Часто багато хто, слухаючи пояснення навіть десятки років, усе одно не розуміє їх. Як це можна пояснити максимально просто? Якщо ви уявите людину або істоту, яка є самим утіленням Бога, володарем усіх незрівнянних якостей, чеснот, владикою всіх світів, хто безсмертний і має незбагненну свідомість, кого шанують боги, духи, демони, люди, то у вас виникне найбільша повага до нього або благоговіння. Ви зрозумієте, що його неможливо визначити, вписати в будь-які параметри, він не піддається визначенням, що це щось незбагненне й велике. А потім вам потрібно уявити себе такою людиною і просто зрозуміти, що ця людина — це ви, що цією людиною ви є від самого початку, незалежно від того, якою є ваша думка з цього приводу. Нелегко визнати це, оскільки зіщулений розум, тіло, думки говорять протилежне. Однак шлях прямого введення — це раптове розуміння того, що означає визнати себе такою великою істотою.
У бойових мистецтвах є стиль, де люди наслідують тварин для досягнення майстерності. Медитуючи на якості кішки, вони набувають чіпкості й можуть видиратися по прямовисних стінах. Медитуючи на якості птахів, вони можуть здійснювати високі стрибки, майже літати в повітрі. Медитуючи на якості мавп, вони набувають спритності. Завдяки злиттю свідомості виникає справжнє відчуття ілюзорного тіла, коли людина перевтілюється у тварину, маючи її якості, використовуючи її для своїх цілей.
Щось подібне робимо й ми, тільки ми перевтілюємося в абсолютну істоту, у божество, у стан всеосяжного простору. Спочатку це відбувається як «ніби», ми це припускаємо як гіпотезу або слова, які чуємо. Потім ми поступово привчаємо себе до цієї думки, щоб почати відчувати себе цим день і ніч. Ми повністю змінюємо уявлення про себе як про людину. Чому нам потрібно це зробити? Тому що звичайна людина — це істота, пов’язана кармою й приречена на народження і смерть у сансарі. Але ми змінюємо уявлення про себе як про людину на уявлення про себе як про нескінченний простір, божество. Якби ми мали таку велику впевненість і відразу увійшли в цей стан, то нам не потрібно було б медитувати. Однак кажуть, що менш щасливим людям, які сильно підвладні розсудковому мисленню, змушеним іти поступовим шляхом, потрібно медитувати, доки не буде досягнуто стійкості.
Менш щасливі люди — це всі ті, хто не є дів’я. Кажуть, що в калі-югу дів’я не буває, тобто дів’я — це вже аватари. Усі інші в найкращому разі віра, а більшість людей узагалі належить до рівня пашу. Проте, практикуючи, ми за короткий час можемо розвинути в собі якості дів’я, оскільки практика природного стану дає дуже бурхливе зростання заслуг та їхньої здатності до прояву, тобто всього за шість-сім років йогін може здійснити стрибок. Коли ми говоримо, що немає ні медитації, ні того, про що медитувати, то ми говоримо про справжній досвід, а не про словесний. Словесне самозвільнення добре як практика розуміння.
Приклад неправильного розуміння самозвільнення
У мене в Криму був один учень, який був послушником. Отримавши кілька досвідів ясності на практиці ходьби під час ретриту, він почав реготати. Йому стало так радісно, що він упав і реготав. Страж Дхарми привів його до тями. Після цих досвідів ясності він став поводитися дуже самовпевнено. Він самоосвободив разом і заповіді, і чернецтво, і монастир, і самого себе, з великою люттю доводячи, який він великий практик, що він багато пізнав, що немає ні того, хто говорить, ні того, хто слухає, а відповідно, він може робити все, що хоче. Він захотів вирушити у світ, оскільки вирішив, що йому тепер треба проявляти свою свободу і виражати її, як безстрашний лев. Я благословив його йти у світ, хоча посміявся в душі. Нещодавно від нього надійшов лист, де він пише, що три дні просидів у самадхі, а тепер його дістають духи, тому йому потрібна допомога. Але дотримуючись логіки, яку він раніше проголошував, можна було сказати, що немає ні духів, ні того, кого вони дістають, ні того, до кого він звертається в листі, якщо все є проявом ума, якщо все є ілюзією. Якщо вже ти прийняв цю позицію, то будь ласкавий її триматися. Але це дуже непросто. Ти маєш повністю прийняти цю позицію і повністю на неї покладатися. Навіть якщо тобі кістки дроблять, ти маєш говорити: «Хіба є той, кому кістки дроблять? Ти є безмежний простір, то які в тебе можуть бути проблеми?» А якщо ти не можеш проявити таке розуміння в поведінці, то ти маєш поводитися дуже скромно, розділяючи відносне й абсолютне, щоб потім не виглядати дурнем. Ти маєш розуміти, навіть коли практикуєш великий шлях, що є відносна (умовна) й абсолютна істина. Тому ми говоримо, що, практикуючи абсолютну істину великого шляху, ми тим не менш старанно просуваємося і у відносному, не плутаючи їх.
