На цій лекції ми поговоримо про погляд, який існує у вченні лайя-йоги.
Якщо говорити про структуру, то в будь-якому вченні існує основа, шлях і плід. Основа — це те, на що ми орієнтуємося в плані світогляду, або те, у що ми віримо. Шлях — це наша практика, те, як ми реалізовуємо наш погляд. А що таке плід? Плід — це результат, це кінцева точка, те, чого ми сподіваємося досягти.
Основою вчення можна назвати Брахман або праджняну, споконвічне усвідомлення. Тобто це недвоїстість. Шлях — це практика медитації, споглядання, роботи з енергіями. Це конкретна традиція сиддхів, власне лайя-йога. І яким же є плід? Плід — це те, що ми сподіваємося отримати, реалізація. Наприклад, здобути реалізацію кількох просвітлених тіл — це плід. Здобути ілюзорне тонке тіло (пранава-деха), здобути безсмертне фізичне тіло (сиддха-деха), здобути безкінечну свідомість, тобто тіло мудрості (джняна-деха), або здобути всі ці три тіла одразу — усе це можна назвати плодом практики, конкретним результатом. Стати божеством і створити власний всесвіт, мандалу — це теж плід. Нарешті, просто очистити свій ум від двоїстості й реалізувати стан поза двоїстістю — це також можна назвати плодом.
Відчутні плоди практики
Коли ми говоримо про плоди, то це не якісь ефемерні плоди, а цілком відчутні плоди. Звичайно, спочатку ми можемо їх і не відчувати. Спочатку ми відчуваємо невеликі плоди нашої практики. Наприклад, ми можемо сказати:
- «У мене був гнів, але я переміг його силою усвідомленості. Я можу контролювати свої емоції, почуття й думки»
- «Я був прив’язаний до чогось, мене розривали на частини бажання, такі як хіть, жадібність, ще щось, але я все це приборкав»
- «У моєму тілі були хвороботворні енергії, а я відрегулював стан своїх елементів, тому зараз маю легкість у тілі й високий імунітет»
- «Я здобув непорушний внутрішній центр, який дарує мені колосальне відчуття впевненості й натхнення. Цей центр — «Я єсмь»-усвідомлення»
Це поки що невеликі плоди практики. Це ще, звичайно, не можна назвати реалізацією, але це вже щось, про що ми можемо сказати: «Так, це плоди нашої практики».
І коли йдеться про плоди практики, ми бачимо, що вчення живе і що саме з його допомогою ми будуємо нашу майбутню реальність. Саме від того, як ми зуміємо інтегрувати вчення у своє життя, як зуміємо застосувати його у своєму житті, буде створене або, навпаки, не створене наше майбутнє. Усе в наших руках, тому що вчення подібне до коштовного суперприладу або суперкомп’ютера. Якщо ви можете ним оволодіти, воно принесе вам велику користь. Якщо ж ваша кваліфікація буде недостатньою, то, відповідно, і користь буде не дуже великою.
Час і вплив на майбутнє
Зараз є точка теперішнього. Але, як ви знаєте, теперішнє — це щось минуще. Те, що зараз є теперішнім, завтра буде минулим, а післязавтра ще більше відсунеться й прийде майбутнє. Ми живемо не в одному часі, а в трьох — минулому, майбутньому й теперішньому. Можливо, через двісті років ми всі зникнемо, і про те, що тут відбувалося, залишиться лише рядок в енциклопедіях або в підручниках з історії адвайти в Росії, мовляв, був такий монах Вішну Дев, який поширював адвайту в Москві. Можливо й так. Ми живемо в часі, тому те, що вчора було теперішнім, завтра стає минулим. На нас постійно насувається майбутнє. У той момент, коли це майбутнє насувається, ми вже не можемо на нього вплинути, тому що причини цього майбутнього були закладені раніше, воно вже дозріло. Це майбутнє і є те, що називають «карма», «причинно-наслідкові зв’язки».
Наприклад, перебуваючи в точці теперішнього, ми можемо до певної міри прогнозувати майбутнє і навіть впливати на нього. Наприклад, виходячи з нинішньої точки, ми можемо впливати на майбутнє приблизно 2020 року, 2025 року. Можливо, на майбутнє 2009 і 2010 року ми вже не можемо сильно вплинути, тому що всі основні причини й передумови вже створені. Ми не в змозі на нього вплинути й можемо лише пасивно констатувати: «Так, ось воно приходить». Це так звана зона поза нашим впливом. А ось про віддалене майбутнє ми можемо сказати: «Так, я певною мірою здатний вплинути і на своє майбутнє, і, можливо, на якесь глобальне майбутнє». І як ми можемо на нього вплинути? Ходом своїх думок, силою нашої свідомості. Від того, який статус свідомості ми маємо зараз, залежить наше майбутнє 2020 року, 2025 року, 2030 року. Це можна назвати зоною ефективного впливу. Саме зараз створюються паростки цього майбутнього.
