Погляд
Якби не було погляду, усі вчення були б лише посібниками, поверховими настановами щодо поведінки.
Абсолютний погляд полягає в тому, щоб розслабитися в недвоїстому.
Погляд — це недвоїстість. У лайя-йозі погляд — це основа, шлях і плід. Термінами християнства можна сказати, що це наш Бог. Недвоїстість, ніраламбха, стан без опори — це об’єкт відданості, кінцева мета досягнення і спосіб практики, найвища основа Буття, вселенський Дух, що пронизує все суще, на який ми медитуємо.
Усі вчення ведуть до реалізації недвоїстості, однак чому ми говоримо, що лайя-йога належить до розряду найвищих практик? Тому що в лайя-йозі використовуються не грубі стани ума, засновані на двоїстості та концепціях понятійного ума, а використовується споглядання. Це дуже тонкий стан ума, це той шар ума, який перебуває за межами звичайних понять, логіки та концепцій, усвідомлення.
Можна сказати, що в лайя-йозі існує одне золоте правило: перебувати в тому стані, де немає жодних правил. Існує один метод: перебувати в тому стані, який вищий за всі методи. Існує один принцип: перебувати в тому позамежному усвідомленні, яке перевершує будь-які ментальні принципи. Тому це вчення про абсолютну свободу без будь-яких обмежень.
Звісно, це зовсім не означає, що ми можемо робити все, що заманеться, практикувати як завгодно або не практикувати взагалі, думаючи, що якщо немає ні вчень, ні принципів, то ми вже перебуваємо за межами всього. Мати такі погляди означає, щонайменше, дитячість. Учення передбачає передачу від Учителя з детальними роз’ясненнями і доволі суворий процес навчання.
Учення за межами методів, але іноді ми практикуємо методи й не почуваємося ними обмеженими. Ми знаємо, що методи відносного виміру справді нам допомагають. Ми дотримуємося різних правил дисципліни і принципів, запозичених із нижчих поглядів крія-тантри, чар’я-тантри та йога-тантри, оскільки абсолютна свобода означає, що ми не обмежені ні в методах, ні в принципах, тренуючись у відносному вимірі. Абсолютна свобода в усвідомленні також включає свободу приймати методи, принципи й правила самообмеження з метою дисципліни ума, тіла та бездоганності енергії.
Однак, коли питання стосується саме нашого усвідомлення, ми говоримо, що воно є абсолютною свободою. Такий підхід дуже відрізняється від підходу, коли ми застосовуємо методи або певні принципи й теорії самі по собі. Коли ми їх застосовуємо, наша споконвічна, самонароджена Ясність невиразно маячить десь попереду й завжди прихована за розмаїттям теорій та всього іншого. Тут же ми одразу намагаємося оголити її, щоб вона засяяла подібно до сонця. Завдяки передачі або методу вона починає сяяти. Як свіжий вітер може в одну мить змінити задушливу атмосферу, так само в одну мить може змінитися задушлива атмосфера нашої зумовленості, якщо ми оголимо ясність. Кармічне бачення простору змінюється саме в той момент, коли ми оголюємо це сяйво.
Істинний погляд і набуття впевненості
Істинний погляд вільний від глядача й оглядуваного. Погляд призначений для того, щоб пізнати свою внутрішню простоту. Якщо ми це зрозуміли, то медитація — це перебування в природності, ні за що не тримаючись. Коли ми набули впевненості в погляді, нехай сто пандитів скаже, що ви повинні в ньому засумніватися, ви будете впевнені, що вище за нього нічого немає.
«Погляд» я б краще переклав як «бачення», а більш класичний термін, якщо не перекладати із санскриту, то це «джняна», деякі перекладають як «мудрість».
Коли ми оволоділи такою мудрістю, ми вловили цей «смак» недвоїстості, який поза суб’єктом і об’єктом. Ми по-справжньому набуваємо стану істинної віри в те, до чого прагнемо, і тоді такий стан неможливо похитнути. Навіть якщо сто вчених (пандитів) скажуть вам, що ви помиляєтеся, ви їм відповісте: «Так, звичайно. А ти хто такий? Суб’єкт, а я — об’єкт чи навпаки. Це двоїстість. Як я можу таке визнати?»
Це означає, що ваш об’єкт віри вийшов за межі будь-яких умопобудов і писань та став вашим особистим живим досвідом. Перед цим особистим живим досвідом не те що хтось сторонній, навіть боги затремтять, оскільки якщо ви в недвоїстості, то немає ні суб’єкта, ні об’єкта. Живий досвід вічності первісного «Я» звільняє нас від зв’язаності старими уявленнями, якщо вони ґрунтуються на логіці або теоретичних побудовах. Тепер ми сприймаємо реальність прямо, ясно.
