Коментарі до тексту «Йога Васіштха. Глава 6»
Шива продовжив: «Усі ці гори, цілий світ, індивідуальна свідомість і всі елементи, що складають світ, — це лише чиста свідомість. До так званого створення, коли була лише чиста свідомість, де було все це? Простір, створення, свідомість — це лише слова. Вони вказують як синоніми на одну й ту саму істину. Як подвійність, переживана уві сні, ілюзорна, так і подвійність, що мається на увазі у створенні цього світу, теж ілюзорна. Як об’єкти, що здаються існуючими й діючими у внутрішньому світі свідомості під час сну, так само об’єкти здаються існуючими й діючими у зовнішньому світі свідомості під час неспання. Насправді і в тому, і в іншому стані нічого не відбувається. Як свідомість є реальністю у стані сну, так само свідомість є єдиною реальністю під час неспання. Це і є Бог, Вища Істина, те, чим є ти, чим є я і чим є все.»
Два способи сприйняття світу
Шива дає настанови Васіштсі, який звернувся до нього із запитанням про природу реальності та про природу Бога.
У нас є два способи сприймати світ. Перший спосіб — сприймати його через ум, через буденне, логічне понятійне мислення і через его. Другий спосіб — сприймати його відповідно до настанов священних писань. Коли ми сприймаємо світ через ум, его, ми перебуваємо в одному вимірі реальності, коли сприймаємо або намагаємося сприймати через споглядання недвоїстості відповідно до священних писань, настанов, ми перебуваємо в іншому вимірі реальності.
Ці реальності спочатку здаються нерозрізненними, спочатку не надто сильно відрізняються. Але що далі ми вправляємося в практиці, що більшу глибину відкриваємо в новому баченні реальності, то більше в нас розкриваються очі на природу реальності. Іноді вони розкриваються дуже глибоко, так, що все наше минуле життя, мирське життя, зумовлене (коли ми дивилися на світ крізь призму его, ума, своїх бажань і особистості), бачиться як ілюзія, як сон, як омана.
У прикладах різних традицій траплялися випадки, коли хтось із монахів, досягнувши просвітлення, починав танцювати й бити себе по голові капцем, кажучи: «Як же я помилявся!». Це так, бо в подвійстому стані сприйняття світу як его, як особистості від ума, ми всі сильно помиляємося.
Коли в нас виникає стан усвідомленості, ми переоцінюємо всі наші смисли, цінності, цілі й бачимо: «Так, я помилявся». І ми визнаємо це, але не з жалем, а з радістю. Тому що якщо ти можеш зрозуміти, що помилявся, значить зараз твоє бачення глибше і воно вільне від помилки, воно ясніше. Тому ці монахи дуже сильно раділи, оскільки стало можливим вийти з помилкового стану сансари, вийти з невідання.
Можна сказати, що завжди, коли ми дивимося на світ крізь призму подвійстого сприйняття, несвідомо, крізь призму ума, его, особистості, ми завжди помиляємося, так само, як помиляється людина, коли вона сприймає все, що бачить уві сні, за реальність. Шива говорить Васіштсі, що як уві сні, так і в реальності — все це прояв єдиної чистої свідомості, і Бог є цією чистою свідомістю.
Завдання садху в роботі з чистою свідомістю
Як проникнути в цю чисту свідомість? Як зрозуміти, чи це чиста свідомість, чи не те? Наскільки можна довіряти суб’єктивному досвіду чистої свідомості? А проникнувши хоча б одного разу, як утриматися в ній, не випасти знову в ототожнення? Як поєднати її з життям? І як цій чистій свідомості, Богові всередині, дозволити очистити нас від невідання, взяти керівництво нашим життям? Це завдання кожного садху.
Усередині нас є велика чистота, велика святість. Ми всі святі душі. Але ця святість і чистота ніби прихована і не дуже проявлена, і в нашому житті вона не є домінуючою (на першому плані). Вона ще не дуже керує нашим життям, якщо ми садху-початківці. Але коли ми очищаємо себе, ця чистота і ця святість виходить на перший план. Вона поступово бере керівництво над нашим життям. Ми починаємо дедалі більше їй довіряти. І рано чи пізно така довіра переростає у віру.
