Всесвіт як відображення Шиви: Осягнення реальності в кашмірському шиваїзмі

Інший важливий текст належить до традиції шиваїзму в його кашмірському різновиді — «Парамартхасара» Абхінавагупти («Сутність найвищої мети») з коментарями Йогараг’янанданатхи Гуптасадхаки.

Про духовний захист

«Шукаю твого захисту, о Шамбху, найвищий, що перебуває над незбагненним світом майї. Лише ти проникаєш у серця тих, хто знає, й мешкаєш у них, проявляєшся в усьому рухомому й нерухомому».

Мудрі люди шукають захисту в Бога, дурні люди шукають захисту в грошах, владі, у мирських бажаннях — і тим, і іншим потрібен захист. Тільки одні обирають правильний об’єкт, інші — неправильний. Захист потрібен від тієї енергії сансари, у яку потрапила душа. Захист зазвичай потрібен у якихось небезпечних ситуаціях і тоді, коли потрапляють у шкідливе середовище. Сансара — досить шкідливе середовище. Як сказав один письменник, здається, Юрій Альошин: «Життя шкідливе — від нього помирають» — досить шкідливе, токсичне середовище, нечисті таттви. Народжується маленька дитина — за сімдесят років отруюється кармою, до вісімдесяти років стає цілковитим інвалідом, уже зовсім не може жити, за дев’яносто років — такі властивості сансари.

Від такого середовища треба шукати захисту. Наприклад, якщо є радіаційне середовище, то створюють захисний костюм, вимірюють рівень шкідливості радіації, п’ють антидот. Від сансари є інший антидот — «Ом Намах Шивая», вклонятися біля вівтаря. Найголовніший антидот — це Бог, тому захисту шукають у Бога. Бог — це не лише об’єкт здійснення наших бажань, це не лише мрія, шлях звільнення — це ще й захист, реальний практичний захист, а не вигаданий.

«Шукаю твого захисту, о Шамбху, найвищий, що перебуває над незбагненним світом майї».

Чому Бог захищає? Тому що він перевершує майю, він вищий за таттви, гуни всіх п’яти елементів і страждання, обмеження, що накладаються енергіями всього цього матеріального творіння. Він може дати силу, може дати мудрість, може дати захист, а може стати дорогоцінною коштовністю, що виконує бажання, тому кожен мудрий шукає в ньому захисту. Не шукати в ньому захисту — щонайменше недалекоглядно й нерозумно, а щонайбільше — це цілковито суперечить принципу життя.

Тому звідси виникає співчуття, коли ви бачите своїх рідних, близьких, родичів, просто людей і запитуєте: «Які ваші взаємини з Богом? Як посилюються ваш захист і благодать Бога?». Вони кажуть: «А ми взагалі в усе це не віримо» — у вас виникає співчуття. «А ми віримо в гроші, ми віримо в рекламу. Ми віримо в телевізор» — і у вас виникає співчуття, тому що люди не там шукають захисту, не там шукають здійснення своїх бажань — духовна сліпота. Садху очищує своє серце, щоб бачити Бога, спочатку усунути власну духовну сліпоту, пробудити свій духовний зір, а потім допомагати іншим пробуджувати їхній духовний зір.

Природа Парамашиви

«Лише ти проникаєш у серця тих, хто знає, й мешкаєш у них, проявляєшся в усьому рухомому й нерухомому».

Коментар: Шамбху — це Парамашива, найвища реальність, водночас він проявляється в усіх речах і подіях, лише він є їхньою причиною. Це пантеїстичний образ і водночас абсолютна реальність, що перевершує все суще. Він перебуває поза неоднорідним, забрудненим світом майї, над ним. Це моністичний абсолют і, по суті, найвище божество в кашмірському шиваїзмі. Отже, фундаментальний філософський принцип кашмірського шиваїзму — теїстичний абсолютизм моністичного характеру.

Можна називати його як завгодно: теїстичний монізм, моністичний теїзм, моністичний плюралізм, монізм з елементами плюралізму тощо. Це не змінює суті його незбагненної природи. Це спроби людського розуму описати те, що незбагненне, хоч якось дати йому певну класифікацію та назву. Є ті, хто сперечається про це дуже прискіпливо, в’їдливо чіпляючись за визначення, за суворо вивірені філософські формулювання й поняття, але це неважливо. Це важливо лише під час вивчення конкретної теорії. Бог іманентний і трансцендентний, ще й так кажуть.