Наприклад, точку впливу на 2010 рік ми вже втратили. Вона припадала, можливо, на 2001 рік, на 2000. Тобто ця точка вже пройдена. Причини й наслідки вже закладені, це як невблаганні закони, що матеріалізувалися. Зв’язки та відносини вже діють, і ми не надто можемо на них вплинути, хіба що в точках біфуркації. Біфуркація — це варіативність, певна ймовірнісність вибору в точках, коли відбувається розгалуження. Якщо знайти таку точку й натиснути на неї, то можна змінити співвідношення сил, зв’язків і відносин. Але переважно ми не вільні впливати на майбутнє, яке вже насувається. Точка впливу на нього минула, вона була раніше. Однак ми можемо вплинути на те майбутнє, яке трохи більш віддалене.
Майбутнє за 2070 роком, 2090 роком — це вже горизонт подій, тобто це те, що нам недоступне. Ми можемо лише фантазувати про те, яким буде 2100 рік, де ми самі будемо в цей час. Але на якесь ближче майбутнє ми можемо впливати. Виходячи з того статусу свідомості, який є в нас, ми можемо закладати певні паростки й визначати шляхи цього майбутнього. І поки це майбутнє ще не визначилося, воно перебуває у квантовому стані, воно ймовірнісне. Навіть найменші зміни нашого настрою можуть серйозно вплинути на це майбутнє. Ми можемо розвинути один ланцюжок або, змінивши свій стан, увімкнути зовсім інший варіант розвитку подій, створити інший варіативний всесвіт. Докладніше про це говорить учення парасаттарка-логіки.
Учення як ключ до майбутнього
Отже, коли ми практикуємо учення, необхідно зрозуміти, наскільки воно важливе. Учення — це фактично найголовніша річ на світі, найважливіша, оскільки саме воно дуже сильно позначається на нашому житті, саме воно визначає наше майбутнє. І від того, наскільки ми зрозуміємо учення, зуміємо інтегрувати його у своє життя й застосувати, залежить не чиєсь, а наше майбутнє. Учення дає нам ключі до формування цього світлого майбутнього, ключі до керування ним. Якщо ми правильно цими ключами скористаємося, то справді можемо його створювати. Ми стаємо творцем власної долі. А якщо ми ці ключі втратимо, тут уже нічого не вдієш.
Наприклад, я вважаю учення й практику найдорогоціннішим у своєму житті. Я вважаю, що нічого не може бути дорожчим за нього, тому що за допомогою учення я можу реалізувати все. Я можу прибрати все, що мені заважає, і створити все, чого я б бажав. Якщо в мене є учення, значить, я маю все, а якщо в мене немає учення, то все інше марне. Мудрість як така є найбільшою коштовністю, цінованою як у світі богів, так і у світі мудреців.
І коли ми вивчаємо учення, дуже важливо практично застосовувати його, розуміти, наскільки воно може нам реально допомогти в житті. Ми вже не говоримо про такі позамежні речі, як звільнення, просвітлення. Хоча б на рівні простіших речей, учення допомагає нам бути мудрішими, гармонійнішими в житті, такими, що розуміють свої обставини, свою ситуацію, свою долю, свою прану, енергію, тіло тощо.
Є така розповідь. В одного царя в Індії був учитель (садху, йогін), який давав йому настанови. Цар слухав, але половина проходила повз вуха. Оскільки він був царем, він був схильний до полювання, розваг і чуттєвих задоволень: він любив пограти в кості, понасолоджуватися з танцівницями, попити вина й повоювати. І садху бачив, що його проповіді не надто справляють на нього вплив, що цар яким був, таким і залишається. Але при цьому він говорив своєму вчителеві: «Я хочу досягти звільнення». Учителеві це набридло, і тоді він підмовив слугу допомогти йому. І одного разу слуга вбіг до палацу з переляканим обличчям і сказав:
— Мій володарю, сталося щось неймовірне! Верблюди з усієї нашої країни зібралися навколо палацу й по стінах видираються на дах палацу.
Цар розреготався і сказав:
— Ти, мабуть, не при своєму розумі. Що ти таке кажеш?!
І тоді увійшов садху і сказав:
— Мій пане, в цьому немає нічого дивного. Якщо ти, віддаючись відволіканням, чуттєвим насолодам і полюванню, хочеш досягти звільнення, то чому б верблюдам не залізти на дах палацу? Адже це так само неймовірно, як і те, чого хочеш ти. Отже, це теж може статися.
