Основні лінії наступності після Шанкари

Коротке визначення

Лінії наступності після Шанкари являють собою історично сформовані традиції передачі вчення адвайты, що беруть початок від Аді Шанкари (788-820 н.е.) та його безпосередніх учнів, які розвивалися на основі його філософської системи з різними інтерпретаційними підходами та інституційними структурами.

Етимологія

Термін парампара (paramparā) походить від санскритського кореня пара (para), що означає "інший", "наступний", з повторенням, що вказує на безперервну послідовність. У контексті адвайты, шанкарачар’я-парампара (śaṅkarācārya-paramparā) означає безперервну лінію вчителів, які передають вчення, що сходить до Аді Шанкари (ādi śaṅkara). Слово ачар’я (ācārya) походить від кореня чар (car) — "поводитися, практикувати" з префіксом а (ā), і означає "вчитель, той, хто втілює і передає знання".

Філософське значення

Історичне формування та структура

Система наступності, створена Аді Шанкарою, мала як філософський, так і інституційний характер. Шанкара заснував чотири матхи (maṭha, монастирі) у різних частинах Індії, кожен з яких був пов'язаний з однією з Вед і одним з його головних учнів:

1. Шрінгері-матх (Śṛṅgeri Maṭha) у Південній Індії, пов'язаний з Яджур-ведою, де главою був призначений Сурешвара (Sureśvara)
2. Пурі-матх (Purī Maṭha) у Східній Індії, пов'язаний з Ріг-ведою, очолюваний Падмападою (Padmapāda)
3. Дварака-матх (Dvārakā Maṭha) у Західній Індії, пов'язаний з Сама-ведою, очолюваний Хастамалакою (Hastāmalaka)
4. Джьотирматх (Jyotirmaṭha) у Північній Індії, пов'язаний з Атхарва-ведою, очолюваний Тотакою (Toṭaka)

Ця географічна структура сприяла поширенню адвайты по всій Індії та утворенню різних субтрадицій. Глави цих матхів носять титул шанкарачар’я (śaṅkarācārya) і вважаються духовними спадкоємцями Шанкари.

Основні філософські лінії наступності

Після Шанкари оформилися дві основні філософські лінії інтерпретації адвайты, відомі як:

1. Бгаматі (Bhāmatī) — школа, заснована Вачаспаті Мішрою (Vācaspati Miśra, IX ст.), названа за його коментарем "Бгаматі" до "Брахма-сутра-бхашьї" Шанкари. Ця школа робить акцент на авідьї (avidyā) як на позитивній силі, що має власну природу. Згідно з Бгаматі, джива (jīva) є опорою незнання, а Ішвара (īśvara) — його управителем.
2. Віварана (Vivaraṇa) — школа, заснована Пракашатманом (Prakāśātman, X ст.), названа за його коментарем "Віварана" до "Панчападики" Падмапади. Згідно з цією лінією, майя (māyā) та авідья тотожні, а незнання має своєю опорою сам Брахман (brahman).

Ці школи розрізнялися в інтерпретації відносин між дживою, авідьєю та Брахманом, а також у методологічних підходах до тлумачення текстів.

Дашанамі сампрадая

Шанкара також заснував систему дашанамі сампрадая (daśanāmi saṃpradāya) — "традицію десяти імен", яка організовує монахів-санньясінів (sannyāsin) адвайты у десять орденів, кожен зі своїм закінченням імені:

1. Сарасваті (sarasvatī) — пов'язаний з богинею знання
2. Бгараті (bhāratī) — пов'язаний з богинею мовлення
3. Пурі (purī) — "місто"
4. Тіртга (tīrtha) — "місце паломництва"
5. Ашрама (āśrama) — "обитель"
6. Гірі (giri) — "гора"
7. Парвата (parvata) — "гірська вершина"
8. Сагара (sāgara) — "океан"
9. Вана (vana) — "ліс"
10. Аранья (araṇya) — "пустеля, дика місцевість"

Ці ордени були розподілені між чотирма матхами для підтримки дисципліни та впорядкованої передачі вчень.

