Слово rāja в перекладі з санскриту означає «цар», «правитель». Раджа-йога — «царська йога», шлях, на якому практикуючий стає правителем власного розуму. Розум розглядається як джерело і страждання, і звільнення: неприборканий розум породжує прив'язаності та затьмарення, дисциплінований — відкриває шлях до вищої реальності.
Класичним джерелом раджа-йоги вважаються Йога-сутри (санскр. Yoga-sūtra) мудреця Патанджалі, складені імовірно у II–IV століттях н. е. У першій же сутрі Патанджалі дає визначення, яке стало фундаментом усієї системи:
Yogaś citta-vṛtti-nirodhaḥ — «Йога є припиненням коливань свідомості».
(Йога-сутри Патанджалі, I.2)
Наступна сутра розкриває мету: коли коливання припиняються, пуруша — чиста свідомість — перебуває у своїй істинній природі (svarūpa). Саме це переживання — кінцева мета раджа-йоги.
Саме слово «раджа-йога» у тексті Патанджалі не зустрічається. Термін утвердився пізніше; широкого розповсюдження йому надав Свамі Вівекананда в трактаті «Раджа-йога» (1896 р.). Тим не менш, саме восьмиричний шлях Патанджалі — аштанга-йога (aṣṭāṅga-yoga), «йога восьми ступенів», — загальновизнане ядро традиції.
Місце раджа-йоги серед шляхів йоги
У традиції Санатана Дхарми виділяють кілька головних шляхів до звільнення. Карма-йога — шлях діяльного служіння без прив'язаності до плодів дій. Бгакті-йога — шлях відданості та любові до Бога. Джняна-йога — шлях розрізнення та прямого осягнення Абсолюту. Хатха-йога — система роботи з тілом і тонкою енергією. Раджа-йога посідає серед них місце «науки про розум»: вона досліджує природу свідомості та пропонує методичний інструментарій для її трансформації.
Ці шляхи не протистоять один одному. Хатха-йога історично розвивалася як підготовчий ступінь до раджа-йоги: стійке тіло і вільний потік прани створюють ґрунт для поглибленої медитації. Бгакті-йога — самовіддача, відкритість серця — своєю чергою полегшує розчинення его в самадхі, тому що м'якість відданості діє там, де зусилля волі виявляється безсилим.
Вісім ступенів: від етики до самадхі
Система Патанджалі описує вісім послідовних ступенів практики. Вони позначаються як аштанга (aṣṭāṅga) — буквально «вісім частин тіла» йоги, де кожна складова органічно підтримує інші.
Яма та Ніяма: етичний фундамент
Перші два ступені — яма (санскр. yama, «приборкання») і ніяма (санскр. niyama, «припис») — формують етичну та дисциплінарну основу практики. Без цього фундаменту всі зусилля в медитації виявляться безплідними: розум, обтяжений нечистими діями та нестабільністю, не здатний до справжньої концентрації.
П'ять обітниць ями — ахімса (ненасильство), сатья (правдивість), астея (непривласнення чужого), брахмачар'я (помірність у чуттєвих задоволеннях), апаріграха (нестяжальництво) — стосуються всіх рівнів: дії, мови та думки. П'ять приписів ніями — шауча (чистота), сантоша (задоволеність), тапас (аскеза), свадх'яя (самовивчення через вивчення священних текстів), Ішвара-пранідхана (самовіддача Богу) — регулюють ставлення практикуючого до себе та до духовного життя.
У коментаторській традиції яма і ніяма — не перелік заборон, а опис того, як поводиться зрілий практикуючий. Медитація поглиблюється, поведінка вирівнюється — не тому, що практикуючий старається, а тому, що розум прояснюється.
Асана: стійкість тіла
Третій ступінь — āsana («сидіння», «поза») — у Патанджалі не має нічого спільного з гімнастикою. Їй присвячено лише три сутри, і єдина якість, яку вони описують, — sthira-sukha: «стійке та зручне». Тіло не повинно заважати розуму. Ось звідки хатха-йога з її розгалуженою системою асан — прикладний інструмент, що виріс із цієї єдиної вимоги.
