Прастхана-трая (prasthāna-trayī) – це потрійний канон священних текстів адвайта-веданти, що складається з Упанішад, Брахма-сутр і Бгаґавад-ґіти, на основі яких будується вся філософська система та практика традиції.
Етимологія
Термін прастхана-трая (prasthāna-trayī) складається з двох санскритських слів: прастхана (prasthāna) – «шлях», «відправна точка», «основа» або «засіб досягнення» (від префікса пра (pra), що означає «уперед», «далі», і кореня стха (sthā) – «стояти», «перебувати»); і траї (trayī) – «трійка», «тріада» (від санскритського числівника трі (tri)). Таким чином, повний термін можна перекласти як «потрійний шлях» або «три відправні точки».
Філософське значення
Прастхана-трая являє собою три основні авторитетні джерела, на яких базується вся система адвайта-веданти та інших шкіл веданти. Ці три корпуси текстів доповнюють один одного й разом утворюють повноцінну основу філософської системи:
Упанішади (śruti-prasthāna) – базові тексти одкровення, що вважаються безпосереднім джерелом знання про Брахмана й Атмана. Вони належать до категорії шруті (śruti) – «почуте», являючи собою безпосереднє одкровення, отримане мудрецями в глибокій медитації. Особливу важливість мають десять основних упанішад, до яких Аді Шанкара написав коментарі:
Ішавасья;
Кена;
Катха;
Прашна;
Мундака;
Мандук'я;
Тайттірія;
Айтарея;
Чхандоґ'я;
Брігадараньяка.
У них містяться такі ключові концепції, як сат-чіт-ананда, Махавак'я Тат твам асі та інші махавак'ї.
Брахма-сутри (nyāya-prasthāna) – також відомі як Веданта-сутри або Шарірака-сутри. Це систематизований виклад філософії веданти у формі афоризмів (сутр), авторство якого приписують мудрецю Бадараяні В'ясі. Вони являють собою логічне обґрунтування вчення Упанішад, організоване в чотири глави (адг'яї), кожна з яких поділена на чотири розділи (пади). Брахма-сутри починаються зі знаменитого твердження «атхато брахма-джіджняса» («тепер, отже, запитування про Брахмана»). У традиції адвайти особливе значення має коментар Шанкари до Брахма-сутр, відомий як «Брахма-сутра-бгаш'я», де він утверджує недвоїсте (адвайта) тлумачення цих текстів.
Бгаґавад-ґіта (smṛti-prasthāna) – частина епосу «Магабгарата», що містить учення Крішни, передане Арджуні перед початком битви на Курукшетрі. Цей текст належить до категорії смріті-шастр (smṛti) – «запам'ятоване», записане людьми на основі спогадів про божественне одкровення. Бгаґавад-ґіта являє собою практичний аспект філософії веданти, описуючи різні шляхи садхани: джняна-йогу, бгакті-йогу та карма-йогу. У своєму коментарі до Ґіти Шанкара підкреслює першочергову важливість джняна-йоги, розглядаючи бгакті й карму як підготовчі практики.
Історично саме Аді Шанкара (788–820 рр. н. е.) уперше систематизував і об'єднав розуміння цих трьох текстових традицій, створивши на їхній основі цілісну філософську систему адвайта-веданти. Його коментарі (бгаш'ї) до цих текстів заклали фундамент для всього подальшого розвитку адвайти. Після Шанкари всі великі ачар'ї (учителі) веданти також писали коментарі до Прастхана-траї, пропонуючи власні інтерпретації.
У контексті праман (засобів достовірного пізнання), що використовуються в адвайті, Прастхана-трая являє собою джерело шабда-прамани – авторитетного свідчення текстів. При цьому шруті (Упанішади) мають найвищий авторитет, а решту текстів слід тлумачити відповідно до них.
Кожна школа веданти – адвайта, вішішта-адвайта, двайта та інші – має власну інтерпретацію Прастхана-траї, що й визначає її унікальну філософську позицію. Різні підходи до розуміння тих самих текстів стали основою для багатовікових філософських дискусій між школами.
Практичне застосування
Прастхана-трая має не лише філософське, а й величезне практичне значення в традиції адвайти:
Основа для шравана-манана-нідідх'ясани. Процес духовного розвитку в адвайті включає три стадії: шравана (слухання вчення), манана (роздуми над ним) і нідідх'ясана (глибока медитація на істину). Тексти Прастхана-траї слугують першоджерелом для шравани — вивчення під керівництвом Гуру. Новий варіант.
Джерело упадеші. У традиції адвайти вчитель (Гуру. Новий варіант) передає учневі (шиш'ї) вчення через упадешу — настанову, засновану на писаннях. Прастхана-трая є головним джерелом таких настанов.
Матеріал для свадх'яї. Регулярне вивчення священних текстів (свадх'яя) — важлива частина садхани. Прастхана-трая становить основний матеріал для цієї практики.
Основа для вічари. Метод самодослідження (атма-вічари) спирається на глибоке розуміння природи Атмана і Брахмана, як вони описані в Прастхана-траї.
Керівництво для садхана-чатуштаї. Чотири попередні якості для духовного шляху (вівека, вайраг'я, шатсампатті й мумукшутва) розвиваються завдяки глибокому вивченню та розумінню цих текстів.
Традиційно серйозний дослідник адвайти повинен опанувати всі три групи текстів під керівництвом кваліфікованого вчителя. У всіх матхах (монастирях) адвайти й традиційних центрах вивчення веданти (паташалах) навчання ґрунтується насамперед на текстах Прастхана-траї та коментарях до них.
У текстах
Сам термін «прастхана-трая» набув широкого вжитку в середньовічний період розвитку веданти. Ключові згадки та посилання на цю концепцію можна знайти в таких текстах:
У «Сарва-даршана-санграсі» Мадхавачар'ї (також відомого як Відьяранья) XIV століття, де представлено огляд усіх головних філософських систем Індії, включно з адвайта-ведантою та її опорою на три джерела.
У «Ведартха-санграсі» Рамануджі, де, хоча й із позицій вішішта-адвайти, обговорюється авторитет трьох груп текстів.
У «Брахма-сутра-бхаш'я-варттіці» Сурешвари, учня Шанкари, де підкреслюється важливість узгодженого розуміння всіх трьох джерел.
У «Панчадаші» Відьяраньї, де в різних контекстах цитуються й обговорюються всі три групи текстів як взаємодоповнювальні джерела знання.
У «Ведантасарі» Садананди, де методично пояснюється процес вивчення ведантичних текстів, починаючи з Прастхана-траї.
Див. також:
Упанішади
Брахма-сутри
Бгаґавад-ґіта
Аді Шанкара
Шруті
Бхаш'я
Адвайта
Категорії:
Ключові тексти та джерела
Фундаментальні принципи й концепції
Історичні аспекти
