Сахаджа

Є речі, які неможливо взяти зусиллям. Не можна змусити себе заснути — чим сильніше намагаєшся, тим бадьорішим стаєш. Не можна силою волі закохатися або засміятися по-справжньому. Не можна і увійти в сахаджу. В неї можна тільки перестати заважати тому, що вже є.

Сахаджа (санскр. sahaja) — одне з ключових понять Санатана Дхарми, що позначає вроджений, споконвічний стан свідомості, яка перебуває в невідривній єдності з Абсолютом. Термін зустрічається в текстах адвайта-веданти, кашмірського шиваїзму, натха-традиції та тантри — всюди вказуючи на одне: справжня природа людини не досягається, а пізнається. Вона не створюється практикою. Вона розкривається в міру того, як спадають покрови неуцтва — авідья (санскр. avidyā).

Етимологія

Слово «сахаджа» утворене з двох санскритських коренів: saha — «разом, одночасно» — і ja, від кореня jan — «народжуватися». Буквальний сенс: «народжене разом», «те, що виникло одночасно з самою істотою».

Це не те, що приходить ззовні. Це те, що супроводжує вас із першим подихом, існувало до народження і залишиться після нього. Ваша споконвічна природа — сат-чіт-ананда (санскр. sat-cit-ānanda), буття-свідомість-блаженство, — яку ви, можливо, забули, але не втратили.

У текстах натха-сіддхів та у вченні Даттатреї сахаджа займає середню позицію між двома спорідненими поняттями. Пратібга (санскр. pratibhā) — «спалах», перше потужне переживання пробудженої свідомості. Самарасья (санскр. samarasya) — «єдиний смак», повна інтеграція з реальністю. Сахаджа — це той стан, у який переходить практикуючий, коли спалахи пратібги перестали бути рідкістю і стали фоном його існування.

Визначення в традиції

Суворе визначення традиції звучить так: стійке перебування в недвоїстому усвідомленні без зусиль і без особливих умов — пози, самоти, тиші.

Свамі Вішнудевананда Гірі говорить про це просто:

«Сахаджа-самадхі, говорячи простою мовою — це життя в Бозі. У нього немає альтернативи, тому що все інше — це життя не в Бозі, безперервне життя в Бозі або життя, обумовлене якимись умовами».

Утверджені в сахаджі залишаються в Бозі розмовляючи, працюючи, йдучи людною вулицею. Їхнє самадхі не переривається, тому що не залежить від обставин.

Традиція розмежовує три види самадхі. Савікальпа-самадхі (санскр. savikalpa-samādhi) — «із формами»: поглиблений медитативний стан, у якому ще зберігається об'єкт споглядання. Нірвікальпа-самадхі (санскр. nirvikalpa-samādhi) — «без форм»: повна зупинка ментальних рухів, що потребує нерухомого тіла і затримки дихання. Сахаджа-самадхі (санскр. sahaja-samādhi) — «природне самадхі»: те саме недвоїсте усвідомлення, але яке не потребує зупинки діяльності й не переривається за жодних обставин.

Різниця принципова. Поки самадхі залежить від пози — воно не остаточне. Варто вийти з медитації, почати говорити, щось зробити — стан переривається. Сахаджа не переривається. Це не вершина, яку потрібно штурмувати знову і знову. Це фундамент.

Сахаджа у священних текстах

Яджурведа описує того, хто реалізував цей стан: «Він залишається відстороненим, але не відстороненим, у тілі, але не в тілі; його внутрішня сутність стає всепроникною. Очистивши своє серце, йог бачить: Я є Все, Вище Блаженство». Точний портрет дживанмукти — він живе у світі, не будучи захопленим ним.

Шрі Сіддханта Шикхамані — авторитетний текст вірашиваїзму — описує триступеневу схему реалізації: пратібга, сахаджа, самарасья. Рух від спалахів пробудження — до їхньої стабілізації — до повного злиття з Абсолютом.

Рамана Махарші, якого традиція лайя-йоги розглядає як свідка цього шляху, формулює співвідношення сахаджі з іншими видами самадхі чітко: «У джняна-йозі сахаджа-стхіті (санскр. sahaja-sthiti) — природний стан — і є сам стан нірвікальпи. Розум вільний від сумнівів. Навіть будучи діяльним, він знає, що ця активність — у реальності, в Атмані, найвищому бутті».

Три ступені: пратібга — сахаджа — самарасья

Шлях розгортається через три стани.

Пратібга — перше справжнє переживання пробудженої свідомості. Практикуючий входить у медитацію і відчуває вимір Бога — потужно, ясно, незабутньо. Але це нестабільно: починаєш рухатися, говорити — стан іде.

Сахаджа — наступний етап. Швидкоплинне самадхі переросло в стійкий природний стан. Практикуючий більше не «входить» в усвідомлення і не «виходить» із нього. Усвідомлення стало фоном його існування. Особливі умови для цього більше не потрібні.

Самарасья — «єдиний смак». Все, що сприймається — звуки, форми, тіла, події — сприймається як прояв єдиної Свідомості. Двоїстість зникла не у формальній медитації, а з самої тканини сприйняття.

Ці три ступені описують реальну траєкторію, яку проходить практикуючий протягом багатьох років садхани.

Як практикувати сахаджу

Тут виникає природне запитання: чи можна взагалі «практикувати» те, що за своєю природою є найприроднішим станом?

Гуру відповідає на нього так:

«Споглядання — це така складна річ. Я 12 років навчаю, після 12 років можна тільки зрозуміти, що це таке. Але насправді цей стан дуже простий, він називається аманаска, сахаджа — природний. Усередині нас є глибинний рівень усвідомлення, ми його маємо виявити. Отримати спочатку інтелектуальні пояснення, а потім Гуру має передати — самі ви його не можете побачити, Гуру його може передати. І ви повинні очистити його, пересвідчитися в ньому, підтвердити, що це воно, і потім споглядати».

