У вченні Лайя-йоги ми говоримо, що важливо не стільки медитувати, скільки звикати до погляду. Але важливо зрозуміти, що означає погляд. Філософський погляд ви можете сформувати, самостійно вивчаючи тексти, наприклад тексти Шанкари, текст «Вівека Чудамані», «Йога Васіштха», «Тріпура Рахасья», але це не істинний погляд. Це інтелектуальний погляд, який є підготовкою до істинного погляду.
Спочатку потрібно зрозуміти філософський погляд Адвайти й укорінитися в ньому. Якщо ви не розумієте погляду Адвайти, вам просто неможливо буде практикувати; навіть якщо ви практикуватимете усвідомленість, це буде усвідомленість щодо чогось, якась двоїста усвідомленість. І ви не зможете піти далі.
Погляд Адвайти говорить про те, що все є Брахманом, а цей світ — ілюзія. І доки ви не повірите в це, доки це не стане вашим життєвим девізом, символом вашого життя, вашого погляду, неможливо рухатися далі до реалізації, принаймні на шляху вчення Адвайти. Ми не досягаємо Просвітлення просто тому, що не віримо в ці речі, думаємо, що це абстракція, філософія. Коли віриш слабко, то й практикувати неможливо. Але якщо ви почнете вірити, то побачите, що почнуть відбуватися чудеса.
Віра в Майстра і передача погляду
Віра в Майстра неминуче приведе до віри в його філософію. Це не світогляд, не філософія якогось конкретного Майстра, а філософія, світогляд усіх святих. Якщо ви вірите в Майстра, вам треба йти далі. Майстер — це не самоціль, не особистість, його мета — щось вам передати, щось дуже цінне. Він цим володіє, він може це передати, якщо ви перебуваєте в стані правильного зв’язку.
Що він може передати? Це погляд, бачення світу, всесвіту, себе, життя. Це ми називаємо словом «погляд», його ще називають «джняна». Сама звичка бачити світ інакше — це вже трансформація. У міру практики бачення має змінюватися. А якщо воно не змінюється, отже, ми недостатньо вивчаємо погляд або недостатньо віримо в нього.
Філософський погляд подібний до фундаменту. Світ є ілюзією. Усе є Брахманом, Абсолютом. Я є Абсолютом. У цих коротких фразах міститься погляд Адвайти:
Праджнянам Брахма
Ахам Брахмасмі
Тат Твам Асі
Айям Атма Брахма
Сарвам Ева Брахман
Брахман Сат, Джагат Мітх'я
Брахман реальний, всесвіт нереальний.
Щоб опанувати погляд, потрібно виконувати аналітичні медитації над цими висловами або в ретриті, або постійно.
Погляд як звільнення від проблем
Погляд означає, що всі ваші питання мають відпасти, принаймні на рівні свідомості. Можливо, проблеми на рівні тіла чи зовнішньої реальності не відпадуть, але на рівні свідомості ці питання мають відпасти. Тому що ставлять різні питання: про світ, про сім’ю, про взаємини, шлях, але в Адвайти є свої відповіді. Які це відповіді? Усе це — ілюзія, не треба на рівні погляду про це дізнаватися, треба зрозуміти, що все це інакше, світ улаштований інакше. Ви це приймаєте або не приймаєте. Якщо приймаєте — йдете далі; якщо не приймаєте — залишаєтеся з цими проблемами.
Якщо ви хочете розв’язати проблеми, треба позбутися проблем. Проблеми не можна розв’язати, їх можна позбутися, змінивши бачення світу. А розв’язувати проблеми — це постійно в них вплутуватися. Це не шлях звільнення, це не мокша. Ви хочете розв’язати проблеми з гармонійними стосунками — ви вічно їх розв’язуватимете. Якщо вас це влаштовує, ви й у наступному житті продовжуватимете їх розв’язувати. Але якщо ви хочете розв’язати проблему по-справжньому, треба позбутися самої проблеми — це й буде її розв’язанням. Що означає позбутися самої проблеми? Змінити бачення світу, змінити взагалі сприйняття проблеми.