Спочатку ця віра слабка, ми не знаємо, чи довіряти цій чистоті, чи знову, як і раніше, довіряти уму, логіці, зовнішньому світу. Але якщо ми правильно ведемо практику, маємо настанови, правильно споглядаємо, поступово це відкривається всередині нас як джерело, безопорна свідомість, ніраламбха-таттва, аманаска, як стан поза умом. І ми можемо поступово розпізнавати, що Бог усередині нас розкривається, починаємо дедалі більше довіряти цьому Богові всередині, цьому Сатгуру всередині, водночас перебуваючи в дуже тверезому, ясному, трохи критичному стані, тому що довіра до внутрішньої реальності, довіра до суб’єктивного досвіду має супроводжуватися високим ступенем тверезості та критичності.
Роль досвіду в духовному житті
З одного боку, не довіряючи внутрішньому досвіду, просто неможливо йти духовним шляхом, тому що духовне життя, зрештою, — це досвід, це містичний досвід. І можна прочитати тисячі книжок, написати безліч монографій, бути великим ученим, але якась бабуся із села, яка має досвід виходу тонкого тіла, все одно буде мудрішою, тому що в неї є досвід. І всіх академіків вона легко навчить, що таке тонкий світ, тонке тіло.
Досвід — це досвід. Досвід не можна перебити нічим. Ні вченість, ні звання, ні посада, ні статуси, ні багатство, ні слава нічим не можуть перебити досвід, тому що в будь-якій релігійній традиції Бог пізнається тільки через містичний досвід. І тут завжди такий принцип: досвід є/досвіду немає, досвід глибокий/досвід не глибокий. Усе інше походить із цього. Проблема в духовному житті виникає тоді, коли цього досвіду недостатньо. Коли досвіду достатньо — це називають просвітленням, мудрістю, святістю. Досвід звільняє нас від ілюзії, досвід робить нас мудрими, досвід робить нас вільними.
Розрізнення істинного і хибного досвіду
Одразу постає питання: як здобути цей досвід? І як бути мудрим у переживанні досвіду? Як не переплутати фальшивий досвід з істинним? Тому що, почавши довіряти досвіду, ти ніби вступаєш на дуже слизьку стежку, адже, крім великих досвідів, бувають різні малі досвіди, середні досвіди, досвіди душі, досвіди его, і дуже легко стати на шлях ілюзії, довіряючи не тому досвіду, або, не розібравшись, переоцінити свій досвід. Це теж трапляється на кожному кроці.
Наприклад, у штаті Каліфорнія люди захоплюються вживанням різних трав. Це теж дає досвід. Є така трава, яка сильно їх надихає, називається «аяуаска». І теж якийсь досвід, переживання ця трава дає. І багато людей там і в Сан-Франциско (я зустрічав різних людей) бродяжать, їх називають «хомлес» (безпритульна людина). Людина отримує досвіди, начебто їй нічого не треба. Наскільки вона стала святою, наскільки стала мудрою, наскільки наблизилася до Бога — це велике питання.
Не всякому досвіду треба довіряти. Але досвіди можуть приходити й без будь-яких трав, якщо ви медитуєте, займаєтеся практикою. Якщо ви робите це в повсякденному житті старанно, і ваше споглядання не відділяється від життя, досвіди прийдуть. Але питання в тому, що не всякому досвіду можна довіряти, не всякий досвід треба робити опорою своєї душі. Навпаки, перші 25 років я б радив учням зайняти критичну позицію щодо будь-якого досвіду за принципом «довіряй, але перевіряй».
Принцип тут такий: на досвід треба не стільки спиратися, скільки від нього відсторонюватися, відокремлюватися, відкидати його. Тому що в процесі відкриття душі, оголення її різних сторін трапляється дуже багато досвідів. Ці досвіди можуть сильно вражати. Вони можуть повністю змінити ваші уявлення про світ, які до цього були, припустімо, з розуму, з пам’яті. Але водночас вони можуть нав’язати вам якісь свої нові уявлення. Ці уявлення можуть іти не від божественного плану, а від тонкого тіла, від розуму, від різних ілюзій. Усе це називається «традиційні пастки», які ловлять блаженством, ясністю, порожнечею. Тут потрібно мати дуже критичний погляд, щоб пройти випробування досвідами.