— Свамі Вішнудевананда Гірі

Це ключове: сахаджу не будують, а впізнають — через передачу Гуру і потім через неухильне виявлення та утвердження в тому, що було впізнано.

Безперервність усвідомлення

Перша і головна практична вказівка — безперервність. Не глибина окремих медитацій, а безперервність усвідомлення в самому звичайному житті.

«Щоб перебувати в сахаджа-самадхі, потрібно практикувати підтримання усвідомленості. Безперервно, з ранку до вечора, із секунди в секунду, з дня в день, з тижня в тиждень, з місяця в місяць, з року в рік. Стоячи, сидячи, лежачи, під час їжі, роботи, розмови. Якщо ви зможете це робити, то, кажуть, для вас все одно що медитація, що не медитація. Ви не залежите від програмної медитації, ви завжди медитуєте».

— Свамі Вішнудевананда Гірі

Це не означає «сидіти заплющивши очі весь день». Це означає — частина свідомості завжди спрямована на Джерело. Ви розмовляєте, але розмовляєте медитативно. Ви працюєте, але працюєте в усвідомленні.

«Якщо ви не відволікаючись перебуваєте в усвідомленій присутності, питання медитації не стоїть. Питання медитації стоїть, коли ви відволіклися і вам треба увійти кудись. Якщо ви не відволікаючись перебуваєте в усвідомленості — це називають йога не-медитації, сахаджа».

— Свамі Вішнудевананда Гірі

Споглядання в русі

Друга вказівка — інтеграція стану медитації в рух і діяльність.

«Відкривши очі, в русі ви намагаєтеся все одно згадувати про це Світло, розслаблятися, утверджуватися в недіянні, віддаватися йому. Це називається шлях до сахаджа-самадхі — споглядання в русі. Потроху все ваше життя стане таким безперервним перебуванням у цьому Світлі».

— Свамі Вішнудевананда Гірі

Просунутою формою такого споглядання є сахаджа-крія (санскр. sahaja-kriyā) — дія з природного стану, коли споглядання об'єднане з тілом, праною, чакрами. У цій практиці немає розриву між медитацією і життям: будь-яка ситуація стає тренуванням свідомості.

Самовіддача

Третя вказівка — і, мабуть, найтонша. Сахаджа — не тільки плід споглядання. Це насамперед плід благодаті.

«Сахаджа — це купання в променях благодаті Абсолюту, це завжди сходження. Це величезне тяжіння — ви як на крилах летите. Тут важлива не тільки споглядальна ясність, а й відданість: щоб заслужити таке сходження, потрібна спрямованість до Бога. Якщо людина практикує усвідомлену присутність без відданості, вона заблукає».

— Свамі Вішнудевананда Гірі

Споглядання без відданості (бгакті, санскр. bhakti) веде вбік: відкриваються сили тонкого тіла, які починають захльостувати усвідомленість, а не піднімати її. Саме тому традиція завжди вказує на три опори разом: споглядання, усвідомлення і самовіддача.

Практика шравана — манана — нідідг'ясана

Учитель також вказує на класичний шлях підготовки, відомий з часів Шанкарачар’ї (788–820 рр.): шравана (санскр. śravaṇa) — слухання та вивчення вчення, манана (санскр. manana) — глибоке осмислення, нідідг'ясана (санскр. nididhyāsana) — безперервне практичне перебування в тому, що осягнуто.

«Ми завжди маємо брати це сахаджа-самадхі як еталон і практикувати шравану, манану, нідідг'ясану, щоб наблизитися до нього, а потім утвердитися в ньому».

— Свамі Вішнудевананда Гірі

Чим сахаджа не є

Кілька важливих уточнень, тому що сахаджу легко переплутати з тим, чим вона не є.

Сахаджа — не розслабленість. Людина може бути абсолютно розслаблена і все ж перебувати в повному неуцтві. Розслабленість — стан тіла і нервової системи. Сахаджа — стан Свідомості.

Сахаджа — не безпристрасність сама по собі. Утверджений у ній може відчувати радість, співчуття, гострий інтерес — і все ж залишатися вкоріненим у Джерелі. Це не анестезія почуттів, а їхнє преображення.

Сахаджа — не відсутність діяльності. У сахаджа-самадхі немає фіксації, немає візуалізації, немає мантр. Як каже Гуру: «Це розкритий розум у його природному стані. Це медитація без медитуючого». Дія триває, але діяч зник.

Подібно до того як річка, що досягла океану, не перестає рухатися, але вже не знає, де закінчується вона і починається океан, — так і утверджений у сахаджі продовжує жити, не знаючи окремішності від Абсолюту.

Сахаджа в традиції Санатана Дхарми

У лінії Свамі Вішнудевананда Гірі сахаджа — центральний концепт лайя-йоги. Не один з аспектів вчення, а те, навколо чого обертається весь шлях.

«Сахаджа-стхіті, сахаджа-ніштха — це корінне поняття в лайя-йозі, навколо якого все обертається. Нам цікаво не один раз побачити краєм ока Бога, як у савікальпа-самадхі, а нам цікаво бути в Бозі 24 години на добу, не перериваючись». 

— Свамі Вішнудевананда Гірі

Савікальпа і нірвікальпа — важливі ступені, але вони попередні. «Нірвікальпа-самадхі — це ви бачите Бога тільки доти, доки ваше дихання зупинене. Але щойно прани зарухалися, розум запрацював — все, самадхі скінчилося. Сахаджа-самадхі не переривається ні вдень, ні вночі. Завдання — одного разу в нього увійшовши, ніколи його не втрачати».

Духовний рівень практикуючого в традиції