Святі Адвайти радикально стверджують: жодних проблем немає, а є лише наше неправильне бачення, ілюзія. Ми приймаємо ілюзію за реальність. Те, що є ілюзією, ми приймаємо за справжнє. Наприклад, якщо перед вами мотузка, але вона здається вам змією, то вам доводиться розв’язувати проблему, щоб змія вас не вкусила. Але якщо ви розумієте, що це мотузка, навіщо взагалі ставити запитання про змію й боятися її? Або якщо ви бачите в темряві кущ, вам доводиться боятися його чи озброюватися, якщо ви йдете вночі й думаєте, що це людина. Але якщо ви розумієте, що це кущ, то все це вам не потрібно.
Погляд Адвайти не розв’язує жодних проблем, він просто їх скасовує. Жодні проблеми неможливо розв’язати, доки ми не змінимо свій погляд.
Недвоїсте бачення як точка контролю
Зміни у світі, гармонізація стосунків, зміна себе, досягнення успіху — неможливо розв’язати ці проблеми на рівні їхнього звичайного тлумачення. Тому що, коли ми тлумачимо проблеми звичайним чином, ми ніколи не можемо їх позбутися, ми посідаємо ту саму позицію, що й проблематика. Але розв’язання будь-якої проблеми можливе з вищої точки зору. Цією вищою точкою зору є погляд Адвайти.
Ви не зможете контролювати, гармонійно будувати стосунки з іншими людьми, доки перебуваєте на тому самому рівні, що й усе інше. Це не точка контролю над цим, не точка гармонії, це точка відсутності контролю, точка дисгармонії. Ви не зможете розв’язати проблеми світу, якщо перебуваєте на тому самому рівні, що й світ. Це не точка розв’язання, де розв’язуються проблеми, потрібно піднятися до вищого бачення.
Наприклад, багато хто говорить, що існує світовий уряд, тристороння комісія, які таємно засідають і вирішують долі світу, і що все їм підконтрольне. Про це дуже багато розмов. Я сумніваюся. Тому що, щоб розв’язувати проблеми світу, потрібно мати недвоїсте бачення. Це рівень богів, сиддхів, святих, але святим мало діла до цього світу, щоб вони з’їжджалися в дорогих автомобілях, фраках, аби обговорювати, де обвалити валютний курс, а де підняти. Їм це зовсім не потрібно, вони живуть іншою реальністю. Але вони можуть впливати незримо, силою думки, не виходячи зі своєї печери чи келії. Вони діють інакше. Ви їх ніколи не побачите й не почуєте.
Точка розв’язання будь-якої проблеми, зокрема життя, смерті, обмежень, лежить у площині недвоїстості, де немає суб’єкта й об’єкта. Щойно ви опускаєтеся в нижчу площину, ви потрапляєте в саму гущу сансарних проблем, і розв’язати їх неможливо. Ви самі стаєте проблемою, як ви можете розв’язувати проблеми, якщо ви — це і є проблема? Одна проблема не може розв’язати другу, вона може створити дві проблеми. Дві проблеми можуть створити всі інші проблеми.
Але коли ви піднімаєтеся вище, у площину недвоїстості, де немає суб’єкт-об’єктних відносин, ви перестаєте бути проблемою. Ви стаєте порожнечею, простором Адвайти. Ви стаєте чорною дірою, тоді всі проблеми, потрапляючи у вас, розчиняються, зникають. Світло може потрапити в чорну діру й зникнути, воно не може рухатися в чорній дірі. У чорній дірі зникає час. Чорна діра — це точка сингулярності, яка поглинає всі закони фізики, ніщо там не може існувати. Коли ви перестаєте бути проблемою для себе, ви перестаєте бути проблемою для інших, для цього світу, ви самі стаєте джерелом гармонії та щастя. Тому, коли ми говоримо про погляд Адвайти, про те, що він нас звільняє, ми говоримо про перехід до іншого бачення.
Бачення єдності та божественна гра
Що це за бачення? У баченні Адвайти є тільки ви, й немає інших. І коли ви зрозумієте, що Брахман є однією істотою і це Брахман, ви вперше зможете взяти на себе відповідальність за своє життя й за все, що відбувається в цьому світі. У баченні Адвайти весь світ розглядається як ілюзія. Рамана Махарші говорив, що немає іншого шляху до звільнення, окрім як навчитися приймати цей погляд і працювати з ним.