Пранаяма: управління життєвою силою
Прāṇāyāma — «розширення прани» або «управління праною» — четвертий ступінь. Прана (санскр. prāṇa) — життєва сила, яка в тілі людини проявляється насамперед через дихання. Регулюючи ритм, глибину і паузи дихання, практикуючий здобуває контроль над тонкими потоками енергії, що безпосередньо впливає на стан розуму: неспокійне, нерівне дихання породжує неспокійний розум, і навпаки.
Пратьяхара: відсторонення чуттів
П'ятий ступінь — pratyāhāra («відсторонення» або «збирання назад») — перехідна ланка між «зовнішніми» та «внутрішніми» ступенями. Пратьяхара означає здатність органів чуття не слідувати за зовнішніми об'єктами — так, як черепаха втягує кінцівки під панцир. Це не насильницьке придушення сприйняття, а набуття такої зосередженості, за якої зовнішні враження перестають автоматично захоплювати увагу.
Дхарана, Дхьяна і Самадхі: внутрішні ступені
Останні три ступені — dhāraṇā (концентрація на об'єкті), dhyāna (безперервний потік уваги до об'єкта) і samādhi (злиття з об'єктом) — Патанджалі об'єднує спільним терміном сам'яма (saṃyama). Це не три різні практики, а одна, що набирає глибини.
Дхарана — утримання розуму на єдиній точці, чи то дихання, мантра, образ божества або центр тіла. Коли це утримання стає безперервним, без перебоїв, воно переходить у дхьяну — медитацію у власному розумінні слова. У самадхі межа між тим, хто медитує, і об'єктом медитації зникає.
Самадхі: мета практики
Самāдхі — вища мета раджа-йоги. Патанджалі розрізняє два головні види. Сампраджнята-самадхі (samprajñāta-samādhi) — «самадхі з опорою» — являє собою серію дедалі тонших станів: з умоглядним мисленням (savitarka), без нього (nirvitarka), з роздумом (savicāra), без нього (nirvicāra). У кожному ступені залишається певний тонкий «насіннєвий» об'єкт.
Асампраджнята-самадхі (asamprajñāta-samādhi) — «самадхі без опори» — стан, у якому припиняються всі ментальні процеси. Пуруша, чиста свідомість, перебуває у своїй власній природі, не відбиваючись у жодному об'єкті. Це і є мета, яку ставить Патанджалі.
«Тоді той, хто бачить, перебуває у своїй власній природі».
(Йога-сутри Патанджалі, I.3)
Тапас раджа-йоги, за словами Свамі Вішнудевананда Гірі, полягає саме в «садхані входження в дхарану, дхьяну і переживання різних видів самадхі» — як це здійснював, наприклад, Шрі Рамана Махарші у своєму багаторічному перебуванні в нерухомій медитації.
Раджа-йога у вченні: споглядання як фон усіх методів
Традиція Свамі Вішнудевананда Гірі — вчення ануттара-тантри (санскр. anuttara-tantra, «вища тантра») і сахадж'ї (санскр. sahajyā, «природне, вроджене») — розглядає раджа-йогу в ширшому контексті й водночас пропонує принципово іншу точку опори в практиці.
Класичний шлях раджа-йоги рухається знизу вгору: від яма-ніями до концентрації, до медитації, до самадхі. Шлях поступового посилення — крок за кроком, ступінь за ступенем. Ануттара-тантра пропонує іншу відправну точку: практикуючий відразу займає позицію того, хто досяг.
Зайняти позицію того, хто досяг
Згідно з вченням, істинна природа кожної живої істоти споконвічно чиста і вільна. Єдина перешкода — незнання цього факту, а не відсутність якихось якостей. Практика, відповідно, — не накопичення здібностей заради майбутнього звільнення. Це впізнавання того, що вже тут.
Це розуміння традиція називає «позицією сіддха-бгави» (санскр. siddha-bhāva, «відчуття себе тим, хто досяг»): практикуючий від самого початку ставиться до себе не як до того, хто намагається досягти просвітлення, а як до того, хто виявляє своє споконвічне буття. Практика при цьому не скасовується — вона стає грою, лілою (санскр. līlā). Не важкою працею, а радісним самовираженням з уже присутньої повноти.
