Життєпис Будди: Шлях зречення та просвітлення

Коментар до тексту «Уттара-тантра-шастра»

Агіографія. Будда

Це канонічний текст життєпису Будди згідно з «Уттара-тантра-шастрою». Будда вважається втіленням бога Вішну, аватаром, який прийшов у той час, коли вчення тантри занепали, а шість даршан ведичної філософії та власне веди були надто барвистими й малозрозумілими людям із простих каст.

Говориться, що Будда прийняв втілення, народившись із небес богів Тушіта, щоб знову принести прояв Дхарми. Оскільки ми дотримуємося вчення сахаджаяни махасиддхів, то Будда в нас шанується як один з аватарів, або проявів споконвічного Світла, який наголошував на аспекті порожнинності, відсутності самобуття та стражданнях, що виникають від мирських бажань.

Народження в раю Тушіта і сходження на землю

Будда. Народження в раю Тушіта і сходження на землю.

До сходження на землю Будда Шак'ямуні народився в раю Тушіта в образі Девапутри. Він мав ясний розум і глибоку пам'ять. Сидячи на лев'ячому троні, він передавав учення всім богам.

Одного разу він почув божественні звуки музики та досконалі піснеспіви будд трьох часів, звернені до нього: «Сансара згорає в полум'ї клеш. О великий воїне, наповни хмари своїм нектаром, аби солодким дощем погасити вогонь у тих, хто не є божеством».

Сансара згорає в полум'ї клеш. Кожному, хто перебуває в монастирі, слід пам'ятати про це. Хоча клеші й мають природу Ясного Світла, але коли відбувається ототожнення з ними, існує сансара, яка згорає в цьому полум'ї. Ті з вас, хто поголив голову, ставши ченцями, прийшли, бо зрозуміли, що сансара згорає в полум'ї клеш, і вирішили якнайшвидше вибратися з цього полум'я.

Одного разу зрозумівши це, не слід забувати про це ніколи, інакше в нас виникатимуть різні думки: «Досягати мені просвітлення чи, може, не досягати» або «Чернецтво — це дуже серйозний вибір, мені треба подумати». Ви тонете, вам кидають рятувальний круг, а ви думаєте: «Схопитися за круг — це дуже серйозний вибір». Та у вас його просто немає, тому всі міркування про серйозність вибору, може, й здаються чимось реальним для мирської людини, але для святого це блеф, химери, один сміх. Немає жодного вибору. Вибір буває, коли ти йдеш у ретрит або практикуєш бгакті, виконуєш махашанті чи ніраламбха-медитацію — у цьому є вибір, а в іншому вибору немає.

Слухаючи їхні слова, Будда почав шукати п'ять знаків: континент Джамбудвіпу, шість міст, подібних до Чампаки, рід Шак'я, який протягом семи поколінь залишався незаплямованим кровозмішенням, матір на ім'я Махамайя, позбавлену тридцяти двох згубних якостей, і час п'яти дедалі тяжчих падінь — час, коли страждання людей великі й викликають співчуття, адже їх нелегко вгамувати, вони дотримуються хибних уявлень, тривалість їхнього життя постійно зменшується, вони отруєні п'ятьма отрутами розуму й здобувають багатство нечесним шляхом. Побачивши їх, він сказав богам:

— Ці знаки свідчать про клеші живих істот Джамбудвіпи й про задоволення, яке вони отримують від своїх згубних діянь.

Коли він сказав це, боги відповіли:

— Уся Джамбудвіпа розорена через шість вправних сперечальників, шість послідовників і шість споглядальників. Не варто йти туди.

Девапутра не став їх слухати, він мовив:

— Я засурмлю в мушлю непостійності, я вдарю в гонг порожнечі, я здійму рев, що проголошує безсутнісність.

Потім він благословив Майтрею посісти місце на троні й тричі сповістив шість світів богів про своє сходження у світ людей. Він явив себе в образі дорогоцінного слона з величезним, але все ж прекрасним і ніжним тілом та шістьма бивнями. Золота сітка й чудова червона шапка прикрашали його. Він поширював чарівний аромат цілющих трав, які слугували йому їжею.

Входження в материнське лоно й народження

Входження в материнське лоно.