У баченні Адвайти ніщо ніколи не відбувається, ніщо ніколи не відбувалося. Є лише ліла, божественна гра Брахмана, Абсолюту. Абсолют, Брахман, Бог — це те, що поза думками, поза розумом, поза концепціями, поза часом, поза простором, поза запахом, смаком, нюхом, дотиком, той, хто ніколи не заплямовується, той, хто ні від чого не залежить. Про нього неможливо думати, його неможливо сприймати. Це той, хто ніколи не діє, бездіяльний. Бог, Ішвара, Абсолют, Брахман — це одне й те саме. Це той, хто завжди один, у ньому немає іншого.
Щоб це випробувати, потрібно вчитися поміщати свою свідомість у цю точку. Філософії недостатньо. Добре прочитати тексти, дещо вивчити з різних релігій, щоб потім піти далі. Але в цю точку неможливо увійти, доки ви все не залишите, не відкинете, потрібне велике зречення від усього.
Велике зречення від усіх концепцій
У певному сенсі потрібно зректися індуїзму, християнства, буддизму, соціуму, культури, нації, статі, від усього треба зректися, все залишити. Я не кажу, що треба заперечувати, я кажу, що треба зректися. Етика, мораль, філософія, психологія, закони фізики, усі поняття — це все розум. Доки ми не вийдемо за ці межі, ми перебуватимемо в нижчих площинах.
Культура, мова, ототожнення з нацією, з людством, з людяністю, з не-людством, нелюдяністю, з будь-якими поняттями, суб’єкт-об’єктними категоріями. Добро-зло, внутрішнє-зовнішнє, внутрішній світ, зовнішній, погане-хороше, чоловіче-жіноче, будь-які полярні категорії — це сансара, подвійність. Усе різноманітне розділення в людства виникає тому, що є ототожнення з чимось.
У деяких країнах звеличується релігія, ототожнення з релігією, у деяких країнах звеличується державна влада, цивілізація, ототожнення з цивілізацією. У деяких звеличується культура, ототожнення з національною належністю. У деяких — культ споживання, ототожнення з особистістю, яка споживає. Так зване споживацьке західне суспільство.
Свамі Абхішанандана якось влучно сказав: «Люди Заходу думають, що весь світ — це великий магазин». Індія — це країна дхарми, країна духовної культури. Але від будь-яких понять з погляду Адвайти треба звільнитися, залишити їх. Тому що це теж ототожнення, теж зв’язок розуму, его, певна майя, ілюзія. Лише коли ми все залишаємо, нам дається чиста, нага, оголена свідомість, ми наближаємося до бачення Адвайти.
Коли ви відчуєте, що все залишаєте, ваше его може злякатися, або йому стане сумно чи нудно, або ви відчуєте велику самотність. Але коли ви відчуваєте тотальну самотність, що підступає, лише з цього моменту й починається ваш істинний духовний шлях до недвоїстості, до погляду Адвайти.
Істинне зречення і духовний нігілізм
Залишити все — не означає зайняти негативну позицію, не означає заперечувати. Є велика спокуса зайняти нігілістичну позицію, стати духовним панком. Є таке: ні вчителя, ні авторитетів, ні сутр, нічого, я все заперечую, все заперечую. Але коли подивишся вглиб: а себе заперечуєш? «Ні, сам собі дорогий, себе не заперечую», — це не Адвайта.
Залишення, зречення від усього — це й залишення себе, зокрема своїх бажань, своїх уподобань, свого его. Коли це відбувається, ми трохи наближаємося до бачення, до погляду Адвайти. Ми поступово в нього входимо. Ми можемо виявити, що в такому баченні все виглядає інакше.
З погляду Адвайти ви — це не ви, це Брахман, я — це не я, це Брахман, увесь світ — це не світ, це Брахман. Ми одна істота, між нами немає розділень. Між вами і святими в Гімалаях немає жодного розділення. Святий мудрець однаково дивиться на кішку, собаку, собакоїда, ученого, брахмана, святого — усе це одне. Чому він так бачить? Тому що його бачення пряме, пратьякша. Він дивиться не очима ахамкари, его, а очима споглядальної присутності, яка не оцінює, не виносить суджень.