Тільки коли ми проходимо випробування досвідами душі, вирощуємо в собі вічару (дослідження), вівеку (розрізнення) і вайраг’ю (відсторонення) — відсторонення не тільки від зовнішнього світу, але також і від внутрішнього світу, ми отримуємо право на пропуск у світ Бога. Ми отримуємо справжній пропуск у божественний світ у стані Адвайти.
Погляд Адвайти і принцип «неті, неті»
Погляд Адвайти має виховати в нас дві такі речі: з одного боку, це тенденція сприймати Бога як досвід, тенденція і вміння сприймати істину як досвід, тому що Адвайта ніби не залишає нам шансів. Вона говорить: «Ти і є божественне». А якщо ти і є божественне, ти переживаєш божественне в собі, ти живеш Богом, і тобі доведеться сприймати Бога як досвід.
Але з іншого боку, Адвайта озброює нас формулою «неті, неті (не те, не те)». Вона говорить: «Не приймай легковажно будь-який досвід, не приймай той досвід, який не має цінності, не чіпляйся за досвід, який може ввести в ілюзію». Наприклад, є досвід зовнішнього світу. Зовнішній досвід отримують усі мирські люди. Є досвід енергетичного тіла, є досвід тонкого тіла, є досвід причинного тіла (найтонший), є досвід недвоїстості, досвід Абсолюту, досвід божественності.
Наше завдання — відкинути нижчі досвіди заради вищого досвіду, відкинути досвід тонкого тіла, досвід енергетичного тіла (відкинути — не в сенсі відкинути чи негативно оцінити, а просто відокремити себе від нього, не вважати його головним), заради того, щоб отримати досвід позамежного, досвід нескінченного, досвід абсолютного.
Це подібно до того, якби ви вирішили підійматися на Кайлас, а дорогою до Кайласу вам сказали: «Заверніть сюди, тут такий сувенірний магазин... Там дуже гарні сувеніри». Ви кажете: «Ні, мені потрібен тільки Кайлас, я спочатку на Кайлас, а на зворотному шляху подивимося, що у вас за сувеніри». Ви не зупиняєтеся, ви йдете до своєї мети. І ви знову йдете на Кайлас, і вам знову пропонують: «Заверніть сюди, тут така смачна кухня»...
Ми знайшли місто в Америці, називалося Оатман. Там дивовижно чудові краєвиди, гори, пустельна місцевість. Сказали, що це місто покинуте, і ми подумали: «Ось місце, можливо, для Дів’я Локи, зараз проїдемо». Коли ми заїхали туди, там жили люди, і вони жили приблизно в культурі Америки Дикого Заходу 19 століття. Вулицею ходили віслюки, люди в капелюхах, у ковбойському одязі, револьвери продаються в магазині, у крамниці. Але все це може бути туристичним бізнесом таким непоганим, усе дуже цікаво і все так незвично, такого в Росії не побачиш, звісно. Єдина невдача: ми шукали покинуте поселення для нової Дів’я Локи... все цікаво, але просто це не те. Наші надії не справдилися, ми очікували іншого. І ось із досвідами те саме. Усе так цікаво, але не те.
Ми повинні мати дуже тверезий розум, глибоке розрізнення, щоб не піти за цікавими досвідами тонкого світу, за ясністю, за тонким тілом, які приходять. Ми повинні сказати: «Це, звісно, цікаво, але це не те. Я спочатку піду на вершину, а потім, можливо, на зворотному шляху подивлюся». Уміння відокремлювати вищі досвіди від середніх досвідів і нижчих — це ознака мудрої людини, садху, ознака джняні, мудреця.
Сіддхи, надприродні сили також можна віднести до досвідів, керування реальністю силою думки, матеріалізацію наміру, тонкий світ, переживання прани, бачення божественних істот і духів, усе це різноманітні досвіди, що становлять нижчий і середній рівень.