Опівночі п'ятнадцятого дня другого місяця, у повню, коли Махамайя перебувала на самоті, Будда увійшов у її лоно через правий бік. Махамайї тоді снилося, що гора стала їй подушкою, а в її тілі зійшло сонце. Махамайя бачила, як вона давала вчення безлічі живих істот. Вона почувалася легко й вільно. Протягом наступних місяців вона бачила безліч сприятливих снів і пізнала найвище блаженство. Її розум цілковито звільнився від клеш.

Народження.

Через десять місяців настав час пологів. Махамайя гуляла садом Лумбіні. Раптом вона, швидка, мов спалах блискавки, обхопила гілку дерева лакша правою рукою. Дитина з'явилася на світ із правого боку. Брахма та Індра зійшли на землю, аби принести підношення. Вони загорнули немовля в тканину з чистого шовку. Потім боги й наги омили його, і дитина зробила по сім кроків у кожен із чотирьох боків світу. У цей час він явив безліч дорогоцінних скарбів і здійснив бажання свого батька, тож його нарекли Сіддхартхою, що означає «виконавець бажань».

Аби віддати шану Якші, Бодхісаттва зійшов на колісницю і, посівши місце на троні, зробленому з чотирьох видів дорогоцінного каміння, вирушив до міста Капілавасту. Там зібралися ті представники роду Шак'я, які через свою неприборкану вдачу нікого не поважали. Але коли Бодхісаттва проїхав повз них, вони відразу ж скорилися. Так він отримав ще одне ім'я — Шак'ямуні, що означає «приборкувач шак'їв». Коли він наблизився до храму Шак'я Пхела, бог вийшов йому назустріч і здійснив простягання. Так він став іменуватися Богом Богів.

Через сім днів після народження сина мати померла, і хлопчика віддали під опіку тридцяти двох годувальниць. Усі брахмани й астрологи були одностайні у своїх передбаченнях. Вони говорили, що якщо дитина зречеться трону, то стане буддою, а якщо залишиться в палаці, то стане правителем Всесвіту.

Передбачення ріші Крішни

Одного разу до царства з Гімалаїв прийшов ріші на ім'я Крішна разом із племінником.

— Навіщо ти прийшов сюди? — запитав його цар Суддходана.

І ріші відповів:

— Великий царю, я прийшов поглянути на твого сина. Я прийшов подивитися на мудреця, визволителя всіх істот. Яку долю передбачили йому астрологи й мудреці?

— Він стане правителем Всесвіту, — відповів цар Суддходана.

— Слухай, владико землі, — сказав тоді ріші Крішна, — в омані перебувають уми тих, хто так говорить. У цей скрутний час немає нікого, хто міг би правити Всесвітом. У цій скарбниці вчення містяться всі чесноти. Він досягне стану будди й переможе всі вади.

Цар побачив, як очі ріші наповнилися сльозами, і запитав:

— Чому твої очі повні сліз? Невже існує небезпека, що життя мого сина раптово обірветься? Прошу, скажи, чи бачиш ти хоч один лихий знак?

І ріші відповів:

— Навіть якщо дощ із ваджр обрушиться з небес на землю, він не пошкодить і волосини на тілі цього хлопчика. Твій син — великий святий.

— То чому ж ти плачеш? — запитав його цар.

І ріші відповів:

— О, повелителю людей, знайшовши скарбницю вчення, я помираю, не здійснивши свого бажання. Я знаю, що не зумію потрапити до нірвани, я бачу свої вади, і сльози наповнюють мої очі.

Пізніше двоюрідний брат ріші, Меджин, став одним із ченців Будди й отримав ім'я Катхаяна.

Досконале володіння мистецтвами та одруження

Досконале володіння мистецтвами.

Прикрашений усіма оздобами, він став знавцем астрології та літератури. Коли він залишив місто, то перебував у самадхі в затінку дерев джамбу, прославлюваний шістьма синами богів.

Насолода царським життям.

Побачивши свого сина в затінку дерев джамбу, батько возніс йому хвалу: «О, мудрий, двічі я простягався до твоїх стоп. Уперше, коли ти народився. А вдруге — тепер, коли ти перебуваєш у самадхі, о, визволений».

Настав час, і всі Шак'ї попросили Бодхісаттву знайти собі дружину.

