Зачаття мудрості: переживання «смаку» природного розуму

Шоста стадія: зачаття і переживання «смаку»

«Коли приборканий ум, припинивши блукати й марити, споглядаючи свою природу, занурився в усвідомленість і розкрився – о, диво! Ілюзія «я» миттєво розсіюється, оголюючи дзеркало – велику Основу, це – «смак» природного ума, великий момент зачаття безсмертної дитини мудрості».

Шоста стадія дуже важлива: усі попередні були необхідні для того, щоб настала ця шоста стадія. Після того як шоста стадія настала, багато процесів розвиваються самі собою. Але якщо ця стадія не настала, то ці процеси не розвиваються. Це подібно до того, як якщо відбулося зачаття, то далі все відбувається саме, і дитина вчасно народжується. Але якщо зачаття не відбулося, то, відповідно, нічого й не народиться. Тут шоста стадія уподібнюється зачаттю внутрішньої, безсмертної дитини мудрості. Це зачаття настає не в якомусь тілі, а у власному тілі йогіна. Замість того щоб народжувати дітей зовні, йогін народжує себе в образі безсмертної дитини.

Під час переживання «смаку» (бхава) відбувається розкриття ума, первинне оголення власної природи. Це також називають швидкоплинним самадхі. Сам процес складається зі шравани, манани і нідидхьясани. Тобто наше завдання – слухати вчення, обмірковувати його і медитувати. А в контексті лайя-йоги шравана, манана і нідидхьясана тлумачаться, на відміну від інших шкіл, особливим чином:

• шравана пов’язана з прямою передачею
• манана пов’язана з відсіканням і проясненням природного стану, отриманого в результаті прямої передачі
• нідидхьясана пов’язана з безперервним підтриманням

Приборкання ума і первинне переживання

Приборканий ум означає, що ум привчений, як неслухняний собака, знаходити своє місце, замість того щоб слідувати за емоціями і концепціями подвійного сприйняття. Той, чий ум не приборканий і не привчений, подібний до неслухняного собаки. Його постійно тягне то до зовнішніх об’єктів, то до чуттєвих насолод, іноді він схильний захоплюватися власними емоціями і думками, розгалужуватися, створювати ілюзії (марення), а потім підпадати під їхній вплив і затьмарюватися ними.

Часто можна спостерігати, як йогін або практикуючий-початківець із неприборканим умом потрапляє в халепу, тобто в кумедні ситуації, коли хтось на нього ображається, когось він ображає, чогось він не розуміє. Це звичайний сансарний стан у світі людей. Іноді ми розбираємося у взаєминах у якомусь Дхарма-центрі, залагоджуємо якісь ситуації, аналізуємо, хто, кому і що не так сказав. З погляду практикуючого, усе це виглядає доволі смішно, оскільки всі ці образи, емоції абсолютно недоречні. А для людини, ум якої не приборканий, це все реальне, вона все це переживає по-справжньому. Але коли ми починаємо розбиратися і з’ясовувати, то виявляється, що ніхто не винен, а винен лише недисциплінований і неприборканий ум, який створює ілюзії на порожньому місці.

Коли відбувається каяття, очищення практикою самскара-шуддхі самаї, заново приймається Прихисток, то цей приборканий ум ставиться досвідченим монахом на місце, як це було зроблено Ананда Лілою в одному з Дхарма-центрів. Коли ум приборкується і ставиться на місце, то одразу ж відновлюється гармонія, радісний і ясний стан. Приборканий ум, на відміну від неприборканого, припиняє блукати і проєктувати. Він припиняє створювати марення. Чому? Тому що знаходить свого господаря, він знаходить власне Джерело, свою первісну природу і здобуває Прихисток у цьому Джерелі. Завдяки цьому він природним чином приборкується і перестає бути подібним до такого «стрибаючого собаки».

Щойно ум здобуває прихисток у глибшому усвідомленні, він починає розкриватися, тому що це глибше усвідомлення являє собою безкраю відкритість, глибоку ясність і безмежну розкритість. Тому в тексті й говориться: «О, диво!» У цей момент переживається вся глибина цієї розкритості, і для відносного ума, що мислить у категоріях суб’єкт-об’єктних подвійних уявлень, це завжди постає як диво. У момент такого переживання ілюзія «я» починає розсіюватися. Коли ця ілюзія розсіюється і це відбивається у свідомості, то кажуть, що відбулося первинне зачаття місяця внутрішнього усвідомлення. Тобто з’явилося певне переживання, яке можна робити опорою, вже є з чим працювати на все життя, що залишилося. Якщо цього не відбулося, то опори ще немає, тому й працювати з цим не можна.