Цей погляд докорінно змінює ставлення до всіх методів. Як говорить про це Свамі Вішнудевананда Гірі:
«Є шлях ануттара-тантри, який іде спочатку через повноту уваги, через джняну і повноту уваги. Через повноту уваги треба досягти безперервного підтримання уважності. Коли безперервне підтримання уважності досягнуто, ви виконуєте різні види садхан... Тоді, не проходячи шлях самадхі, шлях дхьяни, ви можете реалізувати стан тур'ї завдяки підтриманню уважності природного стану — в цьому унікальність шляху ануттара-тантри».
Усі методи як допоміжні
Методи раджа-йоги тут не відкидаються. Вісім ступенів Патанджалі, пранаяма, дхарана, дхьяна — всі вони застосовуються в повну силу. Але роль їх змінюється: вони стають упайями (санскр. upāya, «допоміжними засобами»), покликаними зміцнити практикуючого в присутності, а не самостійними цілями.
Усвідомленість — дороговказний маяк, методи працюють паралельно з нею, а не замість неї. Гуру говорить:
«Окрім усвідомленості треба активно застосовувати упайї, зовнішні всі методи, тобто утверджуватися в садхані, у стабільній садхані, упасані, очищувати і очищувати. Усвідомленість стосується внутрішніх, тонких станів свідомості, а очищення стосується нашої прани, нашого розуму, нашого зовнішнього оточення і поведінки — і це треба продовжувати і продовжувати робити... Усі такі методи вони завжди працюють, але їх також треба застосовувати паралельно з усвідомленістю».
Яма і ніяма продовжують очищувати. Асана дає стійкість. Пранаяма працює з енергією. Дхарана і дхьяна поглиблюють зосередження. Жоден із восьми ступенів не скасовується — але жоден не є кінцевою точкою. Усі вони служать одному: утриманню і поглибленню споглядальної присутності.
Споглядальна свідомість у кожній практиці
Центральна настанова така: у кожному методі найважливіше — не втратити споглядальну свідомість. Чи сидить практикуючий у дхьяні, чи повторює мантру, практикує пранаяму чи стоїть в асані — внутрішній вектор один: перебування у відкритій, незамутненій усвідомленості.
Споглядання не означає закритості до світу. Як учить Гуру:
«Перебуваючи у вільному розкутому усвідомленні, ми аж ніяк не йдемо в порожнечу, "заморожуючи" свідомість або відстороняючись від об'єктів шести чуттів. Ми дозволяємо очам бачити, а вухам чути, проте ми не слідуємо за об'єктами сприйняття, продовжуючи розслаблено перебувати в сяйві власної природної усвідомленості».
Споглядання — не особливий стан, який відкривається лише в тиші ретриту. Це базова позиція, доступна за будь-яких обставин. Кожен ступінь раджа-йоги в цьому світлі стає можливістю для прямої передачі присутності. У настановах традиції це сформульовано так:
«Кожен аспект практики в методі є прямою передачею абсолютної присутності. Спочатку це йде через фіксацію на певних позах, методах, практиках, щоб це через повторення впізнавалося. Коли ж споглядання стає стійким, коли мудрість споглядання відкривається кожної миті, то будь-який стан бачиться як прямий прояв Абсолюту».
Тому в нашій традиції кажуть: правильна «поза» споглядання — та, в якій практикуючий перебуває прямо зараз. Не в сенсі відмови від формальної практики, а в сенсі розуміння, що жодна мить не випадає з єдності.
Патанджалі створив одну з найбільш систематично викладених карт духовної практики: вісім ступенів від етики до самадхі. Ця карта працює. Тисячоліття її застосування — достатнє свідчення.
Ануттара-тантра і сахаджа пропонує не відмову від цієї карти, а зміну того, хто по ній іде. Не той, хто ще не прийшов, — а той, хто впізнає дорогу додому. Вісім ступенів залишаються, практика триває. Змінюється тільки фон: замість зусилля досягти — споглядання того, що вже є. Залишається тільки одне: не втрачати нитку усвідомленості — ні в дхьяні, ні в пранаямі, ні в метушні звичайного дня.