Вільно перебуваюче, проникне й широко відкрите — ось три головні особливості природного стану.
«Вільно перебуваюче» означає, що ми не фіксуємо свій ум навіть на такій дрібниці, як атом. Це стан без будь-якої фіксації. При цьому ми можемо робити концентрацію на точці, анапанасаті або виконувати інші практики, які ведуть до розкриття ума.
Якщо ж ми говоримо про абсолютний стан, ми говоримо, що він не зафіксований навіть на найдрібнішій або на найглобальнішій речі.
«Вільно перебувати» означає, що ви не зосереджуєтеся ні на чому як на зовнішньому об’єкті. "Проникати" означає не триматися ні за що як за внутрішнє. Відкритість передбачає не триматися ні за що між зовнішнім і внутрішнім».
Зазвичай реальність для нас ділиться на внутрішнє й зовнішнє. Це подібно до того, як вода всередині глечика вважає себе окремою водою через обмеження стінками посудини. Коли ж глечик розбитий, вода зливається з океаном і виявляє, що ніколи не відділялася від нього.
Вчення лайя-йоги схоже на дзен, однак вчення дзен — це сутра, де головним методом є зречення, і все зосереджується на звільненні свідомості. Вчення лайя-йоги — це тантра. Тантра йде далі, вона не обмежується звільненням свідомості, а також працює з енергією, каналами, вітрами, поведінкою і навіть проявом зовнішнього всесвіту у вигляді тонких світла і звуку.
Коли ми оголюємо нашу самонароджену Ясність завдяки прямому введенню, вона починає сяяти. Слідом за цим ми практикуємо самовіддачу. У вайшнавській тантрі є термін «атма-ніведана», який означає «віддання себе Атману». У кашмірській тантрі є термін «прапатті», який означає «відкидання себе». Однак нам ближчий термін «самотрансценденція».
«Віддання себе» ближче до філософії двоїстості, двайти або вішишта-двайти, притаманної бгакті, коли є об’єкт і треба віддавати себе чомусь. Те саме стосується і «прапатті», коли треба відкидати себе перед чимось. Але в лайя-йозі ми говоримо, що немає якогось зовнішнього об’єкта, перед яким треба відкидати себе, тим не менш ламання кокона індивідуального сприйняття відбувається саме завдяки такому відкиданню. Тут, радше, наше «я» самотрансцендує себе, воно ніби вивертається зсередини назовні й у мить такого розгортання виявляє, що воно не мале «я», а велике «Я».
Правильна практика споглядання і відчуття абсолютності
Коли ми, отримавши імпульс прямого введення й досягнувши певної стійкості в природному стані, практикуємо односпрямованість, тобто безперервну зануреність у Джерело, то через деякий час, якщо ми робимо це правильно, ми наповнюємося великим відчуттям абсолютності й досконалості. Ті, хто робить це неправильно, занурюються в якусь безрадісну ясність, як у сатіпаттхані тхеравади, коли усвідомлення є, але свідомість ще не знає, куди їй спрямуватися. Вони відчувають різні переживання, наприклад розгубленість, ясність, блаженство або порожнечу, а усвідомлення блукає в лабіринтах великого Всесвіту, всередині й назовні. Іноді вони переживають самокопання й саморефлексію, не знають, на чому ж їм зупинитися.
Якщо практика споглядання правильна, то завжди буде відчуття абсолютності, тому говориться, що дуже важливі Гуру-йога і відданість. Відчуття абсолютності означає, що як би ви не споглядали, ви приходите до одного й того самого кінцевого Джерела, подібно до того, як безліч маленьких річок впадають в одну велику ріку. Навіть якщо у вас були відхилення в спогляданні, то через деякий час вони анулюються такою практикою абсолютності. Коли ви досягаєте безперервного споглядання абсолютності, ця абсолютність починає відгукуватися.
Спочатку ви шукали абсолютне Джерело, потім ви його знайшли. Коли ви безперервно утримуєте свій ум на ньому, то це подібно до закону сполучених посудин, коли з вищої посудини вода перетікає в нижчу. Ви ніби встановили містичний зв’язок, контакт, і тоді це велике Джерело починає посилати вам свою енергію. Коли ви її отримуєте, ви змішуєтеся з цією абсолютною енергією.