Якщо з’явилася опора у вигляді глибшого усвідомлення, то це подібно до того, як насіння було поміщене в лоно жінки; тепер це насіння утворює плід у вигляді зародка, і дитина у належний час народиться. Таким самим насінням є це переживання. Якщо провести паралель із дзенською традицією, то це кенсе, тобто короткочасний спалах ясності, це також частково саторі. Але це ще не просвітлення, яке ви можете по-справжньому зробити своєю опорою. Це поки що лише його насіння, яке в майбутньому принесе плоди. На якусь мить велика Основа оголюється, і йогін переживає «смак» природи Ума.

Настанови Шиви про природу свідомості

У тексті «Йога Васіштха» бог Шива, пояснюючи цю стадію Васіштсі, дає йому такі настанови:

«Подекуди ця свідомість стає простором, подекуди — дією, десь іще — матерією тощо, завжди без жодного наміру робити саме так. Як усі «різні» океани — одна неподільна маса води, ця свідомість, хоча й описується по-різному, — одна величезна маса свідомості. У цьому всесвіті всі різноманітні істоти (боги, демони, гори, океани тощо) походять із безкінечної свідомості, як піна й хвилі з’являються на поверхні океану. Навіть це колесо нерозуміння, яке змушує обертатися колесо життя і смерті, обертається в цій космічній свідомості, чия енергія постійно перебуває в русі.

Це була свідомість, що прийняла форму чотирирукого Вішну, який переміг демонів, як гроза втамовує спрагу землі. Це свідомість і нічого більше, що прийняла форму Шиви й Парваті, творця Брахми та інших різноманітних істот. Ця свідомість подібна до дзеркала, яке ніби містить у собі відображення, не зазнаючи при цьому жодних змін. Без жодних модифікацій ця свідомість здається всіма різноманітними істотами в цьому всесвіті.

Лише завдяки цій безкінечній свідомості думається про все це, робиться все це й виражається. Це тільки безкінечна свідомість сяє в Сонці. Ця безкінечна свідомість проявляється в усіх тілах, які насправді інертні й, вступаючи в контакт одне з одним, викликають різні відчуття».

Відчуття «я є це тіло» дуже сильно вкорінилося в нас. Ми дуже довго пристосовувалися до нього, і воно, нарешті, у нас закріпилося. Але коли відбувається переживання «смаку» і зачинається дитина (місяць внутрішнього усвідомлення), стається спалах істинного розуміння: «Я не є це тіло. Тіло — це просто ілюзорна фігура, якою керує моя воля, а сама воля вкорінена в просторі усвідомлення і світла. Моя воля веде це тіло, яке являє собою лише слухняну фігуру, вона керує її діями й озвучує. Просто раніше я не звертав уваги на волю та усвідомлення, оскільки ґрунтувався на розумових уявленнях. Я надто сильно звертав увагу на тіло, тому зжився з ідеєю «я є тіло» і перестав відрізняти себе істинного від цієї фігури».

Васіштха говорить:

«Ця свідомість подібна до вітру, який сам по собі невидимий, але в якому пил і сухе листя здіймаються й танцюють, ніби самі по собі. У цьому тілі думки й поняття приводять до дії лише у світлі цієї самої свідомості».

Істинний автор усіх дій

Перш ніж у нас виникне санкальпа, вольові акти, сприйняття, мислення, інтуїтивне усвідомлення, до цього існує безмежна світлоносність, розкритість і ясність. Саме ця світлоносність є автором усього в нас, усіх дій, думок, сприйняттів і вольових джерел. Тобто ми думаємо, що все це робимо ми, але насправді в усього цього інший автор. І цього автора ми поки що ще не знаємо. Саме Атман — істинний автор усіх наших думок і дій.

Живі душі зовсім не підозрюють: хто ж автор усього в них. Вони народжуються, живуть, навчаються, мислять, народжують дітей, переживають емоції, виробляють матеріальні блага, навіть не підозрюючи, що всередині них діє невидимий автор усього цього. Цей автор дуже могутній. І люди безмежно дивуються, коли в момент смерті зустрічаються з ним у бардо ясного світла, і кажуть, що бачили сліпуче світло, Бога. Вони справді бачили Бога, але цей Бог є їхнім власним Атманом, і його можна сприймати в собі кожної секунди, не чекаючи, поки він з’явиться саме в момент смерті й здивує.

