Інтерв’ю про практики та служіння Богові. Духовний подвиг і чернечий шлях — як єдиний прямий шлях до єднання з Богом.

Як я став ченцем

Розкажіть, будь ласка, як Ви стали ченцем? Чи легко ним бути в наш час? Чи є складнощі та в чому вони проявляються?

Відверто кажучи, в юності я хотів стати успішною людиною. Віруючою в Бога. Років у 20 я зустрів кількох ченців, які сповідували індуїзм, згодом — кількох, які сповідували буддизм. Це були українці, росіяни. Такі самі слов’яни, як і я. У ці періоди зі мною сталася внутрішня трансформація. 

Ніби пригадалися глибинні сенси, ніби розпізналося моє кармічне завдання — шлях садху, чернецтво, аскетизм. У 2003 році обставини склалися так, що мирські канали спілкування, робота, друзі почали згортатися, і я зрозумів, що вектор мого життя змінюється так, як хотіла моя душа.

У грудні 2003 року я приїхав до монастиря. «Назавжди». Я зробив усе можливе, щоб спалити всі мости. Сказав усім: «прощавайте», «ніколи на мене не чекайте», «я помер для соціуму». Так я хотів. Лише через 9 років я відвідав батьківщину. Зі співчуття до батьків. З такою твердою установкою дотримуватися чернечого шляху «найлегше». 

Оскільки духовний обов’язок вищий за родовий. Якщо виконуєш духовний обов’язок, то родовий обов’язок живиться цією заслугою. 

Складнощі в чернецтві є завжди. І, напевно, будуть завжди. Адже чернецтво — це лише соціальний статус. А буття вище за будь-які людські умовності. Напевно, коли зможу жити в повному ритмі з буттям, тоді зникнуть і всі складнощі. Життя стане грою, а не складністю. 

Місія та користь чернецтва для суспільства

Яким служінням Ви займаєтеся і в чому бачите свою місію?

Свою місію я бачу в тому, щоб розпізнати своє кармічне завдання або завдання. Якщо мені це вдаватиметься, тоді я зможу допомогти іншим у тому самому — реалізувати свої життєві завдання. Іноді я чую від духовних шукачів, що вони не бачать свого призначення, немає творчого азарту, немає сенсу життя. Але в глибині це не так. Сенс життя є в кожного. Важливо дуже чутливо його розпізнати.

Яка користь чернецтва будь-якої духовної конфесії для суспільства загалом?

Я б відповів на це запитання окремим прикладом. У мене було коло спілкування, коло друзів — духовних шукачів. Довгий час я відчував, що в цьому полі бракує «проривів», бракує заслуги. Я відчував, що, роблячи вибір на користь чернецтва, я розкрию тонкі контури у свідомості тих людей, які мене знали. 

Тобто я, нехай і трохи, але стану маяком, провідником у Дух. 

Ретрит: наодинці із собою

Ви нещодавно вийшли з ретриту. Розкажіть, будь ласка, що таке ретрит, що це за практика і для чого вона потрібна? Скільки часу тривав Ваш ретрит?

Свій перший усамітнений ретрит я провів у 2001 році. Він тривав один місяць. Це був серйозний виклик моїй кармі. На нього я пішов із рішучістю і цілковито вільною волею. Як це — наодинці із самим собою і більше ні з ким, від ранку до вечора, день у день, цілком добровільно, з аскетичною та простою їжею, просто перебувати в стані запитання: «Хто я»? 

Чи знайшов я відповідь... а чи знайду? Чи продовжуватиму шукати? А чому ні? А якщо відповіді не знайду?..

Не так важливо. Після того першого усамітнення було багато-багато інших ретритів — від трьох днів до трьох місяців і більше. Усамітнених і колективних. 

Чи стає колись легко практикувати в ретриті? Так, на кілька хвилин або годин. А потім знову приходять карми. Вони приходять непомітно. Спускаючись із каузального тіла на астральне. З астрального — на ефірне та фізичне. Такі цикли чергуються. Я помітив, що їхня тривалість становить від 5 до 15 днів. Тобто не буває лише добре або лише похмуро. Це завжди зміна полярностей. 

Я вже давно змирився з природою ритмічності. Хоча раніше мріяв про рівний «зліт» і високий «політ». На жаль. Буття не таке примітивне, не таке лінійне, не таке передбачуване. 

Залишається лише така стратегія життя — жити в присутності, тут, зараз, у побуті, у ретриті, завжди. З Богом. 

Вибір, доля і карма

Чи задоволені Ви своїм життям, своїм вибором? Служіння Богові заради блага всіх — це духовний подвиг. Як правило, ченцям не заздрять, що Ви зрештою хочете отримати від чернецтва?