Таким самим чином, коли ми отримуємо ключі вчення, дуже важливо практикувати, тобто застосовувати вчення, щоб не уподібнитися такому царю. Інакше для нас досягнення звільнення і просвітлення буде настільки ж імовірним, як і те, що верблюди можуть залізти на дах палацу.
Є інша розповідь, коли Брахма запитав ріші Нараду:
— Що найдивовижніше у світі?
Нарада йому відповів:
— Три дивовижні речі я бачив у світі людей. Скільки б я там не бував, не перестаю дивуватися. Перша річ — це коли над померлими плачуть ті люди, яким теж судилося померти, не розуміючи, що вони перебувають у тому самому становищі. Але вони цього не усвідомлюють. Друга дивовижна річ — усі розуміють, що затьмарення (гріхи) ведуть до поганих перероджень, але не прагнуть від них звільнитися, і це дивовижно. І третє — усі розуміють, що заслуги, добрі діяння і розвиток свідомості ведуть до блага, до вищих перероджень, але не особливо поспішають їх накопичувати. Це три великі дивовижні речі.
Світ без обмежень
Отже, вчення — це те, що дозволяє нам радикально змінити наш світ, наше майбутнє і створити той світ, у якому ми хотіли б жити. І це не обов’язково світ у масштабах усього людства, а це хоча б наш власний світ, який ми можемо створити силою нашого вчення. І до якого ж світу ми рухаємося, практикуючи вчення? До світу, де не буде обмежень ні в часі, ні в просторі, ні у вселенському ході речей, в енергії.
В упанішадах є такий вислів:
«Коли люди згорнуть простір, як шкіру, тоді вони стануть вільними».
Ми рухаємося до такого світу, де не буде смерті, тобто до світу безсмертя. До світу, де немає обмежень, наприклад можна мати не одне тіло, а кілька. До світу, де немає зумовленості часом (минулим чи майбутнім), оскільки, коли свідомість укорінюється в єдиному «смаку», минуле і майбутнє стають відносними поняттями. До світу, де не буде обмежень у просторі. До світу, де не буде обмежень, пов’язаних із якоюсь національною належністю; не буде росіян, євреїв, англійців чи американців, а буде єдине боголюдство. До світу, де не буде обмежень за якимись релігійними розмежуваннями; не буде мусульман, юдеїв, християн, буддистів, індуїстів, а буде єдине усвідомлення, яке може проявлятися по-різному, проте це усвідомлення повністю трансцендентне, неподільне, оскільки в споконвічній природі Ума не існує ні росіян, ні євреїв, ні німців, ні мусульман, ні буддистів, ні адвайтистів, ні християн. Споконвічне усвідомлення — це просто свобода без концепцій, без обмежень.
І коли ми говоримо про вчення лайя-йоги, то це не означає, що ми намагаємося якось обмежити себе, думаючи: «Ось ми, лайя-йоги, саме такі». Ми говоримо, що це просто шлях, який дозволяє повністю звільнити себе від усіх обмежень і створити те майбутнє, яке ми хочемо. Ми рухаємося до такого світу, коли самі виступаємо в ролі бога-творця, мандалешвари, який може створити власний всесвіт, мандалу. Це і є шістнадцята стадія у вченні.
І від того, наскільки ми можемо застосувати вчення, залежить, як швидко це майбутнє може матеріалізуватися. Якщо ми приймаємо вчення з великою силою, це майбутнє починає матеріалізуватися.
Погляд, медитація і поведінка
Отже, ми поговорили про основу, шлях і плід. Тобто плід — це наше майбутнє, яке ми хочемо реалізувати, шлях — це наша практика, основа — це те, на що ми орієнтуємося, що беремо за основу (наприклад, недвоїстість).
Тепер можна докладніше поговорити про шлях. Шлях — це те, як ми безпосередньо розгортаємо вчення і застосовуємо в нашому житті. Сам шлях можна описати за допомогою термінів «погляд», «медитація» і «поведінка».
Погляд — це наш погляд на світ, наш світогляд. Він не обов’язково може бути теоретичним, він може бути практичним, як переживання. І ми говоримо, особливо коли йдеться про лайя-йогу, що наш погляд не пов’язаний із концепціями. Тобто це не філософське бачення світу, а погляд, який виникає завдяки усвідомлюванню, на неконцептуальному рівні. Тобто я дивлюся на світ просто оголеним усвідомлюванням, не виносячи суджень і оцінок, і це мій погляд, який я плекаю. Зазвичай таким вважають погляд у вченні лайя-йоги.