Якщо ви постійно думаєте про сонце, концентруєтеся на ньому, то через деякий час ви встановите з ним телепатичний контакт. У раджа-йозі в «Йога Сутрі Патанджалі» це називається «сам'яма». Ви почнете отримувати знання про сонце, про божества, що його населяють, про його структуру, ви почнете бачити його уві сні. А якщо у вас сильна сам'яма, то у вас з'являтиметься багато інших незвичайних ефектів. Іноді ви навіть можете думати й відчувати, що сонце стало частиною вас, або ж ви стали частиною сонця. Таким самим чином, коли ви спрямовуєте свій ум на Абсолют, ви іноді відчуваєте, що Абсолют стає частиною вас, а ви стаєте частиною Абсолюту.
Апостол Павло, християнський святий, говорив: «Щодня я воскресаю і вмираю в Бозі. Уже не знаю, чи я в Бозі, чи Бог у мені».
Самотрансценденція та впізнавання Джерела
Відповідний імпульс, який повністю розгортає нашу практику, — це імпульс від природи нашого Ума, від самого фундаменту Буття. Тоді йогін упізнає це Джерело як самого себе. Його кокон індивідуального сприйняття розбивається подібно до того, як розбивається глек, і тоді вода витікає, відбувається самотрансценденція. Але коли йогін упізнає це Джерело як самого себе, він виявляє, що завжди був цим Джерелом, він ніколи його не втрачав. Ідеться навіть не про те, втрачав він його чи ні, тому що насправді він ним завжди й був. Тоді з висоти цього бачення він охоплює десятки й навіть сотні своїх минулих життів до пробудження і бачить, що всі вони були грою цього Джерела.
Це подібно до того, як вода в глеку, що лежав на дні озера, думала про себе, що вона окрема від води в озері. Глек не був запечатаний, тому вода була розмежована лише стінками посудини. Коли хтось кинув камінь в озеро, посудина розбилася, стінок більше не стало, і раптом вода виявила, що вона — частина величезного озера, межі якого навіть важко знайти. Спочатку вода в глеку подумала, що вона злилася з озером і стала безмежним озером. Потім же, освоївшись, ця вода подумала: «Що за дурниця? Я не зливалася з озером, я завжди була цим озером! Просто якась невелика частина мене думала, що я була в глеку. Але це просто якийсь жарт». Тому ми говоримо, що відбувається самотрансценденція. Наше мале «я» розчиняється у великому «Я», а потім ми виявляємо, що навіть саме мале «я» — це те саме велике «Я», лише хибно прийняте за мале «я».
Перспектива малого «я» і великого «Я»
Припустімо, з погляду малого «я», ви монахи й послушники, які прагнуть звільнення. Ви можете прагнути звільнення з різних причин, але здебільшого вони однакові. Найкращі з вас, хто захоплений вищою ідеєю досконалості, великої таємниці й незбагненності Всесвіту, бажають пізнати абсолютну Істину, кінцеву мету. Той, хто має скромніші здібності, боїться смерті, страждань у сансарі й просто не хоче бути пов'язаним ілюзією. Він хоче очистити себе, щоб позбутися цього, і це теж непогано. З погляду індивідуального «я», люди, послушники й монахи подібні до малої води всередині глека. Однак, з погляду великого «Я» (води озера або океану), ви всі — безмежний Дух, який ні на мить не відокремлювався від самого себе, який грає, проявляючись таким чином. У нього є умовне невідання, яке спричиняє реальні страждання індивідуальному уму. Тобто ми можемо сказати, що невідання умовне, але страждання все одно справжні, реальні. Якщо у вас заболить нога, ви страждаєте по-справжньому. Якщо вам не дадуть три дні прасад, ніхто не може сказати, що це умовний голод, це буде справжнісінький голод.
Хтось може сказати, що і прасад, і голод — це теж умовні речі. З погляду філософії так можна сказати, однак з погляду вашого шлунка це не допомагає. Тому умовне невідання несе цілком реальне страждання. Але, з погляду абсолютної ідеї, і умовне невідання, і страждання — усе є Абсолют.
Ви — це той самий вселенський Дух або океан, який грає в цих тілах відповідно до прарабдхи (накопиченої карми) і заслуг у ролі монахів або послушників.
Практика недіяння
Іншими словами можна сказати: не уявляйте нічого зовні, не зосереджуйтеся всередині, не спрямовуйте свою увагу на якийсь стан між цими двома. Якщо ви нічого подібного не робите, це — погляд, цього достатньо. Не уявляйте зовні, не зосереджуйтеся всередині, не поміщайте свій ум у проміжку, тоді нічого робити не потрібно, ви досягли недіяння.