Пряме бачення і споглядальна присутність
Коли ми наближаємося до такого бачення, воно саме вводить нас у споглядання, присутність. Це не філософія, не твердження, де ми займаємо логічні позиції та обґрунтовуємо їх. Це усвідомлення. Це пряме бачення Бога, коли ви не потребуєте форм, храмів, мантр, візуалізацій, жодних посередників, щоб сприймати Бога безпосередньо. Коли ви перебуваєте в такому баченні, ви говорите Богом без того, хто говорить, і Бог говорить із вами. Це пряме бачення. Мистецтво перебувати у стані усвідомленості — це безперервно бути в Бозі.
Часто нам заважає перебувати в Бозі мораль, іноді нам заважає перебувати в Бозі етика, іноді нам заважає філософія, мисленнєва конструкція; усі ці речі не погані, вони потрібні на певному рівні. Іноді перебувати в Бозі нам заважають садхани, коли ми з ними ототожнюємося. Зрозуміло, нам заважають не ці речі; найбільше нам заважають перебувати в Бозі его, мирські бажання, прив’язаності, тамас — усе це різні обмеження, ментальні клітки, які обмежують нас.
Але поступово всі вони зникають, і ми виокремлюємо дуже тонку, дуже сутнісну свідомість за межами розуму, думок, тіла. Коли ми її виокремлюємо, ми здобуваємо свободу від того, що нас утримувало, від уявлень, від минулої пам’яті, від ідеології, від розуму, від думок — усе це розум. Тоді кажуть, що в нас зароджується сакші, внутрішній свідок, внутрішнє усвідомлення.
Звільнення від досвіду та пам’яті
Наш досвід, наша пам’ять не дають нам звільнитися, тому що ми зумовлені нашою пам’яттю, усі наші реакції походять із пам’яті; ми й раді були б досягти мокші, але розум пам’ятає: «Ти такий-то, ти народився тоді-то, у тебе такі-то зв’язки та стосунки, такі-то звички», — і виникає чіпляння за це. Це пам’ять, самскари, накопичений досвід.
Пробудження до Адвайти — це руйнування досвіду, вихід за межі досвіду. Або, якщо не руйнування досвіду, то звільнення від ототожнення з досвідом. Досвід не дає нам бачити прямо, він змушує нас судити, виходячи з якоїсь позиції, якоїсь точки зору. Щоразу, коли ми висловлюємо судження й оцінюємо, виходячи з минулого досвіду, ми втрачаємо цю точку Адвайти.
Практика стану аманаска
Як же знайти цю точку? Якщо ви на деякий час завмрете, зупините потік думок, зробите тіло нерухомим, погляд нерухомим і подумки повторите кілька разів: «Аманаска». Аманаска означає не-розум, не ментальний стан. Потім: «Ніраламбха», безопорне. І просто прислухаєтеся до свого внутрішнього «Я», яке перебуває за думками, — потроху воно почне відкриватися. Аманаска, ніраламбха, не ментальне, безопорне.
Щоб відкрити цей стан, ви повинні довіряти собі, довіряти своєму внутрішньому Сатгуру. У вас має бути дуже велика довіра до себе, дуже велика віра. Якщо ви не вірите в Сатгуру всередині, вам треба йти до зовнішнього Гуру, запитувати його, як знайти Сатгуру всередині, щоб учитися покладатися на нього, доки ви все не проясните. І виконувати, виконувати, виконувати садхану.
Але коли настане такий момент, коли у вас буде довіра до внутрішнього Сатгуру, вам просто потрібно спиратися на нього. Якщо ви не спираєтеся на внутрішнього Сатгуру, як ви можете звільнитися? Мораль, етика, філософія та релігія одразу ж вас зачарують, заворожать, заволодіють вашим розумом, і ви ніколи не належатимете собі. Тисячі людей зможуть впливати на вашу свідомість як завгодно. Внутрішні демони, духи, мирські девати — хто завгодно заволодіє вашою свідомістю. Ви завжди не належатимете собі.
Але шлях Адвайти — це належати собі. Собі поза ахамкарою, поза егоїзмом, за межами его. Для ахамкари існує велика спокуса належати собі як особистості. Це, звісно, омана. В ахамкари немає майбутнього, в его немає майбутнього.