Що таке медитація? Це конкретна медитативна практика. Вам роздали аркуші, де на дванадцять років розписана послідовність практики медитації у спокої та медитації в русі. Якщо ви працюєте з цими методами, по одному року приділяючи увагу кожному з них, то ви обов’язково прийдете до того, що погляд почне реалізовуватися у вашому житті. Тобто ви просто тримаєтеся певної медитативної техніки й практикуєте конкретний метод, щоб отримати переживання. Усі наші методи, які описані в брошурі «Фундаментальні практики лайя-йоги», ми описали зручніше. І тепер я сподіваюся, що у вас буде чітке розуміння того, що практикувати. Часто учні кажуть: «Методів багато, а що взагалі конкретно практикувати?» І щоб відповісти на це запитання, щоб ви самі могли в цьому орієнтуватися, ви можете розуміти, дивлячись на цю схему, у який рік що практикувати.
При цьому треба розуміти, що безліч різних медитативних технік, санкальп і методів споглядання — це по суті одне й те саме. Це насправді не різні методи. Це просто різні майстерні засоби, які допомагають вам ще більше поглибити ваш головний метод — споглядальну присутність. Незалежно від того, яку санкальпу ви практикуєте: «Божественну гордість», «Простір» чи «Атма-вічару» — усі ці санкальпи зрештою обертаються навколо вашої усвідомленості, вони ніби служать їй. Насправді це прояв одного й того самого природного стану.
Ця практика, розрахована на дванадцять років, — це приклад розділу вчення «медитація».
Є також наступний розділ, який називається «поведінка». Він пов’язаний із нашим зовнішнім проявом. Це те, як ми застосовуємо вчення в житті. Наприклад, є поведінка, пов’язана з чернечим кодексом, є поведінка, пов’язана з тантричними самаями, є етикет практиків, є така сфера, як служіння, взаємодія із зовнішніми енергіями, є конкретна настанова, як застосовувати гнучкість у повсякденному житті — усе це можна віднести до розділу поведінки. Поведінка — це спосіб втілювати вчення в конкретних відносних обставинах.
Коли в нас є погляд, медитація як практика і ми можемо інтегрувати наш погляд і медитацію в поведінку, то кажуть, що ми відбулися як практик. Усі сфери нашого життя вписані у вчення, тобто вчення яскраво проявляється в нашому житті, приносить нам величезну користь.
Важливість погляду
І зараз ми поговоримо про погляд, оскільки погляд є сутністю вчення. Якщо в нас погляд, як кажуть, не поставлений, то навіть якщо ми робимо техніки чи медитативні практики, усе це буде неглибоким, ми робитимемо якісь серйозні помилки. І, навпаки, якщо погляд реалізований, то медитативні практики обов’язково зростатимуть, ми рухатимемося у правильному напрямку. Є навіть така приказка: «Головне не медитація, а звикання до погляду». Фактично перебування в природному стані (сахаджа-стхіті) — це і є постійне утвердження в погляді доти, доки погляд не стане безперервно тривалим.
У «Трипура рахасьї» Даттатрєї та в «Йога Васіштсі» часто описується приклад із дзеркалом. Ми спробуємо використати його, щоб пояснити принцип погляду. Я спілкуватимуся з однією ученицею, але ви спробуйте думати, ніби я вам персонально показую дзеркало.
— Подивіться так, щоб ви могли побачити себе. Видно?
— Так.
— Скажіть, кого ви бачите там?
— Те, що звикла бачити.
— Себе, мабуть?
— Так.
— Скажіть, це ваше зображення, чи монаха, чи мирянина, чи бога Шиви?
— Моє.
— Ваше. Добре. А спробуйте тепер змінити його. Ви можете його змінити? Наприклад, повернути голову, змінити зачіску чи скорчити гримасу. Воно ж зміниться?
— Так.
— І ви можете сказати, що ви відповідальні за нього?
— Так.
Принцип дзеркала і відображень
Оскільки це ваше зображення, ви можете на нього впливати. У певному сенсі воно дуже залежить від вас. Ви можете його створити, з’явившись перед дзеркалом, а можете зруйнувати, зникнувши з поля дзеркала. Так? У певному сенсі ви його бог-творець.
— Добре. Тобто це відображення повністю від вас залежить у межах цього прикладу?
— Ні.
— Ні? А від кого?
— Від часу.
— Від часу. Так, тут навіть мені треба подумати. Давайте припустимо, що наш приклад відбувається поза часом. Припустімо, ми перенеслися в позачасовий стан.
— Тоді ще від ваших запитань.
— Від моїх запитань.
— Від настрою.