– Наслідок згубної пристрасті – одруження, немов листок отруйної трави, приносить страждання, чвари й образи. Нерозумно бути поруч із жінкою, – так відповів їм Бодхісаттва.

Пізніше, розмірковуючи над цим, він сказав:

– У попередніх бодхісаттв були дружини й діти. Я наслідуватиму їхній приклад, – і він дав згоду на одруження.

– Кого б ти хотів узяти за дружину? – запитали його.

Бодхісаттва записав якості, якими мала володіти його обраниця, і простягнув цей список міністрові, сказавши:

– Якщо знайдеш таку жінку, приведи її до мене.

Коли міністр приніс цей список дочці Шак'ї Лакни Бечена, вона запитала його:

– Чому ти прийшов до мене?

І він відповів:

– Син Суддходани, невимовно прекрасний, прикрашений тридцятьма двома особливими знаками й чудовими ознаками, перелічив чесноти, які бажав би бачити у своїй цариці.

Тоді дівчина мовила:

– Брахмане, я володію такими чеснотами. Махасаттва може стати моїм чоловіком. Якщо він погодиться, не відкладатимемо весілля.

Цар Суддходана попросив, щоб дівчину привели до палацу, але її батько, вважаючи, що Бодхісаттва не надто вправний у змаганнях та іграх, відмовився віддати свою дочку Шак'ямуні. Щоб утішити царя, Шак'ямуні вирішив узяти участь у змаганні. Він здолав усіх суперників, а коли стріляв із лука, усі були вражені його майстерністю. Бодхісаттва сказав: «Це серце землі, де перебували всі попередні будди, залишається в спокої. Стріли мудрості, звільненої від его, вбили ворогів – клеші та розірвали тенета хибних уявлень. Так будди досягли нірвани, спокою й дорогоцінного просвітлення, позбавленого всіляких забруднень.

Тут описуються якості Будди в період мирського життя, тобто ще до того, як він зрікся престолу. Говориться, що він володів різними мистецтвами: військовими, бойовими, боротьбою, філософією та іншим. Це означає, що володіння різними здібностями – це якості ясності, які поєднуються в різних ситуаціях у вашому житті. Вважається, що це ознака того, що духовна практика такої істоти в цьому житті просуватиметься без серйозних перешкод.

Іншими словами, щоб досягти просвітлення, у вас має бути потенціал, що йде з минулих життів, а якщо його немає, то його слід розвинути в цьому житті. Звичайна людина не може практикувати йогу, вона не може досягти пробудження. Боязка, нерішуча людина, прив'язана до матеріального майна, невпевнена в собі, нездатна розуміти вчення, позбавлена духу авантюризму й навіть внутрішнього безумства в доброму сенсі слова (не божевілля), позбавлена величезної мужності та рішучості, не може досягти звільнення, оскільки, коли ми ставимо абсолютну мету, вона передбачає, що ми можемо докласти абсолютних зусиль і віддати заради неї абсолютно все.

Свамі Шивананда казав: «Щоб практикувати йогу й отримувати результати, ви повинні, крім звичайних якостей саттви, володіти також надзвичайними якостями: рішучістю, наполегливістю, навіть певною відчайдушністю». Він казав, що іноді навіть розбійник може стати пробудженим або махасиддхом швидше, ніж людина, обумовлена своїм его, розумом і прив'язаностями.

Хоча всі ці якості проявляються назовні, вам немає потреби проявляти щось зовні, усе це реалізують у внутрішньому сенсі. Потрібна величезна рішучість, коли зрікаєшся світу. Потрібна величезна уважність, коли практикуєш заповіді, медитації чи практики. Потрібна відчайдушність, коли твоя свідомість змінюється під впливом бажань або клеш, а ти все одно протистоїш їм, зберігаючи присутність, коли виникають перешкоди й здається, що втрачаєш усе, проте ти продовжуєш практику. Потрібна величезна сила й наполегливість, щоб роками щодня практикувати техніки, садхану, яка іноді не приносить жодної насолоди. Однак якщо у вас є такі якості, то все це зрозуміло само собою, немає потреби навіть про це говорити. Якщо ж таких якостей немає, то немає іншого виходу, окрім як виробити їх у собі.

Зречення престолу

Зречення престолу.

