Коментар до тексту «Сто тисяч пісень Міларепи»
Одного разу Міларепа медитував у печері, і до нього залетів птах із золотими прикрасами. Він кивнув йому, кілька разів обійшов навколо і зробив простягання. Міларепа дуже здивувався і подумав, що це напевно щось не людське, а якийсь божественний знак. Коли він пішов за ним, то піднявся на пагорб і побачив там жменьку рису. Птах узяв кілька зерняток і зробив йому підношення. Міларепа здивувався і дав йому настанову.
Міларепа здивовано й утішено відповів радісним співом: «О, мій милостивий Гуру Марпо! У глибині мого серця пам’ять про тебе! З найглибшою відданістю я медитую на тебе! Ніколи не розлучатися з тобою – моє прохання. Злиття власного ума з Гуру – воістину щастя.
Тут ідеться про принцип Гуру-йоги. Зрозуміло, мова не йде про форму чи зовнішню особистість Гуру. Це не те, що ви зливаєте ум з особистістю Гуру. Тут Гуру розглядається як безпосередній прояв Ясного Світла, яке проявляється через конкретного вчителя лінії передачі – у цьому сенс Гуру-йоги.
«Прояв як такий – суть реальності. Через усвідомлення цієї ненародженої Дхармакайї я розчиняюся у сфері не-зусилля. До високих і низьких поглядів я байдужий. В умінні зусилля я знаходжу щастя й радість».
Об’єднатися із сутнісним Ясним Світлом, яке проявляється як Гуру, можна лише в тому разі, коли ми повністю стали порожніми. Ваша практика дуже схожа з практикою Міларепи навіть за стилями підходу. Міларепа не одразу потрапив до печери: за деякими підрахунками він дев’ять років виконував дуже суворі настанови свого Гуру, щоб відмити погану карму, накопичену ним у мирському житті. Він не отримував протягом такого довгого часу ні передачі вчення, ні настанов із практики. Йому діставалися лише докори від його Гуру і настільки важка робота з ранку до вечора, що на його спині були виразки. Дружині Марпи навіть доводилося потайки давати йому ганчірки, щоб він міг прикривати ці рани. Міларепа за завданням Марпи будував будинки, а потім руйнував їх. Завдяки таким стражданням і відреченню від его його погані карми були відмиті. Можна сказати, він виконав початкову умову практики без форми – відсікання его, надії та страху, і внаслідок цього його погані карми були нейтралізовані. Тоді він зміг без труднощів отримати вчення, надовго замкнутися в ретритній печері й отримати чіткі переживання природи Ума та самадхі.
Коли наш ум стає порожнім завдяки практиці без форми, переживання природного самадхі відбуваються без зусилля. Воно супроводжує нас безперервно.
Природа ума і єдиний смак переживань
«Природа ума – світло і порожнеча. Осягаючи усвідомлення світла й порожнечі, я зливаюся з первозданним станом не-зусилля. До приємних і неприємних відчуттів я байдужий, з умом не-зусилля я знаходжу щастя й радість».
Байдужість до приємних і неприємних відчуттів не означає безчутливості, подібної до цурбана. Радше це означає здатність повною мірою переживати і те, й інше, зберігаючи при цьому чутливість. Однак, переживаючи приємне й неприємне, завдяки перебуванню в стані Ясного Світла, йогін постійно врівноважує їх, він постійно поєднує їх з Ясним Світлом, і тоді будь-які переживання стають радісними. Це може бути важким для розуміння. Але уявіть, що мати бачить, як її дитина радіє й сміється або говорить їй приємні слова. Від цього в матері на очі навертаються сльози, радісно щемить серце, вона щаслива. А якщо дитина, яку вона тримає на руках, починає, жартуючи, бити її по щоках або дряпати? Попри те, що їй боляче, їй теж радісно. Вона може терпіти, думаючи: «Нехай трохи побавиться». І навіть якщо її тілу буде неприємно, то їй усе одно буде радісно, оскільки це її дитина, яка є для неї втіленням усіх її чудесних надій і мрій. Можна сказати, що завдяки кармі прив’язаності в неї є певне уявлення про єдиний «смак», коли і радість від дитини, і біль – це одне й те саме, хоча, звісно, це проявляється на мирському рівні.