Якщо виявити цього автора, то можна ототожнитися з ним і жити з ним кожну секунду безперервно. Але через те, що існують его, ум, пам’ять і різні види зумовленості тілом, люди приписують авторство собі як его й уму, тому відбувається безліч оман. Але істинний владика й господар наших дій, думок, емоцій і всього іншого – це і є це всевишнє світло. Проблема виникає через те, що емоції, думки, прани тіла, ум сильно перемішані й переплутані. Цей владика й автор усіх цих дій не розрізняється, не розпізнається, оскільки він дуже тонкий. Він діє набагато тонше, ніж план думок.

Васіштха говорить:

«Без цієї свідомості неможливе відчуття й розуміння предмета, навіть якщо його покласти прямо перед людиною. Це тіло не може діяти або існувати без цієї свідомості».

Дуже кумедно бачити таку ситуацію: усі люди діють у цій свідомості, але якщо з непрактикуючими заговорити про це, то вони все одно будуть заперечувати її. Ти тоді дивишся на це й думаєш: «Треба ж! Це світло в цьому тілі може саме себе не визнавати – ось така в нього гра». Воно саме себе може не розуміти, оскільки діє через грубі затьмарені рівні: манас, пам’ять, тіло та інше. Воно ще не пробилося.

«Це тіло не може діяти або існувати без цієї свідомості. Воно росте, їсть і помирає. Ця свідомість створює й підтримує всі рухомі та нерухомі істоти у всесвіті. Ця безкінечна свідомість – єдине, що існує, нічого більше немає. Лише свідомість може виникнути у свідомості».

Ця свідомість майстерно приховує себе в тілах, представляючись чоловіками, жінками, родичами та іншим, але якщо ви глибоко дослідите її, то побачите, що насправді ця свідомість сяє в глибині кожного, а різні назви й ярлики не такі вже важливі. Ця свідомість грає тілами й умами живих істот, як певними персонажами зі штучним інтелектом, даючи певною мірою їм власну волю, для того щоб гра набула більшої повноти. Є вектори наміру власної волі, різні види інтелекту, індивідуальності, проте ця свідомість стоїть за всім цим, вона дає певну можливість самопрояву індивідуальності й свободи волі різним душам, щоб не обмежувати їх у розвитку.

Як свідомість занурюється в ілюзію

Васіштха запитав у Шиви:

«Якщо ця свідомість всюдисуща, як хтось може втратити свідомість і стати неусвідомлюючим, зануритися в ілюзію? Як може той, хто має свідомість, втратити її?»

Шива похвалив його запитання й відповів:

«Всюдисуща свідомість, яка є всім у всьому, існує в цьому тілі в мінливому й у незмінному стані. Як жінці може наснитися, що вона – це не вона, а її чоловік – хтось інший, так само одна й та сама свідомість може прийняти себе за щось інше. Як одна людина може поводитися по-різному у звичайному стані й у люті, так само свідомість асоціює себе зі своїм іншим аспектом і діє відповідно. Поступово вона стає несвідомою й інертною».

Тобто в цій свідомості може бути її мінлива частина, яка може ототожнювати себе з якими-небудь аспектами й у силу такого ототожнення ставати неусвідомленою та занурюватися в ілюзію. Тоді ця ототожнена частина починає домінувати, затуляючи собою незмінну частину. Така мінлива частина – це активна функція свідомості: прана, манас, буддхі, пам’ять, читта. Тоді свідомість стає своїм власним об’єктом, створюючи простір, повітря та інші елементи. Створюючи в собі час і простір, і стаючи індивідуальністю, вона обмежує свій розум та інтелект.

Чому відбувається переродження? Не тому, що якісь невблаганні сили тягнуть душу увійти в утробу майбутньої матері, щоб відбулося переродження. Це відбувається самовільно. Можна сказати, що душі хочеться сховатися від постійних змін у проміжному стані, і вона шукає зручне місце. Це подібно до того, як людині хочеться зайти в парк, відпочити в тіні дерев і розслабитися. Так само й утроба майбутньої матері здається таким затишним і спокійним місцем; тоді душа сама приймає такий вибір, бо хочеться здобути певний спокій, і занурюється в неї. А коли відбувається зачаття, усі вищі контури психіки й свідомості слабшають і сильно затьмарюються, тому що з’являється фізичне тіло. Цей приклад із переродженням якраз і показує, як через свою незрілість мінлива частина з чимось ототожнюється і поступово стає несвідомою.