— Добре. У межах цього прикладу можна сказати, що ні монахи, ні інші люди-миряни, ні боги з вівтаря не мають влади над вашим відображенням і сюди не втручаються. Усе це результат вашої особистої взаємодії із дзеркалом. Так? Спробуйте зробити гримасу. Ви можете вплинути на дзеркало?
— Так.
— А якщо я зроблю гримасу, чи зміниться відображення? Усе одно ж воно не зміниться, так? Я не зможу на нього вплинути, бо це ваша особиста справа. Це ваші взаємини із дзеркалом. Якщо, наприклад, я відвернуся від дзеркала, я не зможу змусити зображення зникнути, бо воно ваше. Сторонні не беруть у цьому участі, бо це суто ваше суб’єктивне. Тобто ви визнаєте, що тільки ви відповідальні за ваше відображення?
— Ні, я цього не визнаю.
— Не визнаєте?
— Тому що ви щосекунди впливаєте на мою гримасу. І все тут впливає на моє відображення.
— Я щосекунди впливаю на вашу гримасу, так? Добре, давайте так: ніщо не може впливати на вас.
— Якщо я так вирішую, то тоді так.
— Якщо ви так вирішуєте, то тільки ви за це відповідаєте. Добре.
Отже, це приклад із дзеркалом, який використовується під час символічної передачі. І він пояснюється в «Трипура рахасьї». Коли ми наводимо приклад, то це певний ідеальний експеримент, де ми маємо на увазі, що цей символ несе за собою якесь розуміння.
Отже, ви в дзеркалі бачите своє відображення. Саме ви з цим відображенням пов’язані, ніхто інший. Саме ви можете на нього вплинути. Ви навіть можете змусити його з’явитися або зникнути. А тепер подумайте, що так само, як дзеркало показує вам, відображаючи, ваше фізичне тіло, таким самим чином і вся зовнішня реальність, увесь зовнішній всесвіт, є відображенням вашої свідомості, відображенням вашого вищого «Я». Це саме ваше відображення, а не чиєсь. Саме ви можете на нього вплинути або не вплинути. Саме ви маєте владу над ним як вище «Я». І всесвіт — це перетин безлічі таких відображень.
Те, що ми називаємо зовнішнім світом, по-справжньому не існує поза вашою свідомістю. Зовнішній світ лише здається реальним, насправді він так само реальний, як сновидіння, як відображення в дзеркалі. Наприклад, якщо ми відобразимо в дзеркалі троянду, то її не можна понюхати. Якщо в дзеркалі ви побачите апельсин, то апельсином, видимим у дзеркалі, ви не зможете насититися. Це щось нереальне, подібне до міражу. Таким самим чином і весь зовнішній всесвіт подібний до міражу. Він нереальний із самого початку, хоча нам здається приголомшливо реальним. Він цілком є похідним нашої свідомості, її проєкціями. І ми самі відповідальні за ці проєкції. Звісно, не наше мале «я», а наше вище «Я», з яким нам ще належить возз’єднатися.
Що стосується нашого тіла і нашого малого «я», то це теж проєкції нашого вищого «Я». Наше вище «Я» спроєктувало тіло, его, особистісні якості та характеристики, а ми вважаємо це собою. Але це теж свого роду відображення, яке створене нашим вищим «Я».
Природа дзеркала та відображень
Отже, увесь зовнішній прояв у всесвіті можна уподібнити відображенням. Усе це різні відображення, що миготять у дзеркалі. Що ж таке дзеркало? Дзеркало — це і є наше усвідомлення, це наша природа «Я», це природа нашого Ума, або Ум як такий. Відображення тимчасові й мінливі. Дзеркало ж вічне, незмінне і не піддається відображенням. Наприклад, в одному дзеркалі за день можуть з’явитися сотні або навіть мільйони відображень, але саме дзеркало при цьому залишиться таким самим, воно не забрудниться, не втомиться, не заплямується, воно ніби відокремлене від усіх цих відображень.
Іноді в дзеркалі може з’явитися зображення божества, щось піднесене, прекрасне, Даттатрея, Будда. Іноді в дзеркалі можна побачити навіть собаку чи свиню, щось не дуже чисте, як нам здається. Дзеркало може відобразити також людину. Але саме дзеркало буде незмінним, що б у ньому не відображалося: святий, собака, свиня чи людина. Для нього всі ці речі виглядають рівнозначними, рівними. Це просто відображення різної якості.
Так само, коли в потоці нашої свідомості переживаються пекла й небеса, боги й демони, то це все відображення, але це не має стосунку до самого дзеркала. Дзеркало не може бути очищене появою божеств. Дзеркало не може бути забруднене появою демонів. Дзеркало завжди саме по собі, воно завжди чисте, бо воно в принципі має іншу природу. Воно не пов’язане з відображеннями, воно ними не зумовлюється і не плямується.
