Упанішади (upaniṣad) — це заключна частина ведичних текстів, що містить глибокі філософські вчення про природу вищої реальності, відношення між індивідуальною свідомістю та всезагальною свідомістю, а також шляхи духовного звільнення, які становлять фундамент адвайта-веданти.
Етимологія
Термін «упанішада» (upaniṣad) походить від санскритського кореня «сад» (sad), що означає «сидіти», із префіксами «упа» (upa) — «поряд, близько» та «ні» (ni) — «вниз». Буквальне значення — «сидіння поруч [біля ніг учителя]», що відображає традицію передавання сокровенного знання від учителя до учня. Інша традиційна етимологія тлумачить термін як «те, що знищує невідання (авідью) і наближає до Брахмана».
Філософське значення
Місце упанішад у ведичній літературі:
Упанішади утворюють заключну частину вед (vedānta, де «анта» означає «кінець»), звідки й походить назва філософської системи веданта. Вони вважаються джняна-кандою (розділом знання) на противагу карма-канді (розділу ритуалів) вед.
Згідно з традицією адвайти, існує 108 упанішад, але особливого значення надають групі з 10–12 давніх (головних) упанішад, до яких Шанкара написав коментарі, заклавши основи систематичної філософії адвайти.
Основні упанішади адвайти
Десять головних упанішад, прокоментованих Шанкарою, становлять основний канон адвайта-веданти:
Ішавасья-упанішада (Īśāvāsya) — найкоротша з головних упанішад, що входить до Шукла-Яджурведи й утверджує всепроникну природу Брахмана та єдність усіх істот.
Кена-упанішада (Kena) — із Самаведи, досліджує природу знання і вказує на Брахмана як основу всіх пізнавальних сил.
Катха-упанішада (Kaṭha) — із Крішна-Яджурведи, містить діалог між юнаком Начікетасом і Ямою (богом смерті) про природу Атмана та Брахмана.
Прашна-упанішада (Praśna) — з Атхарваведи, побудована у формі шести запитань учнів до мудреця Піппалади про походження життя та природу реальності.
Мундака-упанішада (Muṇḍaka) — з Атхарваведи, проводить відмінність між вищим знанням (парā-відья) і нижчим знанням (апарā-відья).
Мандукья-упанішада (Māṇḍūkya) — з Атхарваведи, найкоротша (12 текстів), досліджує чотири стани свідомості (неспання, сновидіння, глибокий сон і турію) та їхнє відношення до священного складу Ом.
Тайттірія-упанішада (Taittirīya) — із Крішна-Яджурведи, описує п’ять оболонок (кош) індивідуальної істоти та вчення про Брахмана як блаженство.
Айтарея-упанішада (Aitareya) — із Рігведи, розглядає космологію та природу Атмана як всепроникної свідомості.
Чхандогья-упанішада (Chāndogya) — із Самаведи, одна з найоб’ємніших і найдавніших, містить багато ключових учень, зокрема знамениту махавак’ю «Тат твам асі» (Ти є Те).
Бріхадараньяка-упанішада (Bṛhadāraṇyaka) — із Шукла-Яджурведи, найоб’ємніша з упанішад, містить діалоги мудреця Яджнявалк’ї, вчення про Атмана та метод неті-неті (не те, не те).
Деякі традиції також зараховують до головних упанішад Шветашватара-упанішаду (Śvetāśvatara) та Каушітакі-упанішаду (Kauṣītaki).
Ключові вчення упанішад в адвайті
В основі адвайта-веданти лежать такі вчення упанішад:
Єдність Атмана і Брахмана — центральне вчення, виражене в махавак’ях (великих висловах) упанішад:
«Тат твам асі» (те ти є) із Чхандогья-упанішади
«Ахам брахмасмі» (я є Брахман) із Бріхадараньяка-упанішади
«Праджнянам брахма» (свідомість є Брахман) з Айтарея-упанішади
«Аям атма брахма» (цей Атман є Брахман) із Мандукья-упанішади
Природа Брахмана як сат-чіт-ананди (буття-свідомість-блаженство) і як ніргуна-брахмана (Брахмана без атрибутів) та сагуна-брахмана (Брахмана з атрибутами).
