Якість відображених образів залежить від досконалості відбивної поверхні, як ми можемо бачити у випадку водної та відполірованої поверхні. Дзеркала неживі й не самоцільні, тоді як свідомість завжди чиста й самоцільна. Їй не потрібен зовнішній об’єкт для створення образу. Звичайні дзеркала схильні до забруднення стороннім брудом, тоді як для свідомості немає нічого чужорідного, оскільки вона завжди єдина й нерозділена. Тому її відображення єдине у своєму роді. Створені речі не є самосвітними: вони освітлюються чиєюсь пізнавальною здатністю. Пізнання речей передбачає наявність їхніх образів у нашому розумі. Вони – лише образи. І тому все Творіння – образ. Воно не самосіяйне, і, таким чином, воно не має самоусвідомлення, але стає фактом під час нашого його сприйняття. Тому я й кажу, що всесвіт – лише образ у нашій свідомості. Свідомість сяє, попри формування образу в ній. Хоча вона невловима й невідчутна, вона встановлена стійко й не коливається. Як образи в дзеркалі не існують окремо від дзеркала, так само й породження свідомості не існує окремо від неї.
«Трипура рахасья», глава 11 «Всесвіт – не що інше, як розум»
У різних текстах ануттара-тантри наводиться приклад дзеркала й відображення. У цьому випадку дзеркалом є наша споконвічна сутність – усвідомлення. Дехто каже, що його можна позначити як «подібне до простору». Інші підкреслюють його безатрибутність, відсутність у ньому будь-яких якостей.
Можна сказати, поверхня дзеркала сама по собі не має нічого. Якщо прибрати всі об’єкти, що стоять перед дзеркалом, то в ньому нічого не відобразиться, буде лише порожнеча. Можна сказати, що ми можемо підтвердити факт наявності дзеркала лише тоді, коли в ньому видно предмети. А уявіть дзеркало, в якому не відображаються жодні предмети. Якщо ви в нього зазирнете, там буде тільки порожнеча.
Тим не менш дивовижна властивість дзеркала така, що воно має відбивну здатність. Воно постійно може відображати в собі будь-які об’єкти, ми можемо бачити в ньому розмаїття всього: людей, пейзажі тощо. Однак, скільки б предметів не відображало дзеркало, це на ньому не позначається, воно не втомлюється. Відобразить воно десять предметів чи мільярд, чи сто мільярдів; відобразить воно великі предмети чи маленькі; потворні й жахливі чи прекрасні – воно ніяк не заплямується, його відбивна здатність не ослабне.
Це приклад того, як проявлена маніфестація будь-яких енергій не затьмарює споконвічну сутність природи Ума. Усе зовні проявлене – це як образи в дзеркалі. Образи в дзеркалі цікаві тим, що вони ніби видимі й проявляються в усій повноті, тим не менш вони не реальні, оскільки є породженням дзеркала й без дзеркала не існують. Тобто сам образ не є незалежним; хоча він здається нібито реальним, тим не менш це не що інше, як гра оптичних властивостей дзеркала.
Над цим прикладом варто глибоко поміркувати, щоб усвідомити, що Реальність, про яку говорить Даттатрея в «Трипура рахасьї», – це те саме.
Розпізнавання дзеркала усвідомлення
Усі об’єкти, які ми бачимо, – це не що інше, як такі образи в дзеркалі. Самі по собі вони не існують, а є проявом відбивної здатності дзеркала. Це нелегко зрозуміти, оскільки об’єкти здаються нам самосущими, такими, що мають самостійне буття, а саме дзеркало (усвідомлення) зовсім не помітне. Тим не менш дзеркало починає виявлятися, коли ми робимо певні успіхи в уважності.
Біда практично всіх початківців-практиків у тому, що вони постійно плутають дзеркало й відображення. Через брак уважності відображення вводять їх в оману. Але щойно ми стаємо трохи уважнішими, ми починаємо розпізнавати дзеркало.
Одного разу вчені провели цікавий експеримент. Вони вивчали поведінку однієї мавпи. На одному з етапів експерименту в кімнаті, в якій вона перебувала, поставили дзеркало. Коли мавпа побачила дзеркало, вона дуже збудилася. Вона подумала, що це її суперник, і почала демонструвати ознаки агресії. Потім до неї дійшло, що те, що вона бачить у дзеркалі, не справжнє – вона розпізнала це.