Трансцендентний означає поза межами цього світу, а іманентний означає, що він усередині, він усередині всього, він пронизує все і передусім він у нашій душі, тобто в нашій душі є надрозумне божество — оце так. Ми, звісно, чули, ніби здогадувалися, але складно повірити, що всередині нас хтось живе, розумніший за нас самих, але не показується. Дуже толерантно ставиться до нас: «Займайся-займайся своїми справами, відпрацьовуй свою карму, я не втручаюся» — але іноді він може втручатися.

Тому в упанішадах кажуть: «Два птахи живуть на одному дереві». Один птах клює плоди й насолоджується ягодами, а другий спостерігає. Перший, який клює плоди, — це дживатман, а другий, який спостерігає, просто сидить за ним на гілці, — це Параматман. Наш Параматман — це надрозумна частинка божества всередині нас.

Ця надрозумна частинка божества всередині нас завжди свята, завжди чиста, завжди досконала, завжди перевершує тіло, розум, наш рівень освіти, нашу пам’ять, інтелект, завжди пам’ятає наше минуле, знає майбутні життя, завжди володіє чистотою, досконалістю, вічністю, всезнанням, всемогутністю, але ні в що не втручається. Така її політика щодо нас, нашої карми. Чому? Тому що таким є хід речей, такою є свобода волі, і ця надрозумна частинка іноді посилає у відповідь на наші благання благодать, інспірацію, духовне благословення, допомогу, але опосередковано, оскільки свобода наших нижчих частин — антахкарани (внутрішнього апарату), буддхі, манаса, атмана — не повинна порушуватися. Такий незалежний спостерігач усередині нас. Водночас він є і метою, і нашою сутністю, і ми про нього читаємо, і на нього медитуємо під час медитації махашанті.

«Пройшовши через цикли страждань від зачаття в материнській утробі до смерті, учень наблизився до пана Адхари й запитав його про істинну сутність усього буття (парамартха)».

Коментар: учитель розповів йому про це за допомогою Адхаракарики. Абхінавагупта передає її відповідно до бачення шиваїтської філософії. (Адхара — ім’я мудреця, автора Адхаракарики).

Чотири сфери творіння. Андачатуштая

«Щедрістю Своїх божественних сил Всемогутній Господь породив чотири сфери: шакті, майя, пракріті, прітхіві».

Анда — це сфера проявлених елементів, вона слугує оболонкою, що приховує божественну природу Абсолюту (парамартха).

Ось чотири такі сфери:

Шакті — божественна сила, що виражає себе назовні, чисте творіння. Проявляючи множинність у єдиному, вона приховує повну досконалість і єдність Абсолютного Бога, у ній містяться чотири чисті таттви від шакті до чистої відьї.

Тобто чотири сфери породжує Ішвара. Перша з них — шакті. Шакті (перша сфера) пов’язана з чотирма таттвами нижче за Шива-таттву. Ця сфера чотирьох нижчих таттв нижче за Шива-таттву називається шакті, перша з чотирьох анд.

Майя — цілковито приховуючи природну чистоту й божественну силу Абсолюту за п’ятьма оболонками або обмежувальними елементами, які називаються канчуками, вона представляє Абсолют як скінченну сутність, що називається пурушею. Вона охоплює сім таттв від майї до пуруші.

Рага, далі до пуруші — сім таттв. Ця сфера називається майя — те, що приховує абсолютну істину.

Пракріті — приховує пурушу й представляє її у вигляді фізичних елементів, чуттів і органів, тонких матеріальних елементів, що називаються танматрами, трьох гун і чотирьох грубих елементів до води. Вона містить двадцять три таттви від пракріті до води.

Отже, пуруша — це чиста душа, яка усвідомлює свою божественну природу. Це може бути божество, дух, душа людини, будь-яка — просвітлена, непросвітлена або наполовину просвітлена. Той, хто володіє певним знанням своєї природи, але чия природа пов’язана канчуками. Пуруша — це Шива, ув’язнений у часі, у просторі, у діянні, в енергії тонких бажань тощо — це пуруша, усе це душа, дух, ув’язнений в оболонці авідьї.

Двадцять три таттви — усе це сфера пракріті, анда, що називається пракріті. Пуруша оточений різноманітними енергіями.

Прітхіві — анда (сфера), що приховує Абсолют у щільному фізичному бутті. Вона містить лише прітхіві-таттву й складається з усієї твердої матерії всесвіту.