У той час Бодхісаттва був захоплений музикою та співом. Як і передбачали ріші, батько Бодхісаттви побачив уві сні, що його син відмовився від престолу. Злякавшись, він почав обсипати Бодхісаттву всіма земними скарбами й наказав вартовим не спускати з нього очей.

Кажуть, що дружина Будди займалася благодійністю й була побожною жінкою. Сам Будда відвідував різних філософів, однак не знаходив задоволення. Тоді він швидко розчарувався у своєму способі життя й вирішив іти шляхом звільнення. Відтоді він обмірковував, як це зробити. Його дружина теж схилялася до того, щоб стати на шлях звільнення, однак у них уже була дитина, і їй бракувало рішучості. Батько, бачачи це, оточив його всілякими насолодами й благами, наказав збудувати палац для кожної пори року та посилив охорону. Але справжнього лева в клітці не втримати — що для нього палаци й охорона.

Але одного разу Бодхісаттва та його слуга Дунпа вирушили на прогулянку колісницею. Їхній шлях спочатку пролягав на схід, потім на південь і на захід. Так Бодхісаттва вперше побачив старість, хворобу та смерть. Дізнавшись, що таке людське страждання, Бодхісаттва відчув глибоке потрясіння.

І тоді він сказав: «Яка користь від молодості, якщо з роками від неї не залишиться й сліду? Яка користь від здоров’я, якщо його підточує хвороба? Яка користь від життєвої мудрості, якщо це життя не безкінечне? Старість, хвороби та смерть неминуче йдуть одна за одною».

Спрямувавши колісницю на північ, він зустрів ченця й відчув глибоку відданість. Тоді він попросив у свого батька дозволу зректися світу, але той йому відмовив.

Завжди, коли вперше просиш у батька дозволу піти в ченці, він відмовляє, якщо батько не практикує. Звісно, такий батько не хоче відпускати сина в ченці.

Дзенський чернець Кідзена, просячи в батьків дозволу піти в ченці, відрубав собі палець і сказав їм: «Ось вам моя пожертва, щоб ви відпустили мене в ченці. Якщо не відпустите, наступною буде моя голова». Побачивши таку рішучість, батьки погодилися.

Коли ми дізнаємося про своє призначення, то розуміємо, що народилися в цьому світі не для того, щоб втілювати чужі уявлення про щастя, а для того, щоб реалізувати власну пробуджену природу. Тоді не лише батьки, а й мари шести небес, боги Брахма, Вішну та будь-хто інший не зможуть протистояти нашому наміру. Коли ми маємо таку сильну мотивацію до пробудження, це знак того, що це життя стане для нас шляхом до пробудження, що ми здійснимо своє призначення й реалізуємо просвітлення.

Кожен, хто практикував раніше й мав високий духовний рівень, у цьому житті ще в юні або зрілі роки зустрічає вчення та вчителя, без жалю зрікається світу й прямує шляхом пробудження, подібно до рогу носорога. Навіть якщо він зазнає перешкод унаслідок затьмарення материнською утробою та накопичених карм, він не звертає на них уваги, наче це нормально, і безупинно йде назустріч своїй меті.

Відхід із палацу

«Якщо так, то виконай моє бажання, позбав мене мук старості, хвороби та смерті», — сказав Бодхісаттва. Звісно ж, батькові було не до снаги виконати його прохання. Натомість він почав іще більше обсипати свого сина мирськими благами й посилив охорону.

Однієї ночі, коли всі його слуги спали, Бодхісаттва зрозумів, що настав час покинути палац. Тоді він покликав Дунпу й мовив:

— Прокидайся й швидко приведи мені чарівного коня Нгакдена. Я вирушаю на пошуки саду поневірянь, куди приходили попередні будди в пошуках просвітлення. Я знаю, що це принесе радість усім мудрецям.

Тоді Дунпа сказав:

— Зараз не час іти до саду поневірянь, ніхто тут не тримає на тебе зла. У тебе немає ворогів, тож навіщо тобі кінь опівночі?

І царевич відповів:

— Дунпо, ти завжди був слухняний мені, не переч же мені й тепер, коли пробила година нашої розлуки.