Щось подібне відбувається і з практикуючими. Спочатку нас дуже збуджують зовнішні об’єкти, вони справляють на наш ум незабутнє враження, тому що ми вважаємо, ніби об’єкти є чимось самодостатнім і незалежним. У міру того як ми виявляємо дзеркало, ми розуміємо, що всі об’єкти, виявляється, проявлені з дзеркала – з тонкої сутності усвідомлення.
І вся справа в тому, розпізнаєш ти цю тонку сутність усвідомлення чи не розпізнаєш. Якщо ти її не розпізнаєш, ти наче нічого не розумієш у світі й у житті, а якщо ти її розпізнаєш, ти розумієш усе. Самі відображення в дзеркалі є лише образами, за ними немає якоїсь власної сутності, власної субстанції – це просто прояв відбивної здатності та енергії дзеркала. Так само і зовнішня енергія є проявом дзеркала Абсолюту.
Практичне застосування розуміння дзеркала та відображень
Це не стільки філософія, скільки настанови, які слід прийняти з глибоким розумінням, щоб жити ними. Як їх можна прийняти, щоб жити ними? Уявіть такий приклад. Усе, що відбувається у світі, і все, що оточує нас, є проявом нашої власної свідомості, наших думок. Це означає, що всесвіт не відчужений від нашої свідомості, що ми як суб’єкт включені у світобудову. А раз ми включені, це означає, що ми не безсилі, ми можемо впливати на неї, ми можемо змінювати її.
Уявіть: якщо ви підходите до дзеркала, ви одразу бачите свій образ – так зазвичай діють закони фізики в нашому світі. А як діє намір, пов’язаний зі свідомістю? Породити думку чи намір – це те саме, що підійти до дзеркала. І через деякий час у дзеркалі усвідомлення з’явиться образ, пов’язаний із вашими думками. Про що ви подумали, те й проявиться, тільки це станеться не так швидко, як у світі явищ з’являються відображення на поверхні звичайного дзеркала. Приблизно таким чином працює зв’язок між зовнішньою реальністю і свідомістю.
Усе видиме нами – це не що інше, як наші згущені підсвідомі та свідомі образи, тобто це та реальність, яку ми самі породили своєю свідомістю. Звісно, поки ми не керуємо своєю свідомістю, ми породжуємо образи хаотично. Через це одні душі потрапляють у пекла, інші – у світи претів, треті – у світи людей. Оскільки їхня внутрішня свідомість хаотична, вони породжують нечисті стани образів, у які самі ж потрапляють і заплутуються.
Коли ми починаємо керувати нашою свідомістю, ми намагаємося породжувати правильне мислення, правильне бачення, правильну бхаву, правильні образи, і колись вони обов’язково матеріалізуються. І тоді про людину кажуть: «Він досяг звільнення». Якщо говорити ще простіше, усі наші молитви й тонкі бажання здійснюються, наші думки проявляються. Не одразу реальність підлаштовується під нашу свідомість, але колись це обов’язково відбувається.
Чому ми говоримо, що треба практикувати чисте бачення? Тому що, якщо ви практикуєте чисте бачення, з часом ви обов’язково в ньому опиняєтеся. Якщо ж ви не практикуєте чисте бачення, то ваше нечисте кармічне бачення теж буде матеріалізовуватися, ви знову будете потрапляти в різні небажані ситуації.
Мистецтво санкальпи та матеріалізація намірів
Мистецтво санкальпи, або пракам’я-сіддхи, пов’язане саме з розумінням принципу дзеркала та відображення. Наприклад, коли ми медитуємо Ахам Брахмасмі, ми породжуємо таку санкальпу, щоб вона колись здійснилася. Якщо ви правильно медитуєте Ахам Брахмасмі, правильно споглядаєте, ця санкальпа колись проявиться, ваші думки обов’язково змінять вас, відбудеться трансформація. Це почне проявлятися в енергії, у зовнішньому, у внутрішньому, у снах, тобто ви справді почнете це відчувати.
Можна сказати, що всі розмови про природний стан спрямовані на те, щоб постійно спрямовувати наше мислення в бік Абсолюту, щоб бути налаштованими на Абсолют. Коли ми так проявляємося, образ у дзеркалі обов’язково зміниться, усе перебудується, і ми здобудемо себе в реальному стані Абсолюту.