Якщо ми уявимо стан практикуючого, то його радість від споглядання Ясного Світла в тисячі разів сильніша. І тоді він бачить радісний стан або неприємне як прояв цього Ясного Світла. Тобто в нього також і ті, й інші стани викликають почуття радості.
Тому Міларепа й каже: «Я байдужий до них. Я однаково радію негативним і добрим переживанням». У якому випадку це можливо? Звісно, у тому випадку, якщо ми за будь-якими ситуаціями вміємо виявляти Ясне Світло. Якщо ми кожну ситуацію вводимо в переживання присутності, якщо ми не розриваємо їх. Звичайно, якщо ми забуваємо оголювати ситуацію і не вводимо її в усвідомленість, а просто приймаємо переживання як щось приємне й неприємне, то в нас не залишається нічого, крім переживань.
Якщо ми намагаємося лише оголювати Ясне Світло й бути в присутності, відгородившись від усіх переживань, тобто вибудовуємо між собою і переживаннями якусь стіну, намагаємося заморозити нашу свідомість і якось її убезпечити, щоб її не витягли з Ясного Світла, то це також вважається одним із помилкових станів свідомості. В істинному ж стані свідомість не заморожена, не схоплена переживаннями. Вона розкрито споглядає, переживаючи, проте всі переживання об’єднуються з присутністю.
Недвоїстість суб’єкта й об’єкта
«Шість чуттів і об’єктів чуттів самі по собі розчиняються в Дхармату там, де осягнуто нерозрізнення суб’єкта й об’єкта».
В істинному стані природи Ума немає поділу на суб’єкт і об’єкт. Із цієї точки зору все, що б ми не сказали, не побачили й не пережили, є помилкою, ілюзією, оманою, сном, чимось абсолютно нереальним, тому що в істинному стані немає ні суб’єкта, ні об’єкта. Можна сказати, що це абсурдний і дуже парадоксальний стан. Для світу цього це подібне до божевілля. Однак коли ми проявляємося у відносному сенсі, то, навіть знаючи цю істину, ми умовно робимо так або виражаємо себе так, ніби суб’єкт і об’єкт існують. Ми це робимо для зручності перебування в цьому світі, тому що якщо вже ми вирішили ще бути в цьому світі, навіть якщо ми й пережили самадхі, нам треба враховувати ті закони, за якими діє цей світ. Якщо йогін вирішив не бути в цьому світі, а бути лише в безсуб’єктному й безоб’єктному стані, лише в недвоїстості, що ж, це його вибір, якщо він може це робити. Він може, відпустивши свій ум і тіло, повністю увійти в стан недвоїстості.
Вважається, що йогіна, який увійшов на двадцять один день у нірвікальпа-самадхі, повернути назад до реального життя дуже важко. Тому понад двадцять один день не рекомендується перебувати в нірвікальпа-самадхі.
Однак святі кажуть, що коли в тебе є можливість мати тіло й перебувати у відносному вимірі, ти не повинен так робити. Ти повинен поєднати відносний вимір із нірваною і проявити свою недвоїстість у відносному, граючи водночас на тонкому балансі, не впадаючи ні в бік відносного, ні в бік абсолютного. Це називається «шлях тонкий, як лезо бритви» в упанішадах. Найтонший баланс, коли сансара й нірвана зливаються. Це набагато складніше, ніж просто непроявлене самадхі. Сахаджа вища, ніж нірвікальпа.