Цикли омани і страждання

Васіштха говорить, що циклічний прояв світу, різні поняття виникають саме з цієї мінливої частини.

«Свідомість стає своїм власним об’єктом, створюючи простір, а потім повітря та їхні відповідні якості. Водночас, створюючи в собі час і простір та стаючи індивідуалізованою свідомістю, вона обмежує свій розум та інтелект. Звідси виникає циклічна поява світу і поняття типу «я – недоторканний» тощо. Безмежна свідомість сама стає ніби інертною, так само як вода замерзає і перетворюється на лід. Тому розум починає помилятися, у ньому виникають бажання, і він стає жертвою хіті та злоби, переживає добрі чи погані часи, страждає від болю і насолоджується насолодами, сподівається, страждає і наповнюється бажаним та небажаним, що лише посилює оману. Достатньо обдурений, він рухається від помилки до помилки і від нерозуміння до ще більшого нерозуміння.

У дитинстві ця обманута свідомість повністю залежить від інших, у юності вона прагне багатства і сповнена тривог, у старості вона тоне в печалі, а в смерті вона слідує своїй власній кармі. Відповідно до цієї карми (тенденцій), вона народжується в пеклі або на небесах, у підземному світі або на землі як людина, тварина чи щось неживе. Це та сама свідомість, яка постає як Вішну, Шива, Брахма та інші. Це та сама свідомість, яка діє як Сонце, Місяць, вітер і чинники, що змінюють пори року, дні та ночі. Це та сама свідомість, яка є життєвою силою в насінні й різними якостями всіх матеріальних предметів. Ця свідомість, обмежена своїми власними обмеженнями, боїться самої себе! Така природа індивідуальної свідомості».

Далі Шива говорить:

«Оціни силу нерозуміння та інерції! Просто забувши про свій власний істинний стан, свідомість страждає і проходить через жахи та падіння.

Свідомість хибно думає (відчуває або уявляє), що «я нещасна», як божевільна жінка може думати, що вона злиденна, не будучи такою. Так само як живий, що голосить: «ой, я помер», і той, хто нікуди не йшов, плаче: «ау, я загубився», – усе через спотворене нерозуміння, – так само й свідомість хибно уявляє, що вона нещасна й обмежена.

Як немає масла в камені, так і в свідомості немає різноманітних відмінностей між тим, хто бачить, тим, що бачить, і самим актом бачення. Так само й різниця між «я» і «ти» лише уявляється. Різниця між одним і множиною – лише слова. Усе це взагалі не існує, як темрява не існує на сонці. Протилежні поняття – матеріальність і нематеріальність, порожнеча і не-порожнеча – це лише концепції. У міру прояснення вони зникають, і залишається лише незмінна чиста свідомість.

Свідомість насправді не зазнає жодних змін і ніколи не втрачає початкової чистоти. Нечистота сама по собі лише уявна, уява і є нечистота».

Це можна продемонструвати на різних прикладах, що показують умовність, яка є у світі людей. Наприклад, десь у тропічній Африці є невелике плем’я, у якому існує такий звичай: усім дівчатам після досягнення зрілості надрізають губу, сильно відтягують її вниз і вставляють туди глиняну табличку. Щоб дівчину поважали й любили, вона змушена розрізати губу й ходити з глиняною табличкою в розрізаній губі. А якщо вона цього не хоче, то її навіть зневажатимуть і вважатимуть некрасивою. Старі жінки кажуть їй: «Якщо ти не будеш так розрізати губу й носити глиняну табличку, ти не вийдеш заміж, усі вважатимуть тебе ненормальною». Для нас це здається цілковитим божевіллям, і ми можемо подумати: «Треба ж, який ідіотизм!» Однак їм їхні уявлення та звичаї здаються цілком нормальними, а біла людина зі своїми звичками й поглядами, навпаки, може здаватися їм дуже дивною, тобто вони те саме можуть думати про нас.

Коли ми проаналізуємо безліч різних звичаїв і звичок, вони можуть здатися дуже дивними й курйозними з нашої точки зору, але тим, хто їх дотримується, вони здаються цілком нормальними й прийнятними. Тоді ми приходимо до висновку, що всі ці уявлення не мають основи, що це просто похідні певного розуму, які виникли в просторі відносного виміру.

Шива тут говорить:

«Нечистота сама по собі лише уявна, уява і є нечистота».