Чи задоволений вибором? Моя душа задоволена таким вибором. Коли я прийшов до Вчителя й попросив прийняти мене до чернечої громади, він запитав, чи готовий я до такого вибору. Я відповів: адже іншого шляху немає. Він ствердно кивнув і сказав: так, іншого шляху немає. (Маючи на увазі, що чернечий шлях — це єдиний прямий шлях до єднання з Богом). 

Звісно, бути ченцем — це доля, призначення. Не всім це потрібно. У кожного своє призначення, своя доля. Тут безглуздо форсувати й іти не в ритмі зі своєю долею.

Чернецтво лише зовні може здаватися видом діяльності «заради чогось». Це спосіб життя. Просто він інший. Є хіпі, панки, геї, лесбійки, комуністи, соціал-демократи, люди, садху, джняні. Різні класи істот, різні Всесвіти, різні системи смислів, системи цінностей і цілей. 

Але всі класи істот мають мирно співіснувати й допомагати одне одному, мабуть, або орієнтуватися на тих, хто мудріший? Адже всі ми різні, але всі ми пов’язані, і шлях один, як ви самі казали, іншого немає. Просто в одних він коротший, а в інших довший?

Ми всі — частина великого дивовижного організму — Всесвіту. Нанизані на нитки часу й простору. Проживаємо свої долі відповідно до свого вибору. Загалом навіть складно визначити, який шлях довший чи коротший. Щодо абсолюту всі шляхи однакові. Ніхто не швидший, ніхто не повільніший. Як у суфійській історії.

 Ішов чоловік пустелею. Знайшов глечик. Відкрив. Звідти вилетів джин і каже:

— Загадуй бажання, мій рятівнику!

Чоловік зрадів і каже:

— Хочу потрапити до найближчого міста, бо дуже хочу їсти й пити.

— Буде зроблено! — відповів джин, узяв за руку, і вони пішли. Тут чоловік занепокоївся й вигукнув:

— Гей, може, ти не зрозумів? Я хочу швидко!

— А, — відповів джин, — ну тоді побігли!

Ось такі ми. І люди, і садху. 

Буквально різні класи живих істот :), хоча дихаємо одним повітрям.

Із простору своєї карми ти можеш лише побігти. Але не можеш уникнути її. Як добре ви сказали! Але ж карму можна поліпшити, змінити?

Так, це називається «побігти». Майстри теж підвладні кармі. Втекти можуть, лише пішовши з цього світу. Але це не мета. Для майстра це не проблема. Це поле його гри. Вони теж поліпшують карму. Але це як гра. Ми теж поліпшуємо карму. Але як карму) 

Тобто монахи постійно в забігу, у марафоні? Напевно, кожен монах мріє стати майстром, щоб грати?

Так, монахи певною мірою в марафоні. Дехто сходить із дистанції. Дехто травмується. Дехто з бігу переходить на ходьбу. Спочатку монахи мріють стати майстрами. Згодом розмірковують про те, щоб хоча б продовжувати бігти або, у найгіршому разі, перейти на ходьбу. 

А дехто повертається у світ?

Так, сходить із дистанції. 

Раманатхо, як Ви вважаєте, у світі легше, ніж у чернецтві?

У світі легше жити, якщо твоя система життєвих установок мирська. І важко жити, якщо вона духовна. 

Ти — наче біла ворона. Питання радше не в тому, де легше. Люди обирають ту спільноту, яка резонує з їхнім кармічним завданням. Адже часто буває, що люди обирають аж ніяк не легку долю. Багато людей живуть, навіть не знаючи, що в них є якісь кармічні завдання :) 

Чи можна змінити світ

Чи можливо змінити систему життєвих установок у всіх? Усього суспільства загалом? Як Ви вважаєте, що станеться в такому разі й узагалі, можливо це чи ні?

Можна вплинути на світ відповідно до своїх сил і зв’язків. Але повністю змінити світ неможливо. Надто він складний, надто багато різних сил перетинається, багато різних воль. Незнання законів не скасовує їхнього існування. Це і є невідання.

Так, згодна з Вами. Для нашого Журналу «Екологія мислення» ми добираємо статті про чисте бачення, про користь позитивного мислення, про культуру мислення й мовлення, вважаючи, що піднесені, чисті та позитивні думки творять дива, і всі разом ми зможемо трохи змінити наш світ, гармонізувати його. Що Ви думаєте з цього приводу?

Підтримую. 

Щиро дякую! Ваші побажання нашим читачам?

Коли Вам раптом стане погано, подумайте про хороше. Це так просто, але так сильно! 

Дякую Вам за інтерв’ю, Раманатхо!

(уперше інтерв’ю було опубліковано в Журналі «Екологія мислення» у лютому 2015 року)