Тому істинний йогін, навіть коли він отримав глибоке переживання стану без суб’єкта й об’єкта, де немає розрізнення, у відносному світі проявляє себе так, ніби суб’єкт і об’єкт існують. При цьому його глибинна свідомість не схоплена суб’єкт-об’єктними відносинами, він усередині знає, що все це є ілюзією, грою, що в абсолютному сенсі всього цього не існує. При цьому він також знає, що у відносному сенсі ця недвоїстість має тенденцію проявлятися, що в неї завжди є енергія, і що ця відносна енергія існує нескінченно, доки є всесвіт. І якщо ним ухвалено рішення перебувати в цьому всесвіті, він враховує різні закони цього світу. Тому в нього одночасно присутні дві різні свідомості: абсолютна й відносна. У звичайної людини є лише відносна свідомість, яка жорстко підкоряється закону карми. А в йогіна є ще абсолютна свідомість, яку також називають воззрінням, або поглядом, і він безперервно утверджується в ній. Поведінка йогіна підпорядкована воззрінню й безпосередньо з нього випливає.
Гра Ясного Світла в мирних і гнівних формах
«Я зливаю щастя і печаль воєдино. Я входжу в первозданний стан не-зусилля. До правильних і неправильних дій я байдужий. Щасливий воістину поза зусиллям ум. Сама природа дхармакаї розпізнається через міріади форм; міріади форм — нірманакая Будди. З цим розумінням в умі, з яким би нерозумінням я не зіткнувся, я вільний у щасливому царстві звільнення. Повернутися в дім Будди я не прагну. Щасливий воістину ум не-зусилля».
Коли ум завдяки присутності стійко сприймає Ясне Світло, тоді щастя, нещастя, печаль та інші стани є речами одного порядку. Це як мирна і гнівна гра того ж Ясного Світла. Припустімо, якщо вам сказали комплімент, то це мирна гра Ясного Світла, а якщо сказали щось різке або вдарили по обличчю, то це гнівна гра Ясного Світла. Якщо ж ви не розпізнаєте цю гру, то впадете у звичайні двоїсті кармічні стани, які приведуть вас до накопичення нових карм. У разі прив’язаності до компліментів ви потрапите на небеса пристрастей, а у разі ненависті або гніву до якоїсь людини — у нижні світи, в пекла. Це відбувається через те, що стереотипний погляд мислення не дає розпізнати гру первісного Ясного Світла. А якщо ви усвідомлені, то бачите тонку гру Ясного Світла, яка проявляється в різних формах: або в мирних, або в гнівних. Іноді вчителі, щоб швидко просунути учнів, проявляють гнівні форми, оскільки вони несуть потужну енергію і швидко зміщують свідомість, оголюють її. Якщо в учня велика віра і вистачить терпіння, то він може внаслідок цього швидко просунутися.
Наприклад, Нім Каролі Баба постійно лаяв своїх учнів, кричав на них, обзивав. Хоча всі говорили, що він був утіленням любові, водночас він нещадно лаяв їх усякими злими словами. Його найближчий учень навіть називав його «Майстер лайки». Але насправді, коли Нім Каролі Баба лаяв своїх учнів, він сам сміявся з них. Просто це була його форма гнівної гри, гнівного прояву. Він казав: «Коли ви побачите за моїми лайками справжнє благословення, тоді ваша усвідомленість буде чогось варта».
Міларепа тут говорить: «Повернутися в дім Будди я не прагну». Чому? Тому що він щасливий у стані не-зусилля. Якщо ще існує двоїстий ум, що хтиво бажає повернутися до нірвани, то це означає, що ум ще не осягнув стану не-зусилля. Саме бажання чогось, навіть нірвани, є продовженням тієї ж сансари, оскільки до неї тяжіє двоїстий зумовлений ум. Коли ж Ясне Світло осягнуте, воно саме по собі є нірваною, і в ньому немає ні бажання, ні тяжіння, ні сансари. Навіть сансара і нірвана бачаться в ньому як двоїсті поняття.