Шлях до абсолютної самотності
Коли ви зможете довіряти Сатгуру всередині себе, ви рухатиметеся в бік абсолютної, цілковитої самотності. Туди не зможуть піти з вами ні ваша сім’я, ні ваші діти, ні ваші родичі, ні ваша філософія, ні ваша ідеологія, ні ваші уявлення. Узагалі нічого, лише ваша свідомість. Навіть ваша йога та ваші методи не зможуть туди пройти. Тому що будь-які методи, що передбачають зусилля, певну конструкцію, розчиняються, ще не досягнувши цього стану. Усвідомлення може туди пройти, бхава може пройти, безформна свідомість може пройти, але ніщо інше не може.
Ім’я, форма (нама, рупа) мають бути залишені, щоб пройти в цю свідомість. Також, щоб увійти в цю свідомість, потрібно залишити его (ахамкару), егоїзм, які складаються з оцінних суджень, рефлексії, надій на майбутнє, страхів, чіпляння за минуле. Це означає прийняти будь-яку ситуацію, яка з вами відбувається, не чіпляючись за все своє минуле, навчитися жити лише сутнісним шаром свідомості. Сутнісним шаром свідомості, у якому немає нами й рупи, імені та форми.
Це подібно до наближення до безодні. Спочатку ви можете відчути себе дуже самотньо й дуже незатишно. Але поступово ця безодня почне давати вам даршан, посилати Ануграху, низхідну милість. І ваша свобода почне зростати дедалі більше.
Бачення цілковитої свободи
Ваше зовнішнє життя може залишатися таким самим. Але мають змінюватися ставлення, бачення світу. Таке бачення світу означає, що я є Бог, я є Брахман і я нічим не зв’язаний. Ні расою, ні культурою, ні релігією, ні філософією, ні сім’єю, ні своїм его, ні поняттями, ні думками, ні концепціями, ні сприйняттями, ні насолодами, ні задоволеннями, ні тілом. Я цілковито вільний, це повна свобода. Я можу бути будь-яким, але я ні до чого не прив’язаний.
Ви можете вести будь-який спосіб життя, мати сім’ю або не мати, бути саньясі або мирянином зовні; ми говоримо не про зовнішнє життя, ми говоримо про бачення світу, про внутрішній психологічний стан. Це бачення описане в текстах «Вівека Чудамані», «Йога Васіштха». Це не щось нове, це традиційно оспівувалося тисячоліттями. Але на це треба звернути увагу.
Споглядання та зречення
І коли ви ввійдете в таке бачення, розпочнеться ваш процес споглядання, ваш процес усвідомленості. Усвідомленість може настати лише тоді, коли ви все залишили, лише коли ви від усього зреклися; це тотальне зречення. Тому що якщо немає зречення, то у ваше серце постійно проникатимуть сторонні речі. Вони конкуруватимуть із вашою усвідомленістю.
Зовнішній світ дає вам багато блаженства, ананди, тому він такий привабливий. Але отримувати ананду від усвідомленості — це велика справа, це мистецтво; треба стати дуже витонченим, дуже чутливим до усвідомленості, щоб отримувати від неї ананду. Спочатку ваше его, можливо, не отримуватиме ананди. І в процесі очищення воно навіть сумуватиме або йому буде нудно. Але в міру витончення ананда зростатиме, і внутрішня свобода зростатиме. Це можна назвати станом бачення.
Коли ми звикаємо до такого бачення, підтримуємо його, це називають спогляданням. Це не просвітлення, це лише початок, ми просто вийшли на правильний шлях.
Очищення самскар і карми
Адже, щоб досягти просвітлення, належить очистити дуже багато самскар, що містяться в пам’яті. Хоч наш розум і ввійшов у правильний стан, наша пам’ять ще довго нас не відпускатиме. Є багато самскар, васан, і всі вони вимагають виходу, усі вони вимагають нових зв’язків, нових людей, нових дій, їх треба годувати. Вони немов голодні незадоволені духи в тонкому тілі. Є бажання сприйняття, бажання досвіду в тілі, бажання спілкування — усе це міститься в чітті.
Самскари містять усі наші майбутні життя, вони ще не вичерпані: усі зв’язки, у які ми маємо вступити, усі хвороби, на які ми маємо перехворіти, у когось — злочини, які він має скоїти, або багатство, яке ми маємо отримати, книги, які ми маємо написати, — усе це міститься в них, усі наші майбутні життя ще не вичерпані.
