, і вона засмічуватиметься.
Сьомий принцип — періодично проходьте ретрити. Встановіть у своєму Дхарма-центрі або в групі можливість щомісяця проходити один день, три дні ретритів, або виїжджайте за місто і там проводьте усамітнені практики, дотримуючись мовчання.
Восьмий принцип — завжди намагайтеся шукати спілкування з тими, хто вищий за вас. Спілкуватися з тими, хто нижчий за вас за духовним рівнем, можна, якщо ви хочете допомогти, дати настанови. В інших випадках це може бути побутове спілкування, воно невиправдане. Спілкування з рівними собі, можливо, й цікаве, але це спілкування горизонтальне, де ви нічого не почерпнете одне від одного. Але спілкування з тими, хто вищий, — це справжня коштовність, і його треба шукати якомога більше. Перебування в компанії святих, у товаристві садху (сатсанг) — це одна з головних умов просвітлення. Тому, якщо ви якомога більше й частіше намагатиметеся спілкуватися з практикуючими, які поділяють самаю, з ченцями, учнями високого рівня, духовними наставниками, ви отримуватимете просто колосальну користь. Завдяки такому спілкуванню ваша карма починає змінюватися. Ви можете від місяця до трьох на рік проводити в монастирі, у «Дів’я лоці».
Якщо вам вдається дотримуватися всіх цих принципів, ви можете не захоплюватися цим світом, виконуючи мирські обов’язки.
Практика споглядання в повсякденному житті
Запитання: Як виконувати самозгадування у світі, у справах, не виглядаючи при цьому загальмованим?
Так, така загальмованість іноді виникає, коли ви надто захоплюєтеся атма-вічарою, санкальпою, а зовнішній світ починаєте ігнорувати. Це називається «втрата дії в усвідомленні», а якщо людина занурюється в принцип недвоїстості й втрачає зовнішній намір, то це інша помилка — «втрата дії в погляді». Часто погляд і висока філософія адвайти справді можуть призводити до того, що людина починає розпливатися, втрачаючи орієнтири, але цього не повинно бути, це помилка. У відносному світі ви повинні бути достатньо гнучкими, спритними й винахідливими.
Щоб не виглядати при цьому загальмованим, необхідно постійно тренуватися в поєднанні зовнішніх дій і власного споглядання, вчитися споглядати в русі в усіх побутових ситуаціях, навіть коли ці ситуації дуже динамічні.
Коли мені було років двадцять, я займався практикою атма-вічари, бігаючи за автобусами, тролейбусами, якщо запізнювався на них. Я думав: «Біг — найкращий час для практики споглядання». У результаті практика споглядання добре зростала. Потім я почав просто бігати, займаючись у цей час практиками споглядання і працюючи із санкальпою; попри те, що тіло рухається, ум перебуває в стані глибокої зануреності в присутність. Це питання тренування.
У сиддхів є така фраза: «Винахідливість без прив’язаності». Вона найкраще характеризує принцип гнучкості під час практики самозгадування або інших вправ у спогляданні. Бути в усвідомленні та в спогляданні — це аж ніяк не означає ходити зі скляним поглядом і говорити: «Це все ілюзія». За такого підходу ви в найкращому разі станете просто посміховиськом для інших, а в найгіршому — за вами можуть прислати лікарів. Ніколи справжній практик не повинен цього допускати. Він має бути дуже адекватним, спритним і гнучким у повсякденному житті. Він має так керувати своєю свідомістю і ситуацією, щоб ситуація завжди перебувала під його контролем.
Якщо він хоче показати свою душу іншому, він показує її настільки, наскільки вважає за потрібне. Якщо він хоче її приховати, він її приховує. Хоче показати її наполовину — показує наполовину. Хоче позиціонувати себе як мирську людину — він повністю показує себе як мирського, ніхто навіть не запідозрить. Тобто практикуючий ануттара-тантру — це дуже непроста істота, нелегко його відразу зрозуміти, тому що його ум дуже гнучкий і багатоваріантний. Він як божество. Наприклад, божества можуть проявлятися як завгодно, можуть прийняти вигляд людини, божества, звіра, можуть поширити себе на три, п’ять тіл. Як хочуть, так себе і позиціонують. Вони багатопланові, багаторівневі, складні істоти. Так само і йогін є багатоплановою істотою, яка дуже гнучка і завжди адекватна ситуації.
Самозвільнення й очищення
Питання: Якщо самозвільнення — це свого роду знецінення всього (як хорошого, так і поганого), то чи потрібно самозвільняти почуття провини за якийсь проступок, чи потрібно каятися?