Область твердого всесвіту — це область землі, каміння, мінералів, твердих елементів металів, усього твердого, що є у всесвіті, — це остання, тридцять шоста таттва, і це є прітхіві-таттва, увесь твердий всесвіт. Такими є чотири сфери, створювані Ішварою. У міру дроблення шакті душі потрапляють у дедалі щільніші шари шакті й мають дедалі менше свободи для самоусвідомлення та прояву своїх власних шакті, оскільки зовнішня шакті, творіння, починає дедалі більше їх контролювати — це і є паша, ті пута, якими утримується душа, а сама вона стає пашу.

Також є Шива-таттва, що перебуває над усіма чотирма андами.

Усі згадані 4 сфери містять 36 таттв і покривають чисту й божественну абсолютну свідомість у вигляді вищого, тонкого, грубого та матеріального світів. Абсолютний Бог створив їх у процесі власної маніфестації, вони складаються з його ж відображень і приховують за собою справжню сутність. Це творіння — не просте перетворення: ані сам Бог, ані його божественна сила не змінюються в ході їхнього прояву у вигляді цих таттв, які відображають його фізичне світло так само, як і його божественні сили.

Отже, усі ці чотири рівні творіння не затьмарюють принцип Бога, вони походять із нього, вони є енергіями, вони не залишають Бога. Іншими словами, цей всесвіт проявляється всередині Шиви, і всі душі, що виникають, усі світи не залишають тіла Шиви, цей всесвіт є проявленим тілом Шиви, але сам Шива не затьмарюється. Для самого себе Шива не затьмарюється, але для нас як живих душ Шива затьмарюється, оскільки сприйняття живих душ обмежене, їхня сила свідомості та вівека не здатні побачити за матерією, за енергіями самого безпосереднього Шиву, але якщо сила свідомості зростає, то така здатність з’являється.

Всесвіт як гра Шиви

«Всесвіт являє собою все суще в усьому його прекрасному різноманітті тіл, відчуттів і світів, де окрема обмежена істота зазнає радості й болю. Насправді вона є самим Богом Шивою, який набув форми обмеженої істоти».

Це ми думаємо про себе як про людину, про інших людей як про людей, ми поділяємо людей за расою, нацією, статтю, релігією, освітою, багатством, соціальним становищем — безліч різних поділів, рівнів інтелекту, характеру, особистості тощо, але насправді це сам Шива, який набув такої форми. Так само він набув форм богів, тварин та інших істот. Навіщо це знадобилося Шиві? Такою є його вільна воля. Він може не відповідати на це запитання, тому що лише він сам для себе й існує, крім нього нічого не існує. Це душі можуть запитувати, навіщо йому це знадобилося? А для нього такого запитання немає, навіть у його сфері сприйняття немає того, хто в принципі міг би його запитати, — така гра, тобто він розважається заради гри своїх енергій. Однак на нижчих рівнях з’являються різні рівні сенсів, один із них — еволюція душ, інший — випробування законів карми тощо. Усе це називається ніяті (божественний промисел), по суті спонтанна, вільна, нічим не зумовлена, не мотивована гра досконалого Шиви.

Коментар: сама природа Шиви — гра через прояв себе в обмежених істотах (пашу) та змінах у циклах перевтілень. Пашу, подібно до тварин, зв’язані путами карми й обмежувальними елементами, канчуками.

Наприклад, Крішна грав роль колісничого Арджуни. Водночас Крішна боровся проти Дурйодхани, але при цьому він віддав йому своє військо, а сам став на бік Пандавів. Складно осягнути таку логіку: начебто він підтримував Арджуну, але якщо він підтримував Арджуну, то як він віддав своє військо Кауравам? Тому що пообіцяв і також не міг не виконати обов’язок. Якщо подивитися, Крішна підтримував усіх і водночас боровся з усіма — абсурдна гра, але як він міг учинити інакше, якщо він живе в тілі кожної живої істоти, якщо він усередині Кауравів і всередині Пандавів, і в нього немає власних уподобань. З погляду Крішни це логічно, і для нього все це взагалі не війна, а просто гра — розвага Бога, яка до того ж зумовлена часом, що підкоряється самому Богові, тобто самому Крішні.

Людський світ побудований на подвійності, на подвійних уявленнях та ототожненнях, але для Бога всього цього не існує. Він грає згідно зі своєю сватантрією (свободою волі). Що більше ми пізнаємо природу Бога, то більше дивуємося їй, і для садху дуже важливо завжди бути зануреним у дослідження природи Бога.