Дунпа привів йому коня, але кінь спротивився, коли Бодхісаттва хотів його осідлати. Тоді царевич сказав йому: «Нгакдене, востаннє я осідлаю тебе. Тож віднеси мене без зволікання до саду поневірянь. Коли я досягну просвітлення, благодатним дощем самадхі я омию живих істот, миттєво здійснивши всі їхні бажання». Востаннє Бодхісаттва обійшов сплячого батька й зник у ночі, сказавши на прощання: «Допоки не пройду до кінця найвищий шлях, яким ішли всі будди, не повернуся до цього міста Капілавасту».

За пів дня він подолав шлях, на який зазвичай ішло дванадцять днів. Спішившись, він зняв прикраси й віддав їх Дунпі, звелівши йому разом із Нгакденом повертатися до палацу. Його слуга заперечив:

– Царевич не повинен залишатися сам.

На що Бодхісаттва відповів:

– Усі істоти приходять у цей світ на самоті й так само його залишають. Усе своє життя вони самотні у своїх стражданнях. У сансарі немає друзів.

Потім перед бездоганно чистою ступою він зрізав волосся й віддав його Дунпі. Індра, який постав в образі мисливця, приніс чернечі шати й віддав їх царевичу в обмін на його вишукане шовкове вбрання. Царевич зробив чашу з листка дерева каравіра й вирушив до царя Бімбісари, щоб «зрівняти чесноти». Цар відчув велику відданість Бодхісаттві й звернувся до зібрання: «Прикрашений найвищими знаками й численними ознаками досконалості, він на крок випереджає інших, погляньте на нього, о мудреці».

Прогулюючись із Сіддхартхою, цар завів розмову про ту розкіш і багатства, які містить у собі життя в сансарі, а потім, повернувшись до палацу, показав царевичу всілякі розваги. Але Сіддхартха сказав йому: «Земні насолоди не хвилюють мене. Навіть якщо вся ця земля з її океанами наповниться сімома видами дорогоцінного каміння, людина не буде задоволена, це все одно що палити дрова влітку. Будь-які бажання ведуть до прив’язаності й відрази. Дуже важко перетнути океан страждання. О царю, твоя влада подібна до брудного болота. Вона — джерело болю й страху. Лише невіглас може бажати її.

Аскеза

Шість років Сіддхартха разом із п’ятьма аскетами-ріші зазнавав поневірянь на березі річки Найранджуни. Він вів настільки суворий спосіб життя, що, поглянувши на його спину, можна було побачити ребра. Божества, які спостерігали за ним, оплакували його, вважаючи, що дні царевича полічені: «Сину Шак’ї, сутносте живих істот, краще б ти залишився давати вчення на небесах Тушіти. Ти пообіцяв звільнити всіх істот. І що ж? Тепер ти стоїш на порозі смерті».

Вони сказали Махамаї, що її син Сіддхартха невдовзі помре. Почувши це, його мати зійшла з небес і почала оплакувати сина:

Коли мій син народився в саду Лумбіні,
Немов лев, безстрашно він зробив сім кроків,
Охопив поглядом чотири сторони світу й мовив:
«Це моє останнє втілення».

Свого благого наміру тобі не здійснити.
Пророцтвам ріші Крішни не судилося збутися.
Тобі не досягти Просвітлення.
Усе, що я бачу, — породжене смертю непостійне.
Хто подарує життя моєму єдиному синові?

І Сіддхартха відповів:

Ця земля може обернутися на порох,
Сонце, місяць і зорі — впасти з небесного склепіння.
Але навіть якби я був звичайною істотою, я б не помер.
Невдовзі я досягну стану будди.

Пізніше він усвідомив, що, йдучи шляхом крайнього аскетизму, не зможе виконати свою обітницю, а тому вирішив віддатися медитації, аби його тіло набуло сили. Ріші Дева, який був другом Бодхісаттви до його зречення престолу, пожалів його й попросив двох сільських жінок, Гамо та Гатомпу, зробити йому підношення. Коли Бодхісаттва скуштував молочної каші, його тіло засяяло, немов чисте золото. П’ятеро його учнів, вирішивши, що він порушив обітниці, покинули його. Бодхісаттва запитав жінок, кому вони присвятять заслуги, накопичені завдяки здійсненню підношень? І вони відповіли: «Усі заслуги, які ми накопичили, піднісши тобі ці дари, о славетний виконавцю будь-яких бажань, ми присвячуємо тобі. Нехай ти досягнеш повного просвітлення і здійсниш свої благі наміри».