Карма подібна до великого контейнера, і в цьому контейнері є дуже багато дисків із файлами, які належить відкрити нашій свідомості. Але мокша, звільнення, — це вичерпання карми. Виснаження карма-бхали, кармічних результатів. Карма-бхала — це плоди наших минулих думок. Те, про що ми думали в минулому, ми отримуємо зараз. Оскільки розум силою думки створює все, що ми отримуємо. Наприклад, це тіло, наше сімейне становище, родичів, націю, культуру — усе це створює розум. Він створюватиме доти, доки карма-бхала, плоди карми, не вичерпаються.
Але нам треба вичерпати цю карму, якщо ми ставимо собі за мету мокшу, звільнення. Якщо ми не ставимо такої мети, ми можемо не вичерпувати її, а користуватися плодами карми.
Три види мокші
Мокша буває трьох видів: салок’я, саруп’я, саюдж’я.
Салок’я-мукті означає переродитися у вищому вимірі разом з ішта-деватою, божеством, якому поклоняєшся.
Саруп’я-мукті означає отримати таке саме тіло, як у бога, тіло зі світла, божественне, ілюзорне тіло. Але ці два види мокші вважаються початковими.
Саюдж’я-мукті вважається істинним звільненням. Саюдж’я означає злиття, повне розчинення в Брахмані.
Спочатку наш шлях саме так і відбувається: завдяки практиці бачення недвоїстості ми підіймаємося у вищий вимір. Наприклад, у наступному житті ми можемо жити не у світі людей, а у світі Даттатрейї, у світі святих. І далі підтримуючи бачення, практикуючи споглядання та очищуючи свої уявлення, ми можемо через деякий час набути тіла, як у божества, наприклад, як у Даттатрейї або як у Лакшмі.
Це тіло буде ілюзорним, безсмертним, складатиметься зі світла, подорожуватиме в космічному просторі та зможе як завгодно змінювати свою форму. Це тіло вже не міститиме кишківника, шлунка, мозку, кісток, воно не хворітиме, його не потрібно буде годувати, йому не потрібно буде ходити до туалету, спати. Це безсмертне тіло зі світла й тонких елементів. Але навіть набуття такого тіла ще не є вищим Звільненням, саюдж’я-мукті.
Лая-йога та розчинення тіл
Щоб досягти саюдж’я-мукті, потрібно увійти в процес лаї, Лая-йоги. Потрібно розчинити своє тонке тіло, адже райські виміри, стани божества все одно переживаються через тонке тіло. Тонке тіло містить его, у ньому є розум, ум, манас, буддхі, ахамкара, чітта, минулі спогади.
Лая, звільнення — це процес розчинення тонкого тіла. Навіть коли ми увійшли в певне переживання недвоїстості, це лише самий початок. Адже мають настати два види лаї:
Антахкарана-лая-чінтана — розчинення тонкого тіла, внутрішнього інструменту
Панчабхута-лая-чінтана — розчинення грубих елементів, з яких складається це тіло
Спочатку ми розчиняємо тонке тіло. Коли споглядальна присутність, подібна до простору, проникає в тонке тіло, розчиняються наша пам’ять, наші хибні уявлення, наші сновидіння — усе це розчиняється. Ми наближаємося до світла, і це світло посилюється. Той, хто розчинив тонке тіло, тобто реалізував процес антахкарана-лая-чінтани, у момент смерті одразу досягає звільнення: фізичне тіло скидається, а він зливається з Абсолютом. Якщо тонке тіло не розчинене, він іде у світи богів, на райські рівні, але потім йому все одно доведеться розчиняти його далі.
Нарешті, коли тонке тіло розчинене, починається ще глибший процес, який називається панчабхута-лая-чінтана, розчинення п’яти елементів. Навіть коли досягнуто просвітлення, залишається фізичне тіло, у тілі є чакри та п’ять елементів, тож належить розчинити також елементи фізичного тіла:
Муладхара-чакру, елемент землі, плоть, м’язи та кістки
Свадхістана-чакру, елемент води, рідини тіла, лімфу та інше
Маніпура-чакру, весь елемент вогню, травний вогонь та інші види вогню
Анахата-чакру та всі види вітру: прана-ваю, апана-ваю, удана-ваю
Усі вони мають бути розчинені. Вважається, що удана-ваю пов’язана з турією, а в’яна-ваю пов’язана з туріятітою. Усі інші види вітру вважаються грубішими, і їм належить розчинитися в процесі лаї.