Садху як дослідник Бога

Той, хто занурюється в дослідження природи Бога, завжди здивований, він наче вчений, який фанатично досліджує свій об’єкт. Наприклад, є вчені, які досліджують мікросвіт — якісь бактерії, атоми, інфузорії, віруси. Є вчені, які досліджують макрооб’єкти — мерехтливі галактики, Чумацький Шлях, Сонце, величезні зорі, квазари та інше, і вони думають зовсім не про мирське, вони думають про те, що досліджують, вони постійно поглинуті об’єктом своїх досліджень і живуть у світі своїх досліджень.

Так само садху має свій об’єкт для дослідження — це Бог. Це найбільший, найнезбагненніший, найважчий для спостереження, невловимий об’єкт дослідження. Садху тут подібний до вченого, але в нього немає телескопів чи мікроскопів для дослідження Бога, найкращим телескопом, мікроскопом є тіло з пранами й розумом. Коли ми сідаємо в махашанті або гуляємо під час чанкраманам, то ми, наче дослідник, припадаємо до свого мікроскопа чи телескопа, налаштовуємося на Бога, намагаємося дослідити, що ж це таке. Бог перебуває всередині природи розуму, принаймні так кажуть, — треба краще його роздивитися. Коли ми гуляємо, ми знову досліджуємо через відчуття «я», через шамбхаві-мудру, кажуть, Бог перебуває там — треба краще його зрозуміти, як там узагалі, як у Бога там усе влаштовано. Коли ми дивимося на мурті зовні, ми теж досліджуємо: він усередині Даттатреї, усередині Шиви, оскільки там перебуває саманья-вішеша-спанда, — треба розібратися, що це за спанда.

Садху постійно занурений у дослідження Бога. Сам процес дослідження захоплює й заворожує, якщо ви по-справжньому займаєтеся таким дослідженням, то вісімдесят відсотків вашої уваги буде спрямовано на це дослідження, а двадцяти на повсякденні справи, побут, спілкування тощо — має вистачити. Навіть великі філософи демонстрували таку поглинутість своїм дослідженням. Наприклад, Іммануїл Кант любив розмірковувати про трансцендентні істини. Іноді, коли він ішов після лекцій додому, він мав звичку ставити тростину в куток, самому сідати на ліжко й далі розмірковувати про трансцендентні істини. Одного разу він так замислився, що сам став у куток, а тростину поклав на ліжко й години чотири стояв і так розмірковував, потім він зрозумів, що щось не так. Подивився — він у кутку замість тростини, а тростина на ліжку, що він зробив неправильно. Це вайраг’я і поглинутість (дхарана та дх’яна), великий розум, найвеличніший розум.

Так само й садху постійно повинен досліджувати Бога, і коли ми досліджуємо Бога, природним чином виникає вайраг’я. Вайраг’я означає відстороненість від цього світу, неприв’язаність до его, зречення его. Коли ми граючись виконуємо свої обов’язки, немає жодних прив’язаностей, немає жодного чіпляння — ми ж Богом зайняті, ми не зайняті з’ясуванням стосунків одне з одним. Якщо ми зайняті з’ясуванням стосунків одне з одним, то ми дуже дурні, просто ми не звертаємо уваги на Бога, а дивимося на те, що перед носом. Ми не досліджуємо Бога і не прив’язані до зовнішнього світу, нам нічого особливо не потрібно в цьому світі, крім найнеобхіднішого для служіння дгармі, для допомоги іншим, щоб вони теж могли досліджувати Бога, — це вайраг’я.

Цих двадцяти відсотків має вистачити на севу, на концентрацію, на забезпечення, на розуміння цього світу, але головне — садху зайнятий дослідженням Бога. Тоді мирські бажання залишають його, его залишає його, чіпляння та прив’язаності залишають його, і раптом він відчуває щастя, тому що Бог починає дарувати щастя, щойно ми можемо трохи глибше досліджувати Його. Він починає посилати хвилю благодаті, і прихід хвилі благодаті внаслідок дослідження Бога та такої відданості Богові — це правильна ознака того, що садху перебуває на правильному шляху.