Отже, реальність подібна до дзеркала, що відображає нас самих. Ми відповідальні за реальність, оскільки саме наша свідомість відображається назовні. Звісно, усе це відбувається не дуже швидко: у матеріальному світі матеріалізація реальності затримується.
Усвідомивши, що реальність під впливом ваших думок змінюється, ви отримуєте ключ до досягнення звільнення. В упанішадах кажуть так:
«Хто медитує на сяючого Брахмана, той стає сяючим Брахманом. Хто медитує на безкінечного Брахмана, той стає безкінечним Брахманом».
Реальність стає такою, якою ви її задумуєте. Які думки ви породжуєте, така реальність перед вами й розгортається. Зрозуміло, якщо ви цілеспрямовано нічого не задумуєте, не проявляєте якогось свідомого наміру, реальність формується на основі уривчастих самскар минулих життів.
Споглядання як спосіб формування реальності
Що означає задумуватися про реальність? З погляду лайя-йоги, задумуватися про реальність — це не означає займатися якимось аналізом, хоча це, звісно, корисно. Аналіз щонайменше свідчить про те, що у вас є ясність. Але задумуватися про реальність — це не що інше, як правильно споглядати. Чому? Тому що найкращий спосіб задумуватися про реальність — перебувати в неконцептуальному усвідомленні, безпосередньо сприймати Абсолют, налаштовуватися на нього і намагатися проявити Абсолют у своєму тілі, у своєму оточенні, у своїх думках.
Якщо ви правильно споглядаєте, це з часом обов’язково проявляється у вашому житті. Якщо ви практикуєте дів’я-бхаву (божественну гордість), медитуєте Ахам Брахмасмі, з часом це матеріалізується у вашому житті. А якщо це не матеріалізується, очевидно, у споглядальній практиці допускаються якісь помилки.
Якщо ви медитуєте на те, щоб ваше тіло завжди було сильним, міцним, здоровим і молодим, або хочете здобути сіддхі довголіття, з часом така бхава змінює вас. Якщо ви медитуєте на якогось святого чи сіддха і робите це постійною санкальпою, з часом ваше фізичне тіло стає схожим на того, на кого ви медитуєте, тому що в зовнішньому світі проявляється те, що ми маємо у свідомості.
Хтось може сказати: «Щось не помітно, що, коли ми вклоняємося Даттатрєї чи якомусь сіддху, ми стаємо на них схожими». Причина в тому, що розум не одразу перебудовує реальність. Існує велика інертність, уповільненість — це називається тамас. Проте це відбувається, хоч і повільно.
Наприклад, у святої Терези відкривалися стигмати, коли вона медитувала на розп’ятого Христа: в ділянці рук, ніг, де були сліди від цвяхів, у ділянці чола, де були сліди від тернового вінця, і в ділянці боку, де римський солдат ударив Христа списом. У багатьох стигматиків, щиро відданих Христу й тих, хто медитує на його образ, з’являлися отвори в руках і ногах саме в тих місцях, куди під час розп’яття забивали цвяхи. Тобто їхній розум матеріалізував ідею страждання Христа в їхньому тілі, це фізично проявилося. Це приклад того, як свідомість проявляє намір. Так само, якщо ви медитуєте на щось, постійно концентруєтеся на цьому, це рано чи пізно проявляється у вашому житті.
Принцип матеріалізації намірів
Коли ми медитуємо на Брахмана, ми займаємо найвищу позицію, ми приймаємо найвищу санкальпу, тому що нас не особливо цікавлять якісь дрібніші речі. Якби ви хотіли розбагатіти, то просто треба було б постійно концентруватися на цьому. Є безліч книжок на кшталт книжки «Думай, як мільярдер». У них говориться таке: якщо хочеш стати багатим, просто породжуй відповідний намір, і ти обов’язково станеш мільярдером, тому що все залежить саме від твого наміру.
Якщо людина породжує такий намір і сильно концентрується на ньому, у неї починають змінюватися звички, змінюється її оточення, з’являється мислення іншого рівня. Поступово на неї відгукується богиня Лакшмі, тобто матеріальна шакті починає посилати їй Ануграху.