Зустріч із небесними істотами
«Після цього голубка із сімома подругами підлетіли ближче до Міларепи, усі вони вклонилися йому й обійшли навколо нього багато разів, як зробила перша птаха раніше. Міларепа подумав: «Ці голубки, мабуть, не люди. Я запитаю їх і подивлюся, чи скажуть вони правду». Він сказав птахам: «Хто ви? І навіщо ви тут?» Голубки тоді зняли чари й показалися у своїх справжніх подобах, як жіночі божества. Їхня провідниця сказала: «Ми небесні створіння. У нас велика довіра до тебе, тому ми прийшли сюди повчитися Дхарми. Ми найпокірніше просимо тебе дати нам настанови».
Не завжди серед людей ті, кого ми бачимо як людей, є людьми в повному сенсі. Існують духи місцевості, які можуть набувати подоби людей. Іноді боги можуть спускатися і силою своїх магічних сіддх створювати ілюзорні тіла, проявляючись як люди. Нижчі духи й ті, хто жив колись на землі, а зараз перебувають у проміжних станах у бардо, на деякий час можуть набувати подоби людей. Тому, наприклад, коли ми зустрічаємося з людьми, вони не завжди можуть бути людьми, хоча можуть мати фізичне тіло і здаватися людьми. Деякі з них можуть бути духами, деякі — богами, деякі — правлячими духами або божествами місцевості.
Був такий випадок. До одного дзенського монастиря прийшла людина, яка попросила посвяти в монахи. Через два тижні їй видали посвідчення монаха, а потім раптово вона зникла. Її всюди шукали, і ніхто не міг зрозуміти, куди вона зникла. А через деякий час один монах, який пережив самадхі, розповів, що зустрічав духа, який сказав, що прийняв посвяту в монахи в цьому монастирі, і що за виглядом цей дух був цілком схожий на того, хто прийняв таку посвяту. Тоді Майстер зрозумів, що в монахи прийняли не людську істоту, а духа, який також захотів слідувати Дгармі. Але він не міг довго підтримувати ілюзорне тіло, тому й зник.
Настанови небесним істотам
У відповідь Міларепа заспівав: «О, чудесне тіло перетворення мого Гуру! Молю: даруй мені милостиво хвилі твого благословення! О, вісім чарівних небесних створінь, які щойно були голубками. Ваша магія була прекрасною і повністю відповідала Дгармі. Якщо ви, прекрасні небесні створіння, хочете практикувати білу Дгарму Будди, прошу, запам’ятайте сенс цієї пісні. Хоч мирські щастя й задоволення здаються захопливими та приємними, вони скоро минуть. Хоч дами з вищих верств горді й пихато впиваються власною величчю, який прихисток і притулок є в них? Життя у вогняному домі сансари іноді здається приємним, але здебільшого воно скорботне. Якщо добре забезпечений улюблений син не поважає сам себе і не докладає самостійних зусиль, його батькові не залишається нічого, окрім як засмучуватися. Якщо учень чинить злодіяння, він глибше падає в сансару, яким би чудовим не був його Гуру. О, небесні створіння, чарівниці, що з’явилися до мене в подобі голубок, легко вам просити дгарми, але важко мати глибоку довіру до неї. Ви повинні нагадувати собі про неминучі мінливості, пов’язані з мирськими радощами. До болів і неприємностей у цьому житті ви повинні ставитися як до друзів, що ведуть вас до нірвани. Щодо мене, то я дуже вдячний неприємностям, з якими зіткнувся. О, друзі мої! Тримайте це в пам’яті й чиніть так само.
Богині усміхнулися Міларепі й промовили: «Ми будемо чинити так». Потім вони вклонилися і багато разів обійшли Міларепу навколо».
Виконуючи Гуру-йогу, ми дивимося передусім на суть, адже в серці всіх махасіддхів сяє Ясне Світло. Таким чином, ми повинні повністю змінити уявлення про самих себе і трансформувати його з уявлення про себе як про обмежену людину в уявлення про себе як про святу свідомість. Ми повинні звикнути до цього нового бачення, щоб бути цією святою свідомістю безперервно.