Коли ми так розслабляємося і намагаємося не бути ні зовні, ні всередині, ні в проміжку, тоді є голе, оголене усвідомлення, певна ясність. Звісно, це не є просвітлення чи якась кінцева точка. Радше це момент, де світ зупиняється, де все завмирає. Це спосіб вийти з колеса, що обертається.
Колесо обертається, а ми на його ободі. Якщо ми сидимо на ободі, то постійно обертаємося разом із ним. Дорогою трапляються гілки чи камені, і коли колесо обертається, гілки й камені нас зачіпають, тому нам боляче. Так виглядає сансара. Коли ж ми починаємо виходити з окружності обода цього колеса і рухаємося до центру, то виходимо зі стану відображень, рухаючись до стану самого дзеркала. Тому можна сказати, що в цей час буденний світ зупиняється.
У стані споглядання нам не потрібно щось робити, оскільки такий стан не передбачає діяння. Будь-яке діяння означає рух до обода, а нам треба рухатися до маточини, до центру. І рухатися туди ми можемо лише якщо повністю розслабимося, відкинемо будь-яку діяльність і дозволимо нашому усвідомленню тонко проникати всередину.
Поступово ця свідомість помічається нами. Вона ще дуже нестійка, але ми починаємо її помічати й визнавати. З часом нам потрібно вкоренитися й повірити в неї, визнати, що це двері або ключ до входу у вимір недвоїстості. Це ще не сама недвоїстість, і належить пройти багато пасток, щоб без втрат дійти до самого центру колеса, але це безпомилковий вхід у тунель до цієї недвоїстості.
Перешкоди на шляху недіяння
На шляху практики недіяння у нас буде багато сумнівів або відхилень. Наприклад, іноді ми плутатимемо недіяння з практикою методу й думатимемо про те, як їх поєднати. Недіяння передбачає не робити нічого, але ми відчуваємо, що недіяння особливо нас не просуває, принаймні нам потрібно виконувати багато методів. Або ми плутатимемо різні тонкі переживання блаженства, видіння, підвищеного усвідомлення. Або ми будемо не впевнені в цьому стані. Коли ж ми визнаємо його як абсолютне й поступово набуваємо до нього довіри, воно відкривається дедалі глибше, поступово поширюючись на зовнішній простір і на все, що ми сприймаємо. Поступово воно виявляється як Гуру, Учитель, який нас навчає, і ми насправді розуміємо його так.
Цей природний стан дуже тонкий, його не можна взяти силою. Якщо ми намагаємося брати його нахрапом, жорсткими силовими методами, то він швидко вислизає. Якщо ми пристрасно його домагаємося, бажаємо, то він не приходить. Радше його потрібно навчитися приманювати. Парадокс у тому, що він з’являється тоді, коли ми не бажаємо його. Нам потрібно його досягти, отже, ми його бажаємо, але якщо ми його бажаємо, ми його не отримаємо, тому нам потрібно навчитися бажати, не бажаючи, тобто бажати дуже тонко, не пристрасно, а повністю не переймаючись досягненням бажаного. Звісно, ми про це дбаємо, але правильно. Ми дбаємо не умом, який забігає наперед, а тонкою свідомістю. Це означає, що наша турбота полягає в його пильному підтриманні. Ми не намагаємося робити його силоміць — будь-яке наше діяння лише відлякує його.
При цьому ми розуміємо, що якщо ми нічого не будемо робити, то наші енергії не очистяться, і відносний вимір не вдосконалиться. Багато чого має бути зроблено у відносному вимірі: йога, концентрація, сидяча медитація тощо. Ми старанно намагаємося робити ці речі, проте знаємо, що робимо це не для досягнення природного стану. Природний стан пробуджується лише тоді, коли немає діяча і немає діяння. Радше ми робимо це як служіння, як підношення, як практику відносного виміру.
Сам же природний стан приходить у той момент, коли немає жодного діяча. Це означає, що руки роблять, а голова стоїть на місці, ум нікуди не прагне і нічого не бажає робити. Він бажає лише перебувати в стані споглядального недіяння, оскільки, щойно ми його відкрили, ми вже прибули в кінцеву точку. Тому кажуть, що потрібно навчитися робити, не роблячи. Коли ми робимо, не роблячи, дух у нас повертається до Першоджерела.