Середньовічні та пізніші лінії

У середньовічний період (XIII-XVII ст.) відбувається подальше розгалуження та поглиблення адвайтичної думки. Особливо значущими постатями стали:

1. Відьяранья (Vidyāraṇya, XIV ст.) — автор "Панчадаші" (Pañcadaśī) та "Дживанмуктивівеки" (Jīvanmuktiviveka), який систематизував практичні аспекти адвайты.
2. Мадгусудана Сарасваті (Madhusūdana Sarasvatī, XVI ст.) — творець синтезу адвайты та бгакті, автор "Адвайта-сіддгі", де він захищав адвайту від критики представників двайта-веданти.
3. Аппайя Дікшіта (Appayya Dīkṣita, XVI ст.) — плідний учений та автор, який поєднав елементи адвайты та шиваїзму.
4. Садананда (Sadānanda, XV-XVI ст.) — автор "Веданта-сари" (Vedānta-sāra), одного з найпопулярніших підручників з адвайты.

Ці мислителі збагатили адвайту новими підходами та інтерпретаціями, відповідаючи на виклики інших філософських шкіл та релігійних рухів.

Школи інтерпретації майї та причинності

У межах адвайты розвинулися також дві впливові позиції щодо творіння та сприйняття світу:

1. Дрішті-срішті-вада (dṛṣṭi-sṛṣṭi-vāda) — "доктрина створення через сприйняття", згідно з якою світ виникає в момент його сприйняття. Цей підхід ближчий до суб'єктивного ідеалізму і часто асоціюється з Пракашатманом.
2. Срішті-дрішті-вада (sṛṣṭi-dріśti-vāda) — "доктрина сприйняття після створення", за якою об'єктивний світ існує до його сприйняття. Цей підхід більш характерний для лінії Бгаматі.

Сучасні лінії наступності

У XIX-XX століттях відбулося відродження адвайты через діяльність низки видатних учителів та організацій:

1. Лінія Рамакрішни – Вівекананди — сформувала "нео-адвайту", практичну та універсалістську інтерпретацію, доступну західному світу.
2. Лінія Рамани Магарші — розвивала метод атма-вічари (ātma-vicāra), самодослідження як прямого шляху до реалізації недвоїстості.
3. Чинмая Місія — заснована Свамі Чинмаянандою, спеціалізується на систематичному вивченні текстів адвайты.
4. Арша Відья — традиція, представлена Свамі Даянандою Сарасваті (сучасним), фокусується на суворій текстуальній традиції.

Ці сучасні лінії прагнуть зберегти суть адвайты, водночас роблячи її доступною для сучасної аудиторії.

Практичне застосування

Лінії наступності відіграють ключову роль у практичному вивченні адвайты:

1. Автентична передача знання — традиційний зв'язок Гуру (guru) та шишьї (śiṣya) забезпечує не лише передачу текстів, а й їхнє правильне розуміння через упадешу (upadeśa, настанову) вчителя.
2. Методологічні акценти — різні лінії розвивають різні методи садгани (sādhana): одні роблять акцент на джняна-йозі (jñāna-yoga), інші інтегрують елементи бгакті або карма-йоги.
3. Інтерпретаційні ключі — приналежність к певній лінії надає учневі методи тлумачення та підходи до розуміння складних концепцій адвайты, таких як відношення між майєю та Брахманом.
4. Ритуальна та дисциплінарна основа — кожна лінія підтримує певні практики, включаючи пуджу, медитацію та аскезу, які створюють сприятливі умови для духовного прогресу.

У текстах

Інформація про лінії наступності міститься в наступних джерелах:

1. Шанкара-дигвіджая (Śaṅkara-digvijaya) — агіографічні тексти про життя Шанкари, що описують заснування матхів та призначення учнів.
2. Матхамнаї (Maṭhāmnāya) — тексти, що описують структуру та правила матхів, установлених Шанкарою.
3. Гурувамша-кав’я (Guruvaṃśa-kāvya) — поетичні твори, що прославляють лінії гуру.
4. Храмові записи та написи — епіграфічні джерела, що містять інформацію про послідовність глав матхів.
5. Вступи до коментарів — багато коментаторів згадують своїх учителів та лінію наступності на початку своїх праць.

Див. також

• Аді Шанкара — засновник традиції
• Матх — монастирські центри адвайты
• Бгаматі — одна з основних підшкіл
• Віварана — друга основна підшкола
• Гуру-шишья-парампара — відносини вчитель-учень
• Санньяса — чернецтво в адвайті
• Шастрадх'яяна — традиційне вивчення текстів

Категорії

• Історичні аспекти адвайта-веданти
• Інституційні елементи традиції
• Школи та напрямки