Повний шлях звільнення
Таким чином, шлях звільнення проходить від вивчення філософії до переживання, виходу за межі всього неконцептуального усвідомлення, потім — підтримання споглядальної присутності, розчинення тонкого тіла та розчинення грубих елементів.
Буває так, що люди просто зупиняються на рівні філософії. Але філософія Адвайти й Адвайта — це не одне й те саме. Можна обговорювати, тлумачити священні тексти, але це ніяк не допоможе. Бувають інші люди, їм більше пощастило, вони вийшли за межі філософії. Вони здобули досвід переживання, це досвід свободи розуму, досвід неконцептуального усвідомлення. Потім вони викладають цей досвід, вважаючи його вершиною, найвищою точкою. Але це просто бачення, просто пратьякша погляду, пряме бачення. Це не кінцева точка. Після цього настає розчинення тонкого тіла, тонке тіло має розчинитися.
Поєднання погляду й методу
На цьому шляху ви можете застосовувати будь-які методи, але погляд є головним методом, і перебування в погляді є головним методом. Іноді людина, яка перебуває в погляді, каже: «Більше не потрібно жодних методів. Треба все відкинути». Але якщо людина ще навіть не споглядає і все відкине, не застосовуватиме жодних методів, вона не пройде свій духовний шлях. Вона залишиться ні з чим. Мистецтво тут полягає в поєднанні погляду й методу.
Іноді людина, почувши лекції про погляд, починає запитувати: «Якщо йдеться про практику, то хто має практикувати? Якщо я — це Брахман, навіщо тоді практикувати?»
Виникають такі запитання, у яких змішуються погляд і поведінка. Тоді я відповідаю: «Тому, хто не їсть, не спить, не чує, не відчуває запахів, не відчуває дотиків, практикувати не потрібно. Той, хто їсть, спить, ходить до туалету, відчуває запахи й дотики, нехай практикує».
Людина ставить запитання: «Хто я?», потім запитує себе: «Хто практикує, хто прагне звільнення?», і не може зрозуміти. Тут просто треба відокремити тіло й вище Я. Вище Я вже від початку вільне. Йому не треба практикувати, воно може перебувати в розслабленні, нехай воно робить, що хоче. Вище «Я» виражається в погляді. Его, ахамкара, розум, тіло, яке їсть, яке чогось хоче, яке спить, ходить до туалету, — нехай воно практикує. Обмежене нехай практикує, безмежне нехай залишається у своєму природному, самодосконалому, чистому, осяйному, первісному, спонтанному стані.
Якщо ми не розділимо це, у нас завжди буде плутанина в погляді й поведінці. Коли ми це розділимо, усе буде гармонійно.
Утвердження в погляді
Немає сенсу будувати стосунки з іншими. Немає сенсу чогось досягати без погляду. Є сенс лише утверджуватися в погляді. Це найголовніше заняття. Усе інше, за великим рахунком, сенсу не має.
Але коли ви утвердитеся в погляді, то зможете робити що завгодно. Це вже буде грою, це не буде вашою дією, ви не будете діячем. Гра і є гра, у ній немає ані заперечення, ані прив’язаності.
Нам уже притаманна свобода, але ми чомусь хочемо себе обмежувати. Ми хочемо цього, бо плутаємо себе та его. Ми не знаємо, чи це его, чи це ми. Тому часто ми діємо, виходячи з его, ми йдемо за спонуками его. Це нам заважає.
Его має природний тамас, природне невідання. У нього є різноманітні бажання. Іти за ним — це завжди втрачати свою свободу, тобто потурати йому — це завжди втрачати свою свободу. У чому б ми йому не потурали, це може бути прив’язаність, бажання володіти, почуття безпеки, концепції, чіпляння за що завгодно. Щойно ви підете на компроміс і дозволите его прив’язати себе до чогось, ви віддасте цьому своє серце, ви втрачатимете свою свободу, втрачатимете свою вроджену природну спонтанність та усвідомленість.