Мая та авідья — вчення про те, що множинність світу є проявом космічної ілюзії (маї) та результатом невідання (авідьї).
Шляхи звільнення — упанішади описують різні шляхи досягнення звільнення, які пізніше були систематизовані в джняна-йогу, бгакті-йогу та карма-йогу.
Метод неті-неті (не те, не те) — метод пізнання Брахмана через заперечення та відкидання всіх обмежених визначень.
Чотири стани свідомості — неспання, сновидіння, глибокий сон і турія (четвертий, трансцендентний стан).
Історичний розвиток
Упанішади створювалися приблизно в період із 800 до 500 рр. до н. е., хоча датування залишається предметом наукових дискусій. Вони знаменують собою перехід від ритуалістичного підходу ранніх Вед до філософського осмислення реальності.
Протягом століть упанішади інтерпретувалися різними школами індійської філософії. Однак саме Шанкара (788–820 рр. н. е.) створив усеосяжну систему недвоїстої філософії на основі упанішад, утвердивши адвайту як головну інтерпретацію цих текстів.
Роль у філософії адвайти
В адвайта-веданті упанішади посідають центральне місце як шруті (богоодкровенне знання) і становлять першу частину прастхана-траї (потрійного канону), доповнену Брахма-сутрами та Бгаґавад-ґітою.
Шанкара та інші вчителі адвайти вбачали в упанішадах найвищу істину, а в Брахма-сутрах — її систематичний виклад. Згідно з адвайтою, упанішади являють собою безпосереднє одкровення реальності Брахмана, доступне через інтуїтивне осяяння ріші (мудреців).
Коментарі Шанкари до упанішад є класичними текстами, що визначають розуміння упанішад у традиції адвайти. У цих коментарях він послідовно обстоює недвоїсту інтерпретацію, використовуючи логіку та принципи тлумачення текстів із традиції міманси.
Практичне застосування
У практиці адвайта-веданти упанішади вивчаються та застосовуються такими способами:
Шравана — слухання вчень упанішад від компетентного вчителя (Гуру. Новий варіант). Це перший етап духовної практики адвайти. Тексти упанішад не призначені для самостійного вивчення без керівництва гуру через їхню глибину та потенційну можливість неправильного тлумачення.
Манана — розмірковування над почутими вченнями, усунення сумнівів і зміцнення розуміння через раціональне осмислення.
Нідідг'ясана — глибока медитація на істини упанішад, що веде до їх безпосереднього осягнення.
Повторення та розмірковування над махавак'ями як метод усвідомлення єдності Атмана і Брахмана.
Вивчення коментарів Шанкари для правильного розуміння текстів у світлі адвайти.
Рецитація упанішад як духовна практика, особливо таких, як Мандук'я-упанішада та Ішавасья-упанішада.
Традиційно вивчення упанішад в адвайті відбувається після опанування попередніх вимог (садхана-чатуштаї), що включають розрізнення (вівека), відстороненість (вайраг'я), шість чеснот (шатсампатті) та прагнення до звільнення (мумукшутва).
У текстах
Окрім самих упанішад і коментарів Шанкари до них, упанішади згадуються та цитуються в таких текстах:
Брахма-сутри — систематизують і узагальнюють учення упанішад, усуваючи позірні суперечності між різними упанішадами.
Бгаґавад-ґіта — містить численні посилання на упанішади та розвиває їхнє вчення в контексті діалогу Крішни й Арджуни.
Вівека-чудамані — праця Шанкари, що рясно цитує упанішади та пояснює їхні ключові концепції.
Упадеша-сахасрі — ще один важливий текст Шанкари, заснований на вченні упанішад.
Коментарі наступних учителів адвайти, таких як Сурешвара, Відьяранья та Мадхусудана Сарасваті, які розвивали інтерпретацію упанішад у дусі адвайти.
Див. також:
Прастхана-трая (потрійний канон)
Веди
Аді Шанкара
Брахма-сутри
Шруті
Махавак'ї
Шравана-манана-нідідх'ясана
Категорії:
Ключові тексти та джерела
Фундаментальні принципи та концепції
Історичні аспекти