Якщо ваше самозвільнення настільки потужне, що воно проявляється до рівня чистого бачення, його вже достатньо; якщо воно неглибоке, то каяття корисне. Однак самозвільняти потрібно все і завжди. Почуття провини — це негативний відбиток, імпринт у підсвідомості (самскара), який, якщо його не очистити і не самозвільнити, може стати причиною нового народження. Його, звичайно, потрібно очистити.
Це можна зробити каяттям (відносним методом): підходите до вівтаря, робите підношення (пахощну паличку, фрукти), сідаєте навпроти вівтаря і читаєте про себе: «Гуру Даттатрея, корінний гуру, святі, сиддхи і ріші, будь ласка, прийміть моє каяття». Уявляєте те, в чому хотіли б покаятися; потім уявляєте, як від лінії передачі виливається світло і все повністю очищає. Після цього робите простягання, читаєте мантру Прихистку. Таким чином ви виконуєте каяття, якщо було допущено щось негативне.
Але якщо це щось не дуже серйозне, і ви є хорошим споглядачем, вам це не потрібно, ви можете просто самозвільнити це методом перебування в присутності. Це робиться миттєво, тому що, коли ви перебуваєте в присутності, ви відразу входите в таке бачення, де все завжди досконале, все завжди чисте. Якщо ваш рівень самозвільнення достатній, то ви не потребуєте спеціальних методів каяття, або каяття відбувається саме завдяки самозвільненню без закликань, мантр і візуалізацій.
Питання в тому, щоб зрозуміти, на якому духовному рівні ти перебуваєш, чи достатньо самоосвобождення, щоб стерти якісь негативні відбитки в душі, чи ні. Зазвичай монахи практикують обидва методи разом: на абсолютному рівні вони все самоосвобождают, на відносному, якщо треба, вони виконують практики очищення або каяття. Така практика очищення називається «самскара-шуддхі» — очищення самскар. Ви входите в підсвідомість і переглядаєте свої минулі враження. Якщо вам щось не подобається в цих враженнях, ви відчуваєте, що в минулому десь була допущена нечистота, негатив, гнів, жадібність, хіть, і свідомість за це вхопилася, ви привносите туди світло, усвідомленість, сприймаєте все в чистому баченні й розчиняєте у світлі, доки всередині вас усе не очиститься і ви не відчуєте, що негативні імпринти вас покинули. Ця практика (самскара-шуддхі) в монастирі проводиться раз на три місяці.
Питання: Якщо щось не вийшло, не виконав обов’язок, зобов’язання, обіцянки, чи можна самоосвобождати це?
З абсолютної точки зору можна відповісти так: якщо вам сниться, що ви не виконали обов’язок уві сні, як до цього ставитися після пробудження? Так, як ставишся до всього уві сні, тобто це від початку нереально, це було лише твоє оманливе сприйняття, ти приймав сон за реальність. Тому самоосвобождати необхідно все.
Однак у відносному вимірі, звісно, ми повинні розуміти свої обставини. Самоосвобождення означає, що ми діємо мудро й грамотно також і у відносному вимірі. Якщо ми розуміємо, що наші дії щодо самоосвобождення можуть принести дисонанс або шкоду, ми повинні ретельно все зважити й обдумати. Справжній майстер не обмежений нічим, коли він самоосвобождається, але він ніколи не зробить нічого зайвого, ніколи не припуститься помилки, не внесе дисгармонії. Ба більше, навіть якщо він вирішить внести дисгармонію, то він усе ретельно продумає й зважить, ухвалить рішення, для чого він це робить і яка за це ціна. У відносному вимірі ви завжди повинні проявляти свою ясність, щоб щось звільняти чи ні, тут потрібно керуватися власною інтуїтивною свідомістю, тому що інструкції на кожен випадок життя не існує.
Наприклад, Крішна пообіцяв Кауравам, що не буде битися на Курукшетрі, а буде лише візничим на боці Пандавів. Але потім під час війни виникла така ситуація, що Крішні довелося трохи порушити свою обіцянку. Він знехтував обов’язком кшатрія і скасував своє слово, завдяки чому Пандави перемогли в битві. Він міг це робити, оскільки його бачення було дуже глибоким, він знав, що можна звільняти і що наслідки невиконання його обіцянки не принесуть серйозних проблем.