Отже, з точки зору вчення дуже важливо зрозуміти принцип взаємовідносин відображень і дзеркала. Відображення — це всі зовнішні прояви, а також внутрішні, такі як емоції, почуття, мирські бажання, енергії, думки. Саме ж дзеркало — це наше вище «Я», споконвічна мудрість, праджняна, подібна до простору. Відображення з’являються і зникають, але споконвічна мудрість нашого розуму ніколи не заплямовується, ніколи не змінюється.
Це ще можна порівняти з екраном у кінотеатрі. Коли ви приходите в кінотеатр, на екрані відображаються різні події. Там можуть люди любити, ненавидіти або воювати. Але щойно вмикають світло, все зникає, і ви бачите, що є лише екран. Насправді те, що проявлялося, не було реальним із самого початку. Але якщо ви не бачите екран, ці зображення можуть здаватися вам реальністю, сильно вразити вас, прив’язати або навіть налякати. Наприклад, були описані реальні випадки, коли люди під час демонстрації перших кінематографічних фільмів, у той момент, коли на екрані з’являвся рухомий паровоз, вибігали з кінозалу, лякаючись. Це реальні історичні факти.
Так само, коли ми вважаємо зовнішній світ чимось реальним, не розуміючи принципу дзеркала й відображення, ми подібні до таких самих людей. Насправді все виникає в полі нашої свідомості, яке і є дзеркалом. Відображення ж — це те, що в ньому з’являється, різні прояви енергії. І займатися спогляданням — це саме відрізняти дзеркало від відображень і утверджуватися в стані дзеркала.
Споглядальна присутність
Що ми маємо на увазі, коли говоримо «він споглядає», «він перебуває в присутності» або «він намагається бути в природному стані, у недвоїстості»? Ми маємо на увазі, що людина не слідує за відображеннями, вона не звертає уваги на відображення, а перебуває в стані дзеркала. Що означає перебувати в стані дзеркала? Це означає бути в оголеному усвідомленні, не виносячи оцінок і суджень, не звертаючи уваги на зовнішнє або на власні переживання, думки, емоції та все інше.
Є ще такий приклад. Саме дзеркало дуже маленьке, але я можу в цьому дзеркалі відобразити величезний шматок неба. Якби на небі був місяць або сонце, то я міг би помістити місяць, сонце або навіть цілу зоряну систему в це дзеркало, і ви могли б їх побачити. Таким чином, саме дзеркало здається маленьким, але його можливості безмежні. У ньому не діють просторово-часові співвідношення. Так само наша природа Ума може вміщувати в себе з точки зору зовнішньої матерії такі несумісні поняття, наприклад величезні простори.
Є розповідь про те, як Міларепа під час снігової бурі в горах сховався в розі яка. І при цьому ріг яка не збільшився, а Міларепа не зменшився. І коли його учень Речунг, злякавшись за Міларепу, зазирнув у ріг яка, він побачив, що Міларепа там добре влаштувався, що він не має проблем, йому там тепло. Він дуже здивувався, бо Міларепа мав ті самі розміри, як і зазвичай, але й ріг яка мав ті самі розміри. Це було щось незбагненне, чудесне.
Так само, коли ми входимо в дзеркало, у природу нашого «Я», у ньому перестають діяти просторово-часові зв’язки. Наша свідомість може зберігати в собі незліченні мільярди всесвітів. У нашій свідомості можуть протікати процеси, не зіставні за часом із цим світом. Усе це властивість свідомості, бо саме свідомість є творцем часу і простору, а не навпаки. Про це говорить і Даттатрея, і ріші Васіштха.
Суб’єктивність часу і простору
Одного разу я їхав машиною в «Див’я локу». Я займався концентрацією на вішуддха-чакрі та медитацією. Увійшовши в медитативний стан, я відчув, що всередині мене минула приблизно година. Я подумав: «Треба ж. Як же водій може так довго їхати?» Водій же проїхав, можливо, метрів п’ятсот за цей час. Потім я продовжував концентруватися на вішуддха-чакрі, входячи в ще глибший стан. І за моїми суб’єктивними відчуттями минуло кілька годин, але водій просунувся за цей час, може, ще метрів на двадцять. Я подумав: «Якщо ми так будемо їхати, то це дуже виснажливо. Коли ж ми, нарешті, взагалі приїдемо?»