Досвід вищого рівня
А що ж таке досвід вищого рівня, той, який по-справжньому дає свободу, мудрість, святість і звільняє? Цей досвід абсолютно абстрактний. Це не досвід душі, це досвід Бога. Це взагалі не досвід, тому що досвід завжди передбачає того, хто переживає досвід. Він вас переживає. Завжди є ви, і ви переживаєте досвід. Ось тому що є ви, цей досвід неправильний.
Якщо це буде істинний досвід, там вас як особистості не буде, але ви як свідомість будете. Але вас як особистості, як індивідуальності там не буде, так, щоб ви могли сказати: «Я пережив досвід». Там буде божественність, буде усвідомлення, але не буде бажання привласнити, оцінити, виступити в подвійних суб’єкт-об’єктних відносинах і покласти цей досвід у скарбничку. Тому, у певному сенсі не можна нікому це сказати. Ніхто не може сказати: «Я пережив просвітлення». Тому що саме просвітлення ліквідує ілюзію «я», тому що просвітлення — це і є якраз розуміння того, що саме по собі «я» є ілюзія, є умовність. Саме по собі «я» і є «стан забуття Бога». Тому можна сказати: «Просвітлення сталося, але мене там не було».
Це не означає, що ви не можете використовувати душу, особистість як функцію. Вони можуть чудово використовуватися. Це вже матиме підпорядкований характер. Так, граничний містичний досвід — це досвід нескінченності. Це не досвід імені, не досвід форми, це досвід нескінченності, безмежності, безформності, абсолютності.
Божественні органи сприйняття
Коли ми бачимо красиві зображення богів, святих, ріші, Даттатреї, ми повинні розуміти ці зображення як маніфестації нескінченності. Нескінченність стукає до нас, намагається до нас пробитися через наші обумовлені уми і набуває таких красивих, чистих форм. Це нескінченність, тобто Бгаґаван Даттатрея — це нескінченність, що стукає в нашу душу. Але через нашу обмеженість ми можемо сприйняти його через ось таку форму, тому що наш ум поки не готовий сприймати Даттатрею в аспекті нескінченності (поза іменем, поза формою, поза якостями, поза визначеннями).
Наших духовних очей ще недостатньо, щоб сприймати Даттатрею в такому аспекті, ми повинні очистити себе, і тоді в нас з’являться нові індрії (органи сприйняття). Вважається, що саме індрії створюють кармічне бачення, цілу локу. Але щоб сприймати світ богів, світ святих або Даттатрею, ми повинні виховати, виростити в собі ці нові духовні індрії (божественні очі, божественні вуха, божественне сприйняття). Вони в нас ще не виросли.
І коли ми виконуємо тапас, очищення, ми вирощуємо всередині нас божественні органи чуттів, джняна-індрії та карма-індрії — божественні органи дії. Карма-індрії — це сіддхі. У нас, як ви знаєте, є звичайні людські органи чуттів і органи дії. Органи дії — це руки, ноги, геніталії тощо. А органи чуттів — це очі, вуха, рот, ніс, шкіра, дотик тощо. Але в божественному сенсі для осягнення божественних реалій нам потрібні і органи чуттів, і органи дій (джняна і карма-індрії іншого плану).
Духовний шлях, тапасья — це вирощування в собі таких нових органів сприйняття, щоб сприймати божественні світи, божественні локи, розмовляти в душі з Богом, спілкуватися зі святими та божественними істотами. Ці органи чуттів існують усередині нас як зародки, але їх треба очистити, їх треба відкрити, їх треба виховати, і для цього потрібні приборкання розуму, порожнеча серця, усвідомленість, терпіння, тапасья.
Перешкоди на шляху
Що заважає нам відкрити ці божественні органи сприйняття? Святі мудреці так кажуть: існують три речі, які нам заважають. Це мала, вікшепа й аварана. Мала — це забруднення, аварана — це завіса, а вікшепа — це ніби брижі, коливання. І коли ми переможемо в собі ці три речі, божественні органи сприйняття почнуть відкриватися, і ми зможемо сприймати та отримувати особистий досвід містичного порядку, досвід божественного найвищого рівня.
«Насправді і в тому, і в іншому стані нічого не відбувається. Як свідомість є реальністю у стані сну, так само свідомість є єдиною реальністю під час неспання. Це і є Бог, Вища Істина, те, чим ти є, чим я є і чим є все».