Єдність сансари й нірвани в істинному погляді
Пізнати істинний погляд украй важливо, у момент справжнього впізнавання погляд є лише єдиною бінду, єдиною сутністю трьох тіл. У мить, коли ми його впізнаємо, нірвана вже не постає тим, чого ми маємо досягти, а сансара вже не постає тим, що ми маємо покинути.
З погляду сутри, нірвана завжди постає плодом, кінцевою метою, яблучком на тарілочці, заповітною кульмінацією в практиці. Вона завжди недосяжна, принаймні, якщо ми не в нірвікальпа-самадхі. Однак, коли ми перебуваємо в оголеному усвідомленні, коли прибули в цю природну точку, нірвана не є тим, чого ми домагаємося, тому що цей стан сам по собі вже є нірваною, а сансара не є тим, що ми відкидаємо або чого боїмося, тому що в цій точці і сансара, і нірвана об’єднуються. Об’єднавши бачення нірвани й сансари, істинний йогін має величезну безстрашність. Кажуть, що він живе з упевненістю аватара, якому невідомий страх народження і смерті.
Це можливо лише тоді, коли ми справді, глибоко увійшли в це велике перебування, коли маємо величезну довіру до нього, коли ми повністю на нього поклалися. Можна сказати, що якщо й є якийсь Бог, то це він, і нам потрібно набути повної відданості та повної довіри до нього. Нам потрібно зрозуміти, що Гуру і є цей стан, тобто зовнішній Гуру — це його прояв. Або можна сказати, що зовнішній Гуру — це Ануграха Абсолюту, яка вийшла, сформувала тіло й навчилася говорити. Тобто це ваш же стан, тільки такий, що має тіло й говорить.
Передача влади великому «Я»
Коли ми набуваємо цієї довіри, ми відкриваємо розуміння незбагненності й позамежності всього, ніби ми ходимо по краю безодні. Коли ми набуваємо великої відданості цій незбагненності й позамежності, наше маленьке сансарне «я» змішується з великим «Я». Іноді важко сказати, перебуваємо ми в маленькому «я» чи перебуваємо у великому «Я», тому що все це починає зрівнюватися. Коли ми більш уважні, то ми у великому «Я», а коли менш, то ми знову зісковзуємо на шлях індивідуального «я», у нас знову з’являються сумнів і розгубленість.
Усунення сумнівів — це не практика методів, не вивчення концепцій і не очисні ритуали. Усунення сумнівів і розгубленості в лайя-йозі здійснюється дуже тонким способом: ми просто знову повертаємося до великого «Я», ми відпускаємо себе й дозволяємо великому «Я» взяти над нами владу, ми передаємо йому кермо правління. Тоді знову відновлюється наша духовна сила, упевненість і усвідомлення.
Це вміння вчасно передавати владу великому «Я» подібне до того, як до палацу запрошують царя, який миттєво наводить лад. Цар був відсутній, слуги й міністри почали правити негармонійно, і тоді настав хаос. Вони зрозуміли, що без царя їм не домовитися, і хоч як вони намагалися наводити лад, закликати солдатів, видавати драконівські закони, але все це виходило неправильно. Тоді хтось сказав: «Навіщо ви все це робите? Одна поява царя одразу відновить мир і спокій». Щойно запрошують цього царя, миттєво всі ходять по струнці, всі закони виконуються, піддані платять податки, солдати служать своїй справі без нагадувань.
Чому так відбувається? Тому що цей первісний стан має абсолютну владу. Він владний не лише над нашими клешами, він владний навіть над творцями Всесвітів, тому що має тотальну владу.
Момент передачі повноважень від індивідуального «я» абсолютному «Я» називається «самовіддача» або «самотрансценденція». Говорячи простою мовою, його можна назвати вірою. Віра означає, що ви вчитеся постійно віддавати повноваження царю, а не слугам і солдатам.
Так сансара й нірвана течуть в одному руслі й уміщаються в єдине бінду. Безсумнівно, потрібно відкидати сансару й прагнути до нірвани, але як нам насправді позбутися сансари й досягти нірвани?
Зрозуміло, у відносному сенсі ми маємо відкидати сансару й прагнути до нірвани. Інакше, якщо справжнє усвідомлення не реалізоване, ми залишаємося біля розбитого корита. Або, сховавшись за красивими словами, ми можемо думати, що стали істинними практиками усвідомлення, тому нам немає потреби прагнути до нірвани, немає потреби відкидати сансару. Але тоді ми просто будемо накопичувати звичайну карму.