Тому в садху, який поглинутий дослідженням Бога, ніколи немає проблем, завжди все добре. Його неможливо збентежити чи засмутити, у нього неможливо нічого забрати чи щось йому дати, він самодостатній, тому що він знайшов себе, знайшов свій шлях, знайшов свого коханого, знайшов своє головне заняття. Він усе робить граючи, і зовні все проявляється, тому що Бог веде його, Бог допомагає йому, Бог захищає його, Бог благословляє його. Це також називається стійкістю погляду та споглядання, тому що погляд — це завжди погляд буття в Богові, а споглядання — це споглядання Бога, тобто нідідг’я́сана.

Істинна нідідг’я́сана та відданість Богові

Це не споглядання чогось іншого — дихання, якогось стану чи аспекту свідомості, — усе це лише окремі речі, а істинна нідідг’я́сана — це завжди, і у веданті, і в шиваїзмі, нідідг’я́сана Брахмана, нідідг’я́сана Шиви, Абсолюту.

Тому найкращий спосіб позбутися життєвих труднощів, проблем розуму, духовних перешкод, зневіри та депресії, складних заплутаних завдань і стосунків — просто завжди й усюди бути поглинутим відданістю Богові та дослідженням Бога. Тоді Бог бере наші проблеми на Себе, Він граючи розв’язує наші завдання та виконує нашу дгарму, робить це граючи так, що нам здається, ніби ми майже нічого не робимо, але все проявляється. І навіть якщо нас спіткає невдача у відносному світі, Бог бере на Себе плоди наших помилок. Ми легко це сприймаємо, і нам це легко — адже ми перебуваємо в Богові.

Божественні прояви та природа Абсолюту

«Господь набуває форм богів, людей, тварин і рослин, подібно до того, як прозорий і безбарвний кристал відображає різні кольори».

Коментар: Бог, проявляючись у різноманітних сутностях, проте зовсім не змінюється, створене Ним творіння не спричиняє перетворень у Ньому та Його божественній силі. Він відображає Свої сили назовні, у божественну пракашу, духовне сяйво Його чистої свідомості, і ці відображення стають усіма явищами, створеним буттям тощо; для цього Йому не потрібна жодна зовнішня матерія. Головна причина всього буття — у Його схильності до гри.

Творіння відбувається не через якісь зовнішні явища, як-от майя чи авідья, або внутрішню сутність, наприклад васану, як припускають відповідно адвайта-ведантисти та буддисти. Причина творіння — у божественній природі Абсолюту.

«Великий владика Атман проявляється у великій множині тіл, чуттів, органів і світів, подібно до того, як відображення місячного диска переливаються в текучих водах і залишаються нерухомими у спокійних».

Коментар: Різниця між Місяцем і Атманом полягає в тому, що першому потрібне щось, що відображатиме його світло, а другий є незалежним і сам відображає Свої сили у власному духовному світлі, так проявляючись у різних формах. Крім того, такий прояв не просто можливий, а є самою суттю Атмана.

Нітьям-сваям-пракаша — вічне самосуще світло. Вічне самосуще світло не потребує спеціальної енергії, щоб світити, чи спеціальних джерел. У ньому немає жодних інших джерел, окрім нього самого. Коли ми перебуваємо в найтемнішій кімнаті в медитації, глибоко занурюємося в медитацію, ми виявляємо світло — цього світла ніхто не запалював, його ніхто не вмикав. Воно природним чином завжди присутнє всередині як природа душі. Уміння виявляти це світло й занурюватися в нього — це мистецтво садху в медитації.

Прояв Атмана у свідомості

«Хоча він і присутній усюди, атман можна побачити лише у фізичних формах через об’єктивне сприйняття, так само як і Раху видно лише на диску Місяця, інакше ж він невидимий».

Коментар: Раху — тінь Землі або міфічний демон з аналогічною функцією. Вона завжди існує, але її видно лише тоді, коли вона торкається диска Місяця. Атман, будучи за своєю природою нескінченним, є всюдисущим, але у звичайних фізичних відчуттях живих істот він набуває форми суджень на кшталт «Я бачив те й те», у цьому судженні він є «Я». Він не проявляється таким чином у неживих об’єктах.

«Атман сяє в ясній свідомості, очищеній даром шактипату Господа Шиви, подібно до того, як обличчя чітко відображається в чистому дзеркалі».

Коментар: Дар милості Бога відомий як шактипат. Це головний чинник, який спрямовує істоту до вивчення божественних писань, надихає її сильним бажанням пізнати істину, приводить до поклоніння Господу у своєму серці, створює зв’язок між нею та істинним наставником і активно залучає її до практики шайва-йоги. Усе, що очищує внутрішню душу істоти й просвітлює її, є істинною божественною природою її досконалої свідомості.