Є така приказка: «Безстрашне воззріння, скромна поведінка». Це найкращий шлях, а коли навпаки — гірше нікуди. Безстрашна поведінка при скромному воззрінні — це велика помилка.
Медитативна стійкість і єдиний «смак»
Що стосується медитації, то коли присутні всі причини медитативної стійкості, з’являється переживання медитації. В іншому разі, скільки не медитуй посеред мирської метушні й відволікань, переживання медитації не виникне, тому й кажуть: «Відмовся від мирської метушні й віддавайся медитації». Загалом кажуть, що в медитації немає різниці між практикою сидячої медитації та періодом після неї, але якщо спочатку не опануєш сидячу медитацію як таку, то не зможеш об’єднати знання, переживання медитації з переживанням періоду після медитації.
Поняття єдиний «смак» трактують по-різному. Дехто каже, що це рівність усього; коли бачиш щось прекрасне й огидне, наприклад труп кішки або випорожнення, і бачиш це однаково чистим, то кажуть, що це єдиний «смак». Інші кажуть, що єдиний «смак» — це стан, коли те, що всередині, і те, що зовні (внутрішній і зовнішній простір), бачиться однаково. Пояснюючи цей стан, Гампопа говорив: «Єдиний «смак» — це приблизно такий стан» і просовував по лікоть руку в скелю, показуючи таким чином, що тіло і простір стали однаковими. Треті кажуть, що єдиний «смак» — це коли сидяча медитація і медитація в повсякденному житті — одне й те саме. Таким чином, залежно від школи існують різні підходи до єдиного «смаку». Наш підхід стосується всіх трьох, тобто єдиний «смак» проявляється різноманітно.
Стан, який ми відчуваємо під час ходьби, під час їжі чи іншої діяльності, має вирівнятися і бути одного «смаку» з тим медитативним станом, який ми відчуваємо під час сидячої медитації. Навіть якщо ми отримали рівні медитативної зануреності й пережили стан порожнечі, нам слід у постмедитативний період уважно перевіряти себе: «А чи є в мене цей стан під час їжі? Наскільки він опускається?» Ми маємо постійно намагатися підтягувати всі несвідомі моменти нашого життя до глибокого порожнинного стану. Коли ми так робимо, кажуть, що ми все об’єднуємо з практикою, що не залишається жодної дрібниці, яку б ми упустили.
Об’єднання медитації з повсякденним життям
Навіть якщо будеш намагатися спрямовувати потік повсякденної поведінки в русло духовного шляху, можна припуститися помилки і, втративши природну налаштованість, впасти у звичайну оману. Тому кажуть: «Розділяй медитацію на окремі заняття». Розділяючи таким чином практику на окремі заняття, можна застосовувати її в тому разі, якщо ви впевнені, що в стані медитації можете зберігати сутність. Але якщо ви не вмієте поєднувати це з поведінкою в період після медитації та підтримувати такий стан безперервно, то метод поєднання не буде дієвим за всіх обставин. Якщо переважає частка розсудкового мислення, вам не вибратися зі звичної колії. Тому в період після медитації найважливіше — підтримувати прозору пробудженість завжди і за будь-яких обставин. У цей час немає потреби шукати якийсь інший предмет медитації. У стані медитації, пронизаному поглядом недвоїстості, уподібніться вільному мандрівникові. Не звертаючи уваги ні на які дії та думки, не намагайтеся їх пригнічувати чи розвивати, і підтримуйте цей стан нічим не засміченої безпосередності.
Різні методи допомагають оголити первісний стан, але коли він оголений, методи мають відійти на другий план, а первісний стан проявитися і бути на першому. Це не означає, що ми не використовуємо методи, але вони завжди додаткові, якщо ви відкрили первісний стан. Якщо ж ви не відкрили його, потрібно наполегливо працювати з методом, навіть якщо це займе всі дванадцять років навчання. Коли ви досягнете успіху в методі, ви обов’язково відкриєте природний стан, і тоді він стане вашим головним методом.