Небезпека зупинки на минулому потенціалі
Одна матаджі отримала досвід ясності. Старанно медитуючи, пережила четверту дг’яну й вийшла на рівень розуміння поза концепціями. Це непогано, але в неї були вади з розумінням настанов і вивченням учення. Потім, коли вона глибоко увійшла в підсвідомість, почала проявлятися карма її минулих життів. До цього в практиці вона йшла дуже рівно.
Вважається, що в практиці ми всі йдемо рівно, доки не відновимо рівень своїх минулих життів. Кожен із нас, починаючи практику, має певний потенціал. Це як призові очки з минулих життів. Наприклад, якщо ми зараз практикуємо, то це означає, що в минулих життях ми теж були монахами й практикували, тому в нас є певний потенціал заслуги, призові очки, завдяки яким ми можемо йти далі.
Хтось прийшов зі світу богів пристрасті, тому в нього проявляються гордість, здібності й інтелект, хтось прийшов зі світу асурів, тому в нього проявляються воля, енергійність, вільна свідомість і опора на внутрішні дані, завдяки яким він зумів розірвати прив’язаності. Хтось, можливо, прийшов навіть зі світів бога Брахми, тому в нього якості деви, він постійно перебуває в дг’яні, його дихання рідке, кожне його слово — сутра, усе, що намалює, шедевр, з його вух, очей виходять мандали, янтри та інші божественні речі. Навіть якщо захоче, він не зможе зробити щось некрасиво, бо має якості деви, божества. Це потенціал, призові очки з минулих життів.
Однак ми практикуємо добре, з великою силою, без сумнівів лише до того рівня, доки ми знову не вийдемо на цей потенціал. Коли ж ми виходимо на рівень цього потенціалу і він реалізований, у нас є тенденція зупинитися й привітати себе, бо в цьому житті з минулим потенціалом ми відчували незадоволеність, почувалися вищими за весь цей натовп і метушню. Коли практикою самадгі або концентрацією ми доходимо до цього старого накопиченого потенціалу, ми відчуваємо, що прибули додому, але насправді це ще не дім. У нас є тенденція зупинитися й розслабитися. Ми відновили свій минулий статус і старе відчуття свободи, яке рухало нас до практики, уже реалізоване, тому потенції рухатися далі немає, а є бажання спочивати на лаврах.
Своєю практикою ця матаджі відновила свій минулий потенціал, оскільки в минулих життях вона була богинею й мала велику внутрішню гордість. Вона сказала:
— Я тепер уже не знаю, що мені робити. Це такий стан, коли немає ні сансари, ні нірвани, ні в що не віриш, ні в концепції, ні в це, ні в те.
Такий самовдоволено-блаженний, усміхнений стан, гордо-величний, але такий, що перебуває в невіданні, у тій самій шкаралупі індивідуального сприйняття. Потім вона сказала:
— Я, мабуть, хочу повирішувати ось такі-то проблеми.
Я сказав:
— Ви вийшли за межі концепцій, не вірите ні в що зовнішнє, сприймаючи світ недуальним способом, то чому ж ви вірите в усі ці проблеми?
Вона замислилася й відповіла:
— Так, справді, я цього не розуміла.
Коли я вказав їй на кілька моментів, яких вона не помічала, вона сказала:
— Виявляється, усе набагато гірше, ніж я думала.
Вона вважала себе, якщо не такою, що досягла, то, принаймні, дуже близькою до цього завдяки тому, що відновила свій рівень із минулого життя.
Коли наш двоїстий ум витісняється дг’яною, медитативним переживанням, у нас більше немає проблем. Однак єдність сансари й нірвани набагато глибша. Тут потрібні безмежна самовіддача, самозречення, щоб не зависнути в лабіринтах кокона індивідуального «я», не зануритися у внутрішні всесвіти, інакше можна продовжувати блукати там із життя в життя.
Тут доречно згадати важливий вислів: знання Одного звільняє все.
«Знання Одного» — це знання незбагненного Духа природного стану. Часто кажуть, що це таке місце, у якому жодна прив’язаність неможлива. Найсильніша прив’язаність — це прив’язаність до нашого індивідуального «я» або до нашої волі. У момент самотрансценденції ми позбавляємося її, ми дозволяємо спустошити себе (не в сенсі енергії, а в сенсі чіплянь), і віддаємося хвилі того, що перевершує нас. Тоді наше індивідуальне «я» повністю розчиняється, ми перестаємо розрізняти: чи то ми в Абсолюті, чи то Абсолют у нас.