Природа Абсолюту та його божественні сили

«Усе буття цілковито, складаючись із 36 таттв, постає у вищій реальності та сяє як світло чистої свідомості. Воно досконале в усіх відношеннях, це нескінченне щастя від залежності лише від самого себе. Воно зосереджене у вигляді бажання, пізнання та дії (іччха-самвіт-каранай), сповнене нескінченними божественними силами, вільне від усіх вигаданих понять, чисте й безтурботне, не підвладне розпаду та випадковостям».

Коментар: Бха (чиста свідомість) — духовне сяйво чистої свідомості, це основна форма Абсолюту. Усе суще перебуває в Абсолюті у формі чистої свідомості, для цього не потрібно нічого, крім божественної сили, яка діє в ньому і є джерелом нескінченного блаженства. Абсолют бажає проявитися, осяяти й об’єктивно виразити проявлене, так усе божественне керується через три основні сили. Абсолют проявляється через духовне світло, вільне від понять, через інтуїтивне одкровення.

Реальна форма Абсолюту — чиста, спокійна, нескінченна, вічна й божественно могутня свідомість «Я», це божественна реальність, яка, по суті, є Божеством і проявляє свою природу через божественні дії творення тощо, а відображаючись, вона набуває форми всесвіту. Божество є суттю Абсолюту, але такий теїстичний абсолютизм у кашмірському шиваїзмі не потребує інших елементів, відмінних від Абсолюту, для пояснення маніфестації буття — такі речі, як авідья в пізній адвайта-веданті Шанкари та васана в буддійській філософії, не використовуються. Навіть Гаудапада й Шанкара визнавали таке пояснення Брахмана у своїх тантричних і релігійно-філософських ученнях, але адвайта-ведантисти часто це ігнорують. Загальним словом іччха-самвіт-каранай позначені три сили: іччха, джняна та крія. Вікальпа — розумове створення понять.

Мистецтво бути садху

Мистецтво бути садху полягає в тому, щоб завжди бути веденим Богом, завжди служити Богові, завжди пізнавати Бога й ніколи цього не полишати. Упродовж життя виникає безліч ситуацій і станів, зумовлених минулими самскарами, які можуть виводити зі стану веденості Богом, єдності з божественною волею. Зрілість і мудрість душі полягають у тому, щоб на тлі таких ситуацій завжди залишатися веденим Богом, споглядати Бога, служити Богові й віддаватися Богові.

Шраванам означає вислухати істину про Бога, а потім увійти в стан споглядання Бога. Під час манани треба відсікти сумніви — завжди є багато сумнівів від розуму, від его, від внутрішніх досвідів, і ці сумніви мають поступово поступитися місцем твердій упевненості, коли жодних сумнівів не залишилося — це манана. У нідідх’ясані ми перебуваємо, ведені божественною волею, перебуваємо або в самовіддачі, або в самопізнанні, або в самозвільненні, ми перебуваємо осяяні божественною мудрістю, перебуваємо як єдині з божественними якостями. Поступово, коли божественні якості зростають, проявляються різні форми богоподібності аж до становлення Чакрешварою, тобто володарем усіх внутрішніх шакті.

Принцип дзеркала та єдиний смак

«Відображення численних об’єктів у дзеркалі неможливо відокремити від самого дзеркала, але всі вони, міста, села, ліси та інші, відмінні й відокремлені одне від одного. Так само й усі явища відмінні та відокремлені одне від одного й від божественної досконалої нескінченної свідомості великого Бхайрави, всемогутнього Бога, хоча насправді вони невіддільні від нього».

Принцип дзеркала й відображення показує нам багато чого. Вівека означає розпізнавати, чим відрізняються дзеркало та відображення. Наприклад, у дзеркалі можуть відображатися різні за своїми якостями речі — можуть відображатися будда, павич, свиня, золото, сонце, місяць, людина, і здається, що це цілковито різні несумісні речі, але це лише доти, доки ми дивимося на відображення. Коли ми зміщуємо фокус свого погляду з відображення на саме дзеркало, ми бачимо, що всі ці речі загалом однакові. Це лише саме дзеркало, поверхня дзеркала — ось що їх об’єднує. Звідси народжується єдиний «смак».

Єдиний «смак» означає не змішати щось і сказати, що все це єдине, єдиний «смак» означає виявити природу дзеркала, відмінну від відображень, і побачити, що всі відображення єдині на рівні дзеркала. Дзеркало в цьому випадку — це принцип недвоїстого усвідомлення, відображення — це різноманітні об’єктивні феномени.