Ми їхали далі, і це все тривало, я все більше входив у медитативний стан. А що більше входив у нього, то більші проміжки часу мною суб’єктивно проживалися. І коли я виходив, то було таке враження, що все взагалі починає завмирати. Я думав: «Ми так узагалі ніколи не доїдемо». І таких виходів-входів було разів двадцять, поки ми їхали, а їхати треба було, можливо, кілометрів п’ять. І востаннє, коли я увійшов у найглибший медитативний стан і суб’єктивно прожив, можливо, кілька днів, у цей час водій уже відчиняв ворота. А коли я вийшов назад, водій усе ще продовжував відчиняти ворота. Я подумав: «Це якийсь кошмар! Коли ж ми, нарешті, приїдемо додому. Скільки вже можна?» Просто я тоді був в іншій суб’єктивній свідомості, у якій часові координати були зовсім іншими. І тоді я просто вольовим зусиллям припинив медитацію, подумавши, що це вже занадто. Так можна й ніколи не доїхати додому, час зупиниться і все завмре. Скільки мільярдів років тоді чекати? Час пішов інакше, і я звичайним чином дістався до свого будиночка в «Див’я лоці».
І хоча ми знаємо, що вчення говорить про це, але коли ми це переживаємо, це завжди дивує. Тому що час — це суб’єктивний фактор. Так само і простір — це суб’єктивний фактор. На одному вашому пальці може вміститися мільярд всесвітів, якщо ваша свідомість перебуває в стані дзеркала. Це і є властивість дзеркала як нашої природи Ума.
Звільнення від зачарування відображеннями
І бути в споглядальній присутності — це означає розпізнавати дзеркало, укорінюватися в ньому і не зачаровуватися відображеннями. Але що робить звичайна людина, яка перебуває в невіданні? Вона не бачить дзеркала і зачаровується відображеннями. Відображення її околдовують. Вона думає, що відображення реально існують, і починає ганятися за ними.
Припустімо, є така розповідь про собаку. Великий чорний собака підійшов до дзеркала і побачив там іншого собаку. Він почав гавкати, бо подумав, ніби там стоїть інший великий чорний собака — його суперник. Він гавкав і дедалі більше збуджувався, бо інший собака (відображення) теж на нього гавкав. У підсумку все це почало набувати неконтрольованого характеру. Але ж насправді там не було жодного іншого собаки, це було просто відображення.
Коли ми не розуміємо взаємозв’язок дзеркала і відображень, що відображення нереальне й ілюзорне, що єдина реальність, яка взагалі існує, — це дзеркало, що дзеркало є принциповим керівним елементом над усім цим, то ми часто уподібнюємося такому собаці, який гавкає на своє відображення.
Що означає «гавкати на відображення»? Це означає встановлювати з різними проявами зв’язок, заснований на прив’язаності або відразі.
Набуття влади над відображеннями
Отже, коли ми розуміємо принцип дзеркала, то кажуть, що ми набули споглядальної присутності й увійшли в природний стан. Ми перестаємо ганятися за відображеннями. Ми знаємо, що всі відображення — це прояв дзеркала, що найголовніше — бути в стані дзеркала. І тоді ми отримуємо владу над відображеннями. Тобто раніше відображення мали над нами владу. Причинно-наслідкові зв’язки, зовнішні події і світ постійно нас обертали: ми народжувалися, встановлювали зв’язки і стосунки, прив’язувалися, страждали, помирали. Відображення повністю нас затуманювали, і ми ганялися за цими відображеннями. Коли ж ми укорінюємося в стані дзеркала, то відображення більше над нами не владні навпаки, ми владні над відображеннями.
Наприклад, відобразивши небо в цьому дзеркалі, я можу його змінити, повернувши дзеркало. Або я, відобразивши велику кількість людей у цьому дзеркалі, невеликим рухом руки можу повернути все це зображення в інший бік. Це можливо тому, що я керую дзеркалом. А якщо я не керую дзеркалом, то чи зможу я повернути небо, цей дім або всіх людей? Навряд чи, тому що в мене немає керівного елемента.
Так само надприродні магічні сили богів здаються людям чимось чудесним, незвичайним, незбагненним, ніколи недосяжним. Чому? Тому що люди не знають цього секрету. Але боги знають, що всі надприродні магічні сили, здатність керувати силами всесвіту, походять із перебування у стані дзеркала. Коли ми перебуваємо у стані дзеркала, то всі ці відображення можна повертати, обертати, спрямовувати в потрібний бік. Тоді вселенські стихії, космічні сили всесвіту, сили творення, підтримання, руйнування, приховування, прояв божественного та багато іншого починають відгукуватися на посили нашої свідомості.