Переконаність у практиці
Говориться, що така розкрита свідомість — це чистий помисел усіх великих Учителів, які належать до індійських і тибетських традицій. Якщо ви не можете перестати спокушатися іншими таємними настановами, окрім цієї, то ви схожі на погонича слона, який, залишивши його вдома, вирушає на пошуки його в джунглі.
Тому говориться: «переконайся, що немає нічого іншого, крім цього». Потрібна переконаність у своїй практиці. Ті, хто має таку переконаність, дуже сильно відрізняються і від звичайних людей, і від звичайних монахів, які не мають такої переконаності. Таким чином, необхідно раз і назавжди переконатися, що невіддільна від порожнечі оголена пробудженість є найвищим просвітленням, якому невідома жодна омана, і безперервно зберігати цю переконаність.
Друге правило називається «манана». Його можна перекладати по-різному: «обмірковування», «усунення незрозумілостей». Але я б краще сказав, що це переконаність або віра. Багаторазово перевіряючи, ви, нарешті, здобули міцний ґрунт під ногами. Хоча це звучить як каламбур, навпаки, це означає, що ви всякий ґрунт втрачаєте і спираєтеся на те, на що не можна спертися. Але коли ми спираємося на те, на що не можна спертися, ми по-справжньому стаємо безсмертними, тому що будь-який ґрунт, на який може спертися ум, підлягає руйнуванню. Але безопорний стан — це єдине місце, куди йогін поміщає свою свідомість.
Небезпеки неправильної медитації
Якщо у вас немає впевненості в цьому способі звільнення, і ви просто практикуєте розслаблювальну медитацію нерухомого ума, то вам не вдасться уникнути відхилення, що приводить у вищі світи.
Один тибетський учений писав, що практикуючі неправильні практики порожнечі можуть переродитися у світі тварин. Це відбувається тому, що якщо вони впадають у відхилення, захоплюючись станом порожнечі, то через деякий час їхній ум перестає схоплювати це, і яскравість свідомості згасає. У підсумку їхня свідомість починає дуже нагадувати стан невідання, який у тварин є домінуючим. Найімовірніше, він не мав на увазі, що такі практикуючі буквально переродяться в тілі тварини, а йшлося про те, що в них у майбутньому житті буде така неяскрава і порожня свідомість (тамас).
Буває, що людина може комфортно сидіти в медитації й перебувати в стані розпливання. Вона перебуває в порожнечі, її ум доволі спокійний. І вона може просидіти так у ретриті два місяці без особливих проблем. І в цьому тексті говориться, що це не світ тварин, а відхилення, яке приводить у вищі світи, якщо є певна ясність.
Звільнення в повсякденному житті
Цей спосіб не буде дієвим за тяжких обставин, за наявності пристрасті чи ненависті, і не зможе припинити потік кармічних слідів. Тому такому йогіну не вдасться здобути тверду впевненість. Це надзвичайно важливо. Крім того, коли виникає сильна пристрасть до предметів бажань або сильна ненависть щодо небажаного, радість від сприятливих подій, насолод, скорбота від несприятливих подій, хвороб, що б не відбувалося, у цей час проявляється природний стан. Тому важливо пізнати початкову мудрість основи звільнення.
Говориться, навіть якщо людина перебуває в якійсь медитативній свідомості, але в повсякденному житті не навчилася звільняти думки, клеші, пристрасті й ситуації, цей стан не той, який потрібен йогіну. Як це можна описати простіше? Навіть якщо є добрий ретритний медитатор, але в повсякденному житті він поводиться як звичайна людина, то це недостатнє досягнення. Навпаки, навіть якщо людина не хапає зірок із неба під час сидячої медитації, тобто не входить у самадхі або в глибоку дхьяну, але кожна її дія супроводжується безперервною присутністю, вона може звільняти всі свої думки й емоції, то такий практик набагато глибший. Можливо, йому не вдається увійти в самадхі лише через те, що структура його каналів, вітрів через минулі карми поки не дозволяє цього, однак у нього набагато більша зрілість. У першого є якийсь пік усвідомленості під час сидячої медитації, але цей стан переривається. У другого, може, і немає такого піку усвідомленості або немає видінь, зате в нього є рівна хвиля, підводна течія, яка супроводжує всі його дії. Він постійно дотримується цієї підводної течії і подібний до слона, який, змітаючи все на своєму шляху, йде на водопій.
