У традиції є принцип, який спочатку звучить парадоксально: практикуючий поклоняється не чомусь поза собою, а своїй власній абсолютній природі. Не его, не особистості — а тому споконвічному Усвідомленню, яке є Шива, Брахман, Сахаджа, Вище Я. Саме з цієї точки зору розглядається бгакті-йога (санскр. bhakti yoga) у вченні Лайя-йоги та Аннутара-тантри. Такий підхід кардинально відрізняється від поширеного розуміння бгакті як поклоніння перед зовнішнім образом Бога — і цю різницю варто прояснити від самого початку.
Що таке бгакті-йога
Слово бгакті походить від санскритського кореня bhaj — «ділити», «причащатися», «служити», «любити». Бгакті-йога — це йога відданості, шлях, на якому практикуючий спрямовує весь розум, всю життєву силу до Абсолюту. «Йога» тут означає «зв'язок», «єднання»: бгакті-йога — це єднання через любов.
Перший систематичний виклад принципів бгакті належить мудрецю Нараді, чиї афоризми зібрані в «Нарада-бгакті-сутрах». Шанування Ішвари (санскр. Īśvara), споглядання його якостей, постійне пам'ятання — ці принципи визнаються всіма школами ведантичної традиції, включаючи Адвайта-веданту. Бгакті — не виняткова приналежність двоїстих шкіл. Згідно з вченням традиції, бгакті-йога і джняна-йога (шлях знання) не суперечать, а доповнюють одна одну.
«Чудове поклоніння джняни — це життя життя».
— Тірумантірам
Бгакті та Адвайта: єдність, а не суперечність
Серед тих, хто вивчає Адвайта-веданту, нерідко виникає уявлення, ніби бгакті-йога та джняна-йога — це різні, несумісні шляхи. Такий погляд поширений там, де дгарма досягає людей у відриві від живої традиції. Історія духовного пошуку свідчить про зворотне: в ашрамі Шрі Рамани Махаріші, де практикувалася Атма-вічара (самодослідження), одночасно співали бгаджани та здійснювали поклоніння. Джняна-йога та Адвайта-веданта завжди поєднувалися з бгакті — і в шиваїтській, і у вайшнавській традиціях.
Уявна суперечність знімається, коли зрозуміла різниця між двайта-бгакті (двоїстою відданістю) та адвайта-бгакті. У двоїстих вченнях бгакта каже: «Хочу їсти цукор» — тобто насолоджуватися Богом як об'єктом. Адвайта пропонує інше: стати цукром — злитися з Богом, розчинити межу між тим, хто поклоняється, та об'єктом поклоніння. Це те, що у вченні називається відданістю без відданого.
«Оскільки ми не практикуємо двайта-бгакті (двоїсту), то у нас відданість Богу — це щось абсолютно специфічне. Це відданість без відданого. Відданість Богу поза концепціями "Бог" і "диявол"».
— Свамі Вішнудевананда Гірі
Брахман в Адвайті — не особистість у звичайному розумінні, а безособовий Абсолют, чисте Свідомість-Буття-Блаженство (сат-чит-ананда). Але з цього не випливає, що любов до нього неможлива. Навпаки: саме тому, що Брахман є самою основою буття, любов до нього — найбільш природний стан. Вона не потребує образу та форми. Вона є відкриттям самої глибини своєї природи.
Три погляди на бгакті в традиції Санатана Дгарми
Три великі течії — Адвайта-веданта, Кашмірський шиваїзм і Лайя-йога — дають різні кути зору на бгакті, сходячись у головному.
В Адвайта-веданті бгакті — шлях до розчинення двоїстості через любов. Нідідг'ясана — безперервне споглядальне занурення в Бога — одночасно вища форма бгакті та вища форма медитації. Згідно з лекціями Гуру, «у бгакті-йозі її звуть досконала відданість Богу, досконала любов до Бога» — і це тотожно саттвічній поглинутості (сахаджа-стхіті, санскр. sahaja-sthiti), про яку говорить «Йога-Васіштха». Поєднання шравана (слухання), манана (роздуми) та нідідг'ясана (споглядання) — це шлях, де джняна і бгакті нероздільні.
У Кашмірському шиваїзмі (санскр. Pratyabhijñā, або Trika) — школі, дуже близькій до нашої традиції, — бгакті розуміється через ключове поняття пратьябхіджня: самовпізнавання Шиви Шивою. Тут бгакті — не зовнішнє поклоніння, а внутрішнє впізнавання: душа впізнає свою вічну абсолютну природу і свою єдність із Шивою. «Перш ніж таке самовпізнавання відбудеться, має відбутися тотальна здача, тотальна самовіддача, має бути тотальна відданість». Відданість тут — не слабкість, а умова відкриття. Абхінавагупта, один із засновників Кашмірського шиваїзму, наполягав: впізнати Шиву в собі можливо лише тоді, коли его повністю капітулювало перед Вищим. На цьому принципі будується вся філософія Пратьябхіджня-грідаям Кшемараджи.