Теорія відображення (пратибімба-вада)
Отже, погляд як категорія у вченні пов’язаний саме з цим прикладом. І цей приклад дуже важливий. Недарма Даттатрейя приділяє увагу цьому прикладу із дзеркалом. Ріші Васіштха в «Йога Васіштсі» також описує приклад із дзеркалом. А ріші Васіштха є одним із видатних теоретиків і засновників філософії пратибімба-вада — теорії відображення. Він говорить, що все є відображенням твоєї свідомості. Поза твоєю свідомістю як вищим «Я», поза недвоїстою свідомістю нічого не існує. Усе, що виникає, — це лише відображення твоєї свідомості, і ці відображення в певному сенсі є ілюзорними. Звичайно, це справжня матерія, тим не менш усі ці матеріальні відображення є проявами дзеркала твого розуму. І відповідно до цього існує важливий розділ у філософії, який називається пратибімба-вада (теорія відображення), основоположником якого і є ріші Васіштха.
Коли ми здобуваємо погляд у процесі навчання лайя-йоги, ми поступово намагаємося вкоренитися у стані дзеркала й не зачаровуватися відображеннями, які на ньому виникають. Займатися спогляданням — це означає постійно прагнути перебувати в дзеркалі й розрізняти реальне від нереального, відображення від дзеркала.
Шлях до керування реальністю
Часто можна чути, як людина говорить: «Я хочу бути щасливою. Я хочу бути багатою, здоровою, успішною, безсмертною тощо». Щоб усе це реалізувати, їй можна дати пораду: «Спробуй зрозуміти принцип дзеркала. Якщо ти зможеш укорінитися в недвоїстій природі Ума, у цьому стані дзеркала, то все, чого ти хочеш, здійсниться, тому що ти знайдеш той керівний елемент або той коштовний камінь, який може дарувати тобі все. Якщо ж ти, не розуміючи цього принципу, хочеш стати успішним, здоровим або багатим, тим більше безсмертним і пробудженим до дхарми, скільки б ти не маніпулював відображеннями, усе одно тобі не вдасться цього зробити, тому що вся сутність усіх вселенських появ полягає в цій самій природі Ума».
Коли ми оволодіваємо принципом дзеркала, це дозволяє нам формувати свою власну реальність відповідно до санкальпи, наміру. Тепер ми перестаємо бути залежними від відображень. Більше того, ми навіть можемо створити свій власний світ і свій власний всесвіт, у центрі якого буде наша власна свідомість. Такий світ у вченні традиційно іменується мандалою, а йогін, який її створює, іменується мандалешварою. І мета йогіна в майбутньому — саме становлення таким божеством-мандалешварою, який, перебуваючи у стані дзеркала, може творити різні відображення.
Прийняття Прихистку
Прийняти Прихисток — це означає знайти в чомусь опору, потенціал для подальшого розвитку, зробити щось дуже важливим, головним у своєму житті.
Що таке принцип Гуру? Це принцип відкриття вашого внутрішнього «Я», у процесі якого мале «я» виявляє цей принцип усередині себе як внутрішнього гуру. Спочатку, звичайно, ми приймаємо Прихисток у конкретному вчителі, називаючи його гуру. Але поступово ми виявляємо, що гуру — це свідомість, яка сама всередині нас веде нас як наше вище «Я».
Принцип Дхарми в зовнішньому сенсі виглядає як учення, конкретна практика, філософія. Але в міру практики ми виявляємо, що Дхарма є не чим іншим, як осяжною ясністю, яка зростає з часом нашої практики.
Що таке принцип Сангхи? Спочатку це бачиться як конкретний колектив однодумців, які прагнуть до однієї великої мети, братів і сестер по Дхармі. Цей зв’язок потрібно дуже поважати й дорожити ним. Але якщо ми заглиблюємося у своїй практиці, то бачимо, що Сангха — це не лише зовнішні люди, брати й сестри по Дхармі, а це також лінія передачі, святі, зрештою, увесь всесвіт і всі живі істоти.
Саме в такому розумінні ми здобуваємо Прихисток.
Самайний зв’язок і священна лінія передачі
Практика Прихистку — це важлива практика, що дає змогу встановлювати самайний зв’язок. Прийняти Прихисток — це означає включитися в такий самайний зв’язок, у священну лінію передачі або в силову лінію передачі. У цьому сенс слів, які ми промовляємо.
Прийняти Прихисток — це ніби посадити насіння, яке в майбутньому виросте у велике дерево просвітлення. Щоб це дерево просвітлення виросло, його треба поливати й усяко плекати, оберігати, леліяти, вирощувати. Саме це ми маємо на увазі під священним зв’язком, самаєю. Тому я завжди кажу учням: «Бережіть самаю як зіницю ока, як найсвященніше, що у вас є». Той, хто шанує самаю, здобуває істинну реалізацію.