Коли ми говоримо про досягнення єдиного «смаку» — це означає побачити все рівнісно, здійснити мудрість великої рівності, і як це зробити? Неможливо змішати різноманітні речі, сказати, що все це рівне — це не спрацює. Треба виявити дзеркало, у якому виникають усі відображення. Щойно ми виявляємо дзеркало, у якому виникають відображення, єдиний «смак» з’являється природно.

Один махасіддха в Тибеті, навчаючи своїх учнів, сказав: «Любі мої духовні сини, єдиний «смак» — це приблизно ось так», — здається, це був Міларепа, — і засунув руку в камінь по лікоть. Коли йогін глибоко перебуває у стані єдиного «смаку», тверде й м’яке, власне тіло й камінь перестають бути чимось різним — це єдина субстанція.

Був іще один майстер, який благословляв, коли йому підносили камені. Люди підносили йому камені, він тицяв у них пальцем і робив невеликі отвори, робив їх як амулети. Був випадок, коли два майстри йшли на Кайласі, й один граючись залишив своєю долонею відбиток у камінні. Махасіддхи іноді люблять так розважатися, залишати в камінні відбитки своїх стоп як реліквії або відбитки своїх рук, долонь. Інший усміхнувся й сказав: «Ну що це? Навіть мій собака так може», — узяв його лапу й лапою залишив відбиток.

Крішна зустрівся з одним відомим музикантом, здається, з Нарадою, і Нарада дуже майстерно грав на віні. Крішна взяв поліно й зіграв на поліні ще майстерніше, тому що Крішна реалізував найвищий рівень єдиного «смаку». Віна, поліно — йому було байдуже, із чого видобувати музику, і музика була прекраснішою, ніж у Наради. Нарада визнав його музичну майстерність, хоча сам Крішна не був музикантом.

Коментар: Насправді відображення в дзеркалі не означають існування явищ усередині нього, навіть якщо вони видимі в ньому, вони відмінні від нього, у ньому видно їхнє світло. Так само й усі явища, що сяють духовним світлом свідомості «я», відрізняються від суб’єктивної свідомості «я», але насправді єдині з нею.

За межами етерналізму та нігілізму

Єдиний «смак» відрізняється від суб’єктивної свідомості «я» і від об’єктивного, він перевершує як суб’єктивне, так і об’єктивне. Єдиний «смак» означає, що ми навчилися, ми виявили дзеркало чистої свідомості за межами суб’єктивного й об’єктивного. Коли ми більше дивимося на Бога через дзеркало єдиного «смаку», то всі речі поступово зрівнюються, стають однаковими. Наприклад, успіх і поразка, радісна річ і не дуже радісна, або те, що вам подобається, і те, що вам не подобається, те, що здається правильним, і те, що здається взагалі неправильним.

Мене часто це забавляє, коли мені кажуть: «Гуру, це взагалі неправильно», — я так сміюся: «А що взагалі ти вважаєш правильним і неправильним, що за ідеї ти носиш у своїй голові взагалі, хто тобі навіяв усе це взагалі?» — невідання. У Бога і правильне, і неправильне — усе однаково ілюзорне, і це залежить від того, як подивитися. Можна подивитися так, можна подивитися інакше, правильне-неправильне — річ умовна, людська. Бог не живе за людськими правилами, і ти теж звільняйся. Інакше, якщо будеш надто правильним, як би тобі не промахнутися повз Бога.

Звичайно, ми повинні дотримуватися різних принципів, розуміти дхарму, правила, але ця правильність трансцендентна, вона іншого порядку, вона не від розуму, тому що, якщо ми сприйматимемо від розуму, ми ніколи не зрозуміємо принцип єдиного «смаку».

Усі людські правильності у світі Бога насправді неправильні, взагалі неправильні, тобто в людському плані ми можемо бути абсолютно праві, а в божественному плані — абсолютно, цілковито неправі. Тому ми завжди повинні обережно оперувати цими термінами, навіть коли ми ними оперуємо, ми повинні ніби робити примітку — у межах людського світу, у межах зумовленого двоїстого сприйняття, не надавати правильному такого абсолютного характеру, інакше це називатиметься етерналізмом, найчистішим етерналізмом.