Коли ви переживаєте досвіди нижчого порядку, ці досвіди завжди розгорнуті в часі, у них завжди є ви як суб’єкт дії, суб’єкт сприйняття. У них є причини й наслідки, і щось увесь час переживається, стає, відбувається. Досвіди Абсолюту, досвіди вищого порядку, Адвайти, — поза суб’єктом і об’єктом. Це досвіди, де ніщо ніколи не стає нічим, де причина не породжує наслідку, і взагалі немає причин, де немає минулого, яке перетікало б у теперішнє і майбутнє, де немає суб’єкта, який міг би сказати: «Я дію, я роблю». Це не гра різних якостей і не модифікація.
Досвіди вищого порядку, перебування в недвоїстості, — це така точка свідомості, де нічого ніколи не відбувається, це коли ви можете розслабитися, відпустити свій розум, відпустити его, увійти в стан поза розумом, за межі думок і сказати: «Я нічого не роблю, я вже все зробив». Спробувати бути усвідомленими, слухати внутрішню реальність у цьому усвідомленні й шукати цю точку свідомості поза ім’ям, формою і суб’єктом, який діє. Ви можете трохи пережити цей досвід смаку, досвід раси (смаку недвоїстої свідомості).
Інтеграція духовного досвіду в повсякденне життя
Ми прагнемо переживати цей досвід знову і знову доти, доки не утвердимося в правильному розумінні. Недостатньо прагнути переживати цей досвід — треба навчитися бути в ньому живим, бути діючим зі стану недіяння, поєднати його з повсякденним життям, застосувати його до нашої карми. Тому що навіть якщо пережито глибокий досвід, але він не застосовується до наших обставин, до наших обмежень, він може нам не допомагати. У нас буде пам’ять про нього як про щось таке велике, далеке, але марне, ми залишатимемося разом із нашими обмеженнями, прив’язаностями, у нас буде лише така щемка туга: «Ось був досвід, такий великий досвід був. І де він? І яка його користь, яка його цінність?».
Багато людей живуть таким життям, згадуючи все життя граничний пік своїх досвідів. Вони відчувають, що десь духовно зрадили себе, що вони втратили, що була така велика можливість — «птах щастя», але потім щось розум пішов не туди, забули його. Але це я б не назвав істинною практикою. Істинна практика — це не пережити досвід і залишити його, істинна практика — це пережити досвід і жити в ньому, не залишаючи його, привносити його в повсякденне життя, домагатися того, щоб досвід і життя ніколи не розділялися. Істинна практика — це безперервне життя в досвіді Бога, безперервне життя в божественному.
Помилковий підхід до затворів
Тоді ми відчуємо, що безперервно жити в божественному надзвичайно важко, і в найкращому разі це можливо, коли ми сидимо в медитації і нам ніхто не заважає, коли ми не говоримо, не думаємо і не бачимо нічого. І тоді звідси з’являються такі виношувані плани, таємні плани тривалих затворів — «ритритні мрійники». Вони думають: «Мине час, накопичу заслуг, отримаю благословення і піду в затвор. Ух, там я буду в Бозі». І вони роками виношують такі секретні плани тривалих затворів, самі створюють такі мрії, починають придивлятися місце для келії, для трирічного ритриту, заручатися благословеннями, формують стратегію.
Саме по собі це непогано, це дуже добре, але підхід у принципі хибний. Чому хибний? Тому що відкладати свою практику на майбутнє навіть ритриту, ігноруючи теперішнє, — це дилетантство, думаючи: «Ось я там буду в досвіді Бога, ось у таких ідеальних умовах, ось точно мені ніхто не завадить. А тут я тільки накопичувач заслуг, тільки сева (служитель) або той, хто проходить інтелектуальне навчання». Такий підхід у принципі неправильний. Тому що, не навчившись бути в божественному досвіді, діяти з нього в повсякденному житті, така людина йде в ритрит і раптово стикається зі своїм невмінням жити в божественному (і в ритриті теж). Вона стикається зі своїм розумом, і цей розум висуває такі самі претензії, як коли вона діє. Тому що спочатку не було закладено намір бути в божественному в повсякденності, не було виражено намір робити духовну роботу, а були відволікання, і вони були визнані нормою.