У Лайя-йозі та Аннутара-тантрі трансформація бгакті описана найбільш прямо. Споглядання Джерела поєднується з енергією самовіддачі та відданості. У міру того як усвідомлення прояснюється, об'єкт відданості виявляється як власне Усвідомлення — не зовнішнє, а глибинне. «Самовіддача виконується саме цьому Джерелу, яке ми виявляємо у нашому власному усвідомленні». Зовнішній Бог і внутрішнє Усвідомлення стають єдиним. Це — суть переходу від зовнішньої пуджі до внутрішнього сахаджа-самадхі.
Що таке самопоклоніння і в чому його пастка
Поняття «самопоклоніння» вимагає точного визначення — тут легко припуститися помилки.
Самопоклоніння — це не прославлення власного его. Різниця принципова: ego — хибна, обумовлена особистість, що склалася з кармічних відбитків і звичних реакцій. Абсолютна природа — чисте Усвідомлення, яке існує раніше будь-якої думки про «я». Поклонятися собі в абсолютному аспекті означає спрямовувати розум не на особистість, а на те, що особистість перевершує.
«Налаштування на бгаву також називається самопоклонінням. Не в тому сенсі, що ви поклоняєтеся власному его, думаючи "Слава мені!", а в тому сенсі, що ваш понятійний розум постійно виконує поклоніння сутнісній чистій свідомості. Ця чиста свідомість єдина для всіх, вона не є тільки вашою власністю».
— Свамі Вішнудевананда Гірі
Критерій тут один: справжня бгакті послаблює відчуття «я» і «моє», а не посилює його. Якщо практика веде до розчинення діяча — це бгакті. Якщо живить гордість, особливість, почуття обраності — це его, одягнене в духовний одяг. Духовне его найважче розпізнати саме тому, що воно виправдовується високими цілями та тонкими станами.
Бгакті та усвідомленість
Нерідко вважається, що бгакті-йога — це шлях почуттів, тоді як усвідомленість належить до медитативних практик джняни. Це розмежування є неточним. У вченні традиції бгакті та усвідомленість невіддільні — не як два паралельні інструменти, а як дві сторони одного стану.
Вищий стан бгакті — бгава-самадхі (санскр. bhāva-samādhi): занурення в Бога через стан. «Якщо це високий стан бгакті, це бгава-самадхі. Якщо бгава-самадхі триває безперервно, це те саме, що й сахаджа-самадхі. Бгава-самадхі не пов'язане ні з логікою, ні з концепціями, воно пов'язане із зануреністю в природну усвідомленість». Відданість, доведена до вищого ступеня, збігається з природним усвідомленням — метою медитативних практик. Вони сходяться в одній точці.
Без усвідомленості відданість легко вироджується в сентиментальність або релігійний ритуалізм. Без бгакті усвідомленість ризикує стати холодною та безжиттєвою. Їхнє поєднання — «непереможна конфігурація духовного визволення», як описує вчення: бгакті, джняна, ішта-девата-йога, Гуру-йога та Лайя-йога разом.
Практика бгакті на шляху аннутара-тантри
У традиції Санатана Дгарми розрізняють чотири ступені духовного шляху — пади: чар'я (зовнішнє служіння), крія (поклоніння, бгакті-йога), йога (медитативне єднання) і джняна (просвітлене знання). Це послідовні стадії єдиного шляху.
Зовнішня пуджа — ритуал підношення, запалювання світильників, мантра — служить не механічним обрядом, а брамою до внутрішнього стану. У міру практики зовнішнє поклоніння переростає в споглядальну присутність. Мантра-джапа — це спрямування розуму до Джерела, і водночас повернення до своєї природи. Служіння Гуру та Гуру-йога утворюють центральний аспект бгакті в тантричному шляху: через Гуру-бгаву практикуючий спочатку розпізнає усвідомлення у Вчителі, потім — у старших учнях, потім — у собі. Коли різниця зникає, народжується брагма-агам-бгава — переживання єдності з Брахманом.
Самовіддача цьому Джерелу стає можливою повною мірою лише тоді, коли усвідомлення достатньо прояснилося і набуло духовної чистоти. До цього моменту бгакті практикується у поєднанні з іншими методами шляху — спогляданням, вівекою (розрізненням) і самодослідженням.
«Бгакті-йога — це значить: я вірю, що є безперервна частина у мене і вона божественна, я їй віддаюся, я намагаюся повністю всього себе віддавати їй. Тоді ця безперервна частина наростає в мені, я починаю її краще відчувати».
— Свамі Вішнудевананда Гірі
Те, що починалося як поклоніння зовнішньому, стає впізнаванням внутрішнього. Образ, якому поклонялися, перестає бути фігурою з каменю — він виявляється самим Усвідомленням, у якому розгортається весь досвід. Це і є глибинний сенс бгакті в традиції сіддхів: любов Абсолюту до самого себе, що переживається через істоту, яка відкрилася достатньо, щоб її вмістити.