З іншого боку, етерналізм означає сліпу віру в реальність, сліпу віру у свої помилки, у шаблони розуму, у всі ці зовнішні речі. Садху, авадхути, Даттатрея дуже радикально руйнували таку сліпу віру, дуже легко, вони не зважали на ілюзії людей, тому що ці ілюзії не дають бачити Бога.

З іншого боку, є крайність заперечення — нігілізм, коли ми говоримо, що не треба нічого враховувати, не треба нічого дотримуватися, усі енергії — ілюзія. Нігілізм означає, що ми займаємо заперечувальну позицію щодо принципів, правил, кидаємо їм виклик, ігноруємо, поводимося деструктивно, нехтуємо всім, що існує. Це теж інша крайність — нігілізм. Якщо ми будемо поводитися нерозумно, нехтувати наявними енергіями, не враховувати їх, ці енергії можуть завдати нам проблем, ускладнити життя чи покарати, або активуватися відповідно до закону карми. Тому садху живе в єдиному «смаку» за межами етерналізму й нігілізму, він не пов’язаний уявленнями про правильне, але він не заперечує відносної істини, він іде посередині.

Самодостатність божественної свідомості

Так усе суще в усіх проявах з’являється у світлі свідомості, подібно до відображення в дзеркалі. Головних відмінностей між свідомістю і дзеркалом лише дві. По-перше, дзеркало залежне й потребує зовнішніх об’єктів, щоб давати відображення, але чиста свідомість, божественна, сильна, досконала й самодостатня, проявляє відображення своїх власних божественних сил у своєму власному духовному сяйві свідомості й не потребує для цього жодних зовнішніх елементів. Не потрібні ні авідья веданти, ні васани буддизму. Ця самодостатність є якістю божественності. Інша значна відмінність полягає в тому, що дзеркало не усвідомлює ані себе, ані відображень, а свідомість «я» може і те, й інше.

Єдиний смак божественності

Отже, коли ми виявляємо дзеркало, єдиний «смак» починає поступово приходити природно. Єдиний «смак» означає єдиний «смак» божественності. Це не єдиний «смак» нігілізму, зрівнювання, змішування — це єдиний «смак» чистоти, рівної святості, рівної сакральності, священності й божественності всього, що проявляється.

Наприклад, ви йдете й бачите город, теплицю. Якщо ви, коли бачите теплицю, бачите дзеркало, у якому вона перебуває, і ваш розум здебільшого спрямований на дзеркало, то похід до теплиці для вас — наче похід до храму, адже ви перебуваєте в чистоті божественності, споглядаючи дзеркало, з якого проявляється теплиця. Теплиця божественна, вона так само чиста, як і храм. Коли ви йдете до храму, ви також бачите дзеркало, з якого проявляються прекрасні образи святих і божеств. Храм божественний, теж чистий по-своєму, теплиця — по-своєму, храм — по-своєму.

Єдиний «смак» означає, що ви виявляєте дзеркало чистої свідомості як джерело і храму, і теплиці, і вам однаково чисто й свято в обох місцях, але до храмів треба ходити частіше й там виконувати простягання. Чому? Ну, поки що дгарма так велить для вашої категорії істот — задля дотримання дгарми та логіки очищення, звільнення.

Єдиний «смак» пов’язаний не з тим, що ми фіксуємо свій розум на явищах цього світу, а з тим, що ми виявляємо дзеркало, з якого ці явища походять, і сам факт виявлення дзеркала як джерела всіх явищ — ось що наділяє святістю й чистотою будь-які прояви. Тому такий йогін завжди перебуває в чистому вимірі, де б він не був, із чим би не контактував. Погане чи добре переживання, подобається чи не подобається — він усе це сприймає з вдячністю, з відчуттям святості, сакрального й священного. Для нього немає нечистого, коли він споглядає дзеркало, немає поганого, немає того, що зумовлює, усе святе, усе чисте. Однак тут треба бути дуже обережним, щоб не впасти в нігілістичні тенденції.

Ця теорія прояву буття через відображення пропонується в кашмірському шиваїзмі, вона рятує його філософію від таких гіпотетичних припущень, як авідья, що ставлять під сумнів Абсолют. Водночас вона вільна від перенесення концепції трансформації на Брахмана. Таким чином, буття в кашмірському шиваїзмі проявляється через поступову маніфестацію, а його фундаментальним і основним принципом є теїстичний абсолютизм.

«Абсолютний Бог проявляється в п’яти чистих станах таттв: Шива, Шакті, Садашива, Ішвара і чиста шуддха-відья — через проєктування своїх п’яти головних божественних сил».