Але правильна практика полягає в тому, щоб ми навчилися діяти в божественному в повсякденності з порожнечі серця, з неприв’язаності, зі смирення, із самовіддачі, з безперервної усвідомленості. Це вимагає великої уважності, постійного спостереження за собою або постійного читання мантри. Антар-тапасья — це складно. Але якщо ми навчимося це робити, ми отримаємо перебування в божественному, яке не залежить від жодних речей. І ось тоді затвор буде плідним, він лише поглибить ті досвіди, які були напрацьовані, ви створите великий фундамент, дуже добру платформу, а в ритриті з цього фундаменту злетите, як ракета. Але якщо цього фундаменту не буде, якщо ми будемо відкладати наше духовне життя, наше перебування в божественному, просто виношувати плани, ігноруючи «прямо зараз», «прямо тут» теперішнє, це буде схоже на фундамент, побудований із картону, він провалиться в ритриті.
Мистецтво дії з недіяння
Тому на перший план виходить питання: «А як же бути в повсякденному житті в божественному досвіді?» Як же діяти зі стану недіяння, як говорити, як їсти, як спілкуватися, як ходити, як дивитися на світ, де тримати розум, як читати, як думати, як вирішувати поточні завдання? І все це називається крія (поведінка) — як діяти тілом, мовою і розумом. Ось такого мистецтва ми маємо вчитися. Це мистецтво і є Вчення — як не відволікатися і водночас не впадати в різні помилки.
Коли ми звертаємося до Вчення, Вчення нам скаже так: «Стань як листок, що його несе вітер, стань як пучок соломи на дорозі, стань як порожній бамбук». Добрі поради. Але як же конкретно стати таким? Або Вчення нам скаже: «Перебувай у Брахмані. Ти вже Брахман». І ось коли ми чуємо такі настанови — це погляд, це те, на що ми орієнтуємося. Це наша провідна зірка. Але коли ми ставимо питання: «Як конкретно це робити», це вже усвідомлення, медитація. Тут потрібні упадеші, конкретні настанови про те, як працювати зі спогляданням, з усвідомленістю, у якій точці тримати розум і як цю усвідомленість застосовувати в повсякденному житті. Тут потрібен метод (упайя).
Пошук точки Бога
Ми повинні навчитися працювати із санкальпою, розкривати ум, перебувати в природному стані. Цього мистецтва ми повинні вчитися знову і знову, відсікаючи всі неправильні стани доти, доки не переконаємося, що ми зайняли правильну позицію. Тобто вся справа в нашій внутрішній позиції. Цю внутрішню позицію ми повинні сформувати як садху, як духовна людина. І щоб її сформувати, нам потрібно просто звернутися всередину, вибудувати певні налаштування свідомості, у якій точці тримати ум. Де ця точка Бога? Як її знайти? Як із неї не випадати?
Уся духовна робота перші 12 років полягає в тому, що ми намагаємося знову і знову потрапляти у поза-ум, у точку Бога. Не-ум — це така точка, з якої видно Бога. Скажімо так, аманаска, про яку говорить Баба Ґоракханатх. Ум — це точка, з якої Бога не видно. Тіло, емоції, енергія, зовнішній світ — це все точки, з яких не видно божественного. А аманаска — це стан не-уму, підкріплений вірою, відданістю, чистим баченням, духом самаї, самовіддачею. Це така точка, де ми починаємо бачити Бога.
І, з одного боку, нам потрібно вправлятися в медитації (дхьяні), концентрації, щоб цю точку виявити (у сидячому, у статичному стані). З іншого боку, нам потрібно вправлятися в ходьбі, у русі, щоб цю точку не втрачати в русі, у повсякденному житті. З третього боку, нам потрібно виховувати в собі віру, відданість і самовіддачу. Тому що лише одна споглядальна практика без усього цього буде дуже слабкою.