Тобто уява — це рефлексія, оціночне судження розуму, яке породжує цілий всесвіт марень. І дуже нелегко позбутися цієї рефлексії. Часто навіть досвідчені медитатори грішать цим, якщо вони ще не оволоділи справжнім самозвільненням, а ясність у результаті медитативної практики посилюється. І щойно вони починають говорити, то бачиш: «Так, у тебе ще стільки саморефлексії, яка виростає в цілі уявні світи в ритриті!» Людина може сидіти в ритриті й надумати три вагони чого-небудь, замість того щоб просто перебувати в бездумності.

Шива говорить:

«Уява і є нечистота».

Перебування в чистому усвідомленні

Набагато складніше перебувати в чистому, нагому усвідомленні без рефлексії, без суджень і оцінок. Кажуть так: «Якщо можеш, перебувай без рефлексій, без суджень і без оцінок, а просто в бхаві, у нагій оголеній усвідомленості; якщо не можеш, то дозволь їм проявлятися як енергії, але не ототожнюйся з ними. Тобто нехай рефлексія рухається, але тебе це ніяк не зачіпає. Нарешті, якщо ти навіть ототожнюєшся зі своєю рефлексією, не дозволяй емоції проявлятися».

Далі Шива говорить:

«Коли це усвідомлюється, уява залишаються, і нечистота зникає. Однак навіть у тих, хто це усвідомив, нечистота знову може виникнути, якщо не відбулася повна відмова від уяви».

Повна відмова від уявлень, від вікальп (модифікацій розуму) — ось що нам потрібно. Наприклад, підходить людина й дає вам ляпаса. У вас одразу ж відбувається дуже інтенсивна, гарячкова робота розуму. Ви починаєте думати, оцінювати, згадувати, замислюватися: «Чому це сталося? Як це так?» Але якщо у вас немає рефлексії, ви просто продовжуєте перебувати в усвідомленні. Що тут скажеш? Навіть сказати нічого. І ви просто йдете далі.

У вас немає жодних емоцій, у вас навіть немає думок щодо цієї людини. Тобто хороший практик може самозвільнити емоції щодо себе, він може пожаліти іншого й подумати: «Так, мабуть, у цього бідолахи проблеми». Але у вас навіть цього немає. Просто все добре, і ви далі споглядаєте. Немає жодних труднощів, нічого не треба вирішувати й з’ясовувати. Це і є відсутність рефлексії, відсутність вікальп (уявлень). Є лише бхава, яка вас так поглинає, що вам ніколи розмінюватися на всі ці дрібниці й дурниці: мало що там буває.

Свідомість без рефлексії

Такий святий ходить як уві сні без сновидінь, він повністю занурений у бхаву, вона стає головною в його житті. Нам, можливо, важко зрозуміти свідомість авадхутів, юродивих, махасиддхів, коли вони якимось чином проявляють себе, але це саме така свідомість — свідомість без рефлексії, життя в бхаві, безперервне дихання бхави, а все інше миттєво відсікається, уява не породжується.

Коли один сіддх забрів на жіночу половину двору махараджі, той, будучи одержимий гнівом і ревнощами, подумав, що це якийсь розбійник проник у його гарем і хоче спокусити одну з його дружин. Він наказав солдатам, щоб вони відсікли йому руку. Коли вони відсікли цій людині руку, він нічого їм не сказав, а лише засміявся і пішов. Тоді махарадж зрозумів, що це свята людина, оскільки звичайна людина так не змогла б поводитися: їй відсікли руку, а вона йде і сміється. Він побіг його наздоганяти, почав перед ним простягатися і просити в нього прощення. Тоді цей сіддх узяв відсічену руку, приставив її назад і пішов далі. Це було можливо, оскільки його свідомість, прани й клітини тіла повністю були з’єднані з одвічним світлом, завдяки такій зануреності в бхаву.

Шива говорить Васіштхі:

«Власними зусиллями від уяви досить легко відмовитися. Якщо ти можеш відкинути одну соломинку, з такою ж легкістю можна відкинути і три світи. Чого тільки не досягнеш, якщо постаратися».

Переживання такої безрефлексивної свідомості, відсіченої від уяви, — це і є переживання «смаку», шоста стадія. Це ще не просвітлення, але це його істинне зерно, яке обов’язково дає плоди.

Коли це переживання відбувається, то природно настає сьома стадія, яка називається «виношування». Про неї говориться так:

«Тоді йогіну слід день і ніч неухильно й ретельно виношувати цей «смак», як мати виношує в утробі довгоочікувану дитину».

Ви потрапили в потрібну точку свідомості, і тепер ваше завдання — не випадати з цієї точки свідомості.