Чому я наводжу приклад із багатством? Просто це більш матеріалістичний і зрозумілий приклад, але принцип тут той самий: ти думаєш про щось, концентруєшся на цьому, транслюєш у зовнішній простір певну бхаву, і тоді із зовнішнього простору з’являється відгук. Тобто вселенські сили звертають на тебе увагу й починають проявлятися у твоєму житті. Коли вони досить добре входять у твоє життя, ти переміщуєшся на інші лінії долі, у той варіант всесвіту, де все це матеріалізовано. Тобто мирянин, який мріє про багатство, переміщується в простір багатства, тим самим його намір утілюється. Монах, який медитує на здобуття сиддхі, здобуває їх. Йогін, який медитує Ахам Брахмасмі, реально переживає це.
Перешкоди до матеріалізації намірів
Чому ж із такими труднощами відбувається матеріалізація нашої свідомості? Хтось може сказати: «Я чотири роки концентруюся на Ахам Брахмасмі, але поки все ще лише послушник або монах». Причина в тому, що глобальні цілі потребують дуже тривалої концентрації. Якби ви концентрувалися на дрібних цілях, вони б реалізувалися за місяць. Але що глобальніша мета, то довший період її проявлення, оскільки матеріалізація цієї глобальної мети потребуватиме радикальних змін, переходу в дуже віддалену область, у зовсім інший варіативний всесвіт.
Ще одна причина, чому намір не матеріалізується одразу, – слабка концентрація, тобто розсіяна свідомість, яка постійно відволікається на безліч інших цілей. Наприклад, якщо ми годину медитуємо Ахам Брахмасмі, а потім годин вісім – ахам дехасмі (мої родичі, моє тіло, мої прив’язаності, мої думки, мої бажання), то в нас попереду, звичайно ж, дуже довгий шлях. Іншими словами, якщо ми постійно відволікаємося, наш намір Ахам Брахмасмі не матеріалізується.
І яким чином ми це долаємо? Ми намагаємося привнести принцип Ахам Брахмасмі в кожну дію, у кожен крок, у кожну мить, щоб така медитація ніколи не припинялася. Тому дуже важливо спостерігати, куди спрямована наша свідомість.
Приклади матеріалізації намірів
Коли ми медитуємо сконцентровано, матеріалізація нашої санкальпи відбувається з великою силою. Можна навести такий приклад. Одна монахиня, почувши лекцію, у якій ішлося про те, що слід іти до просвітлення подібно до рога носорога, дуже надихнулася таким образом, носоріг їй сподобався. Коли вона у справах служіння поїхала в Нижній Новгород, дорогою побачила носорога на рекламній вивісці, потім їй трапилася фірма під назвою «Носоріг», а потім їй траплялися й інші носороги. Тобто вона силою санкальпи трохи змістила себе в таке бачення, де почав проявлятися образ, який їй сподобався.
Можливо, кожен із вас переживав щось подібне. Якщо у вас хороша концентрація і ви задаєтеся якоюсь думкою, ваша санкальпа починає буквально вигинати простір, притягувати якісь речі, які ніби самі йдуть тобі в руки. Усі обставини так складаються, що ви немов нізвідки притягуєте це до себе.
Карл Юнг – знаменитий західний психолог – говорив, що одного разу йому наснився сон із якоюсь комахою. Він довго розмірковував, що б це могло означати. Потім до нього на прийом прийшла жінка, у якої на капелюшку була брошка саме з цим жуком. Коли жінка пішла, до нього у кватирку влетів такий жук. Після цього він вийшов на вулицю й побачив рекламне зображення з жуком на машині, що проїжджала. Тобто з усіх боків така енергія дуже сильно притягувалася до нього. Це приклад того, як відбувається матеріалізація наміру, який випадково западає в нашу свідомість.
Заклик абсолютної свідомості
Так само, щоб матеріалізувати абсолютну свідомість, ми теж повинні її притягувати. Ми повинні закликати цю вселенську силу, яка наповнила б наше життя, оточила б божественною гордістю, чистим баченням, брахма-ахам-бхавою кожну мить, кожну клітинку в тілі й у прані – усе навколо. Ми повинні встановити постійний контакт із цією силою, щоб вона перемістила нас на інші лінії життя, де все можливе, де боги безперервно поклоняються Абсолюту, перебуваючи в недвоїстій свідомості, щоб вона зробила нас одним із них.