Шива продовжив: «Поклоніння цьому Богові є істинним поклонінням. Таким поклонінням можна досягти всього. Він цілісний і неподільний, недвоїстий і не створений унаслідок діяльності. Він не досяжний зовнішніми зусиллями. Поклоніння йому — джерело радості й блаженства».
Коли ви знаходите цю точку, з якої видно Бога, перше, що ви починаєте відчувати, — це радість і блаженство, тому що всі ці завіси починають відходити, і ви бачите божественність прямо, немає вікшепи (коливання ума), завіса коливання ума зникла, немає аварани (затьмареності) різними клешами, яка його закривала. Усе це очищено. Дивитеся на реальність очима минулого досвіду, очима неспокійного ума, і немає мали (нечистоти), спричиненої такими уявленнями, як «я роблю», «я діяч», «плоди й результати моїх дій належать мені (карма-мала)». Немає відчуття «я маленька особистість, я обмежена людина (анава-мала)», немає відчуття «це — це, а це — те, це різноманіття реально існує (майя-мала)».
Усіх цих трьох мал не існує, коли ви очищаєте ум. І коли не існує коливань ума (вікшеп), не існує завіс із затьмарень (аварани), не існує цих трьох нечистот, ви можете сприймати світ поза умом, поза особистістю через внутрішню порожнечу, через недвоїстість, через неконцептуальну усвідомленість. У вас виникає радість, радість пробудження, радість і блаженство, ознаки того, що ви рухаєтеся правильним шляхом.
Захист від егоїстичного привласнення досвіду
Бог є Сат-чит-ананда. І коли ви відкриваєте в собі божественне блаженство (ананду), чит (безмежну мудрість) і вкоріненість у Бутті, яке поза часом, поза простором, навіть коли ви трохи його осягаєте, це робить вас вільними. Це невелике осягнення ваше его одразу прагне використати. Одразу воно заявляє на нього права, воно хоче відразу його експлуатувати й отримати якусь вигоду, сказати: «Це я його переживаю, це я такий розумний, такий молодець». Воно одразу за звичкою захоче його експлуатувати.
І тут ви повинні зайняти таку жорстку позицію, ви повинні сказати: «Его, тобі тут нічого не дістанеться, це не твоє, ти не маєш права привласнювати цей досвід, ти не маєш права ставити його собі на службу, ти маєш йому служити. Це твій Господь, це не те, чим ти маєш право користуватися. Ми не можемо цим користуватися».
У мене був знайомий, він так мені говорив: «Ось молитва працювала». Я йому кажу: «Як ти можеш працювати молитвою? Це молитва може з тобою працювати, ти не можеш працювати молитвою». Уже якщо ми намагаємося вести наше духовне життя в стані его, цей стан позбавляє нас справжніх духовних досвідів. І ми повинні дуже пильно ставитися до свого его, щоб его не користувалося. Ми повинні заборонити йому користуватися духовними досвідами, не претендувати на них. Ми повинні сказати йому: «Его, ти маєш право служити, але ти не маєш права претендувати на ці духовні досвіди». Тоді ці духовні досвіди будуть наростати, благословення, сходження милості буде все глибшим, глибшим і глибшим.
Часто буває так, що людина, отримавши духовний досвід, намагається через свою незрілість, через те, що він покинув її (егоїстичні тенденції знову взяли гору), конвертувати його в багатство, славу, пошану, визнання. Це найглупіші люди намагаються так робити. Хто розумніший, намагається конвертувати його в сіддхи, керувати, отримувати силу, володіти таємними знаннями, контролювати, проявляти могутність, стати незвичайним, великим чарівником. Але це теж тонкі ігри его, які ми повинні помітити. Ми скажемо: «Его, не намагайся божественний досвід конвертувати в якусь валюту. Бог цінний сам по собі. Просто навчися служити й віддаватися».
Коли ми так виховаємо своє его, то по-справжньому почнемо отримувати найбільше благословення і побачимо те, у що ми намагалися конвертувати цей досвід, а воно нічого не коштувало. Рамана Махарші з цього приводу говорив так: «Той, хто має можливість отримати божественне благословення і мудрість (джняну), але прагне чогось іншого, подібний до дурної людини, яка випрошує в мільярдера тарілку скислого супу. А цей мільярдер міг би віддати все».