Ставлення до матеріального добробуту
Питання: Для багатьох мирян актуальна тема грошей. Є страхи, що переходять у впевненість, що їх немає і не буде. В інших є впевненість, що на всі богоугодні дії (пожертви, поїздки) кошти завжди є, тому не потрібно про гроші турбуватися.
Оскільки ви не монахи, вам необхідна матеріальна енергія, тому що без неї у вас будуть проблеми. Якщо ви зовсім не хочете зв’язуватися з цією матеріальною енергією, не мати особистої власності, а займатися практикою, служінням, то, звичайно, сенсу життя в миру немає, краще ставати монахом. Саме так живуть монахи, у них немає приватної власності, навіть коли вони використовують матеріальну енергію. Але якщо ваш вибір інший: бути практиками в миру, вам не обійтися без матеріальної енергії.
Якщо у вас нестача цієї матеріальної енергії, то для цього може бути кілька причин.
Перша — це карма жадібності, карма скупості, що повертається. Тобто треба усувати карму жадібності: бути щедрим, робити пожертви, підношення, роздавати милостиню, навіть якщо у вас самих небагато. Я часто монахам кажу: «Бачите, у вас немає окремої зали для ретриту, отже, у минулих втіленнях ви були скупими. На кого тут нарікати; якщо у вас чогось немає, то хто в цьому винен, крім вас самих? Треба було в минулих втіленнях жертвувати більше». У цьому втіленні ви пожинаєте лише те, що було раніше. Усе це прояв карми скупості або карми жадібності.
Коли ми скупі, жадібні, ми транслюємо у Всесвіт: «Я не заслуговую на цю шакті, я її недостойний, мені вона не потрібна, я не можу її притягувати». Ми посилаємо такі сигнали, і Всесвіт відповідає: «Усе зрозуміло». Ніколи не слід мати звужену свідомість (їздити без квитків в автобусах, метро тощо), оскільки, економлячи на малих речах, ви викличете огиду Лакшмі-шакті, енергії матеріального процвітання, вона вас уникатиме. Навпаки, робити підношення, бути щедрим, розкрити свою свідомість — це означає привертати богиню процвітання, Лакшмі, матеріальну шакті на свій бік.
Заперечення світу як перешкода для матеріального добробуту
Інша причина — це заперечення світу. Йогин починає практикувати й думає: «Цей світ приносить самі страждання, він до того ж є ілюзією, яка мене утримує». У нього виникає негативне ставлення. Засоби масової інформації нав’язують своє бачення, усе це постійно збиває, і в нього розвивається відраза.
Є відраза до сансари як позитивний момент, що супроводжується відходом у чернецтво, — це одне. Але якщо у вас немає планів щодо чернецтва, ви твердо вирішили жити у світі, попри все, то культивувати відразу до світу як мінімум нерозумно, тобто неправильно ненавидіти те, у чому живеш. Вам треба позбутися заперечення зовнішнього світу й такої відрази, радше, її треба самозвільняти, не допускати її впливу.
Ще таке буває тому, що менталітет людини дуже затиснутий, вона відчуває: «Я недостойний мати матеріальну шакті». Якщо у вас такий менталітет, то важко допомогти. Такий менталітет потрібно долати, практикуючи божественну гордість, тому що божество — це відчуття надлишку, процвітання, достатку.
Практичні методи привернення матеріальної шакті
Що можна порадити конкретно?
Виконуйте практику Брахма-мантри з біджею «Шрім».
Ви можете щодня робити підношення води в кришталевій вазі, ставити її на стіл, на тумбочку або на підвіконня з мантрою «Ом Махалакшмі Намаха». Воду треба щодня міняти, її можна виливати під дерево або випивати. Завдяки цьому ви зможете поліпшити свій матеріальний добробут.
Справжня мета матеріального добробуту
Матеріальний добробут практикувальному потрібен, щоб забезпечити свою практику, щоб розвивати якісь проєкти в служінні, саме для цього, тому сенс матеріального добробуту в тому, щоб накопичувати заслуги, сприяти розвитку якихось аспектів служіння, жертвування, а не в сенсі накопичення мільярдів. Якщо у вас є такий принцип і ви накопичуєте заслуги, матеріальна шакті завжди обдаровуватиме вас своїми благословеннями.
У монастирі в монахів немає приватної власності. Усі кошти, які з’являються, як правило, йдуть на будівництво храмів, на замовлення скульптур, на служіння, на поширення сутр, на розвиток будь-яких проєктів. Оскільки сенс життя полягає саме в тому, щоб служити вищим силам і ставити на служіння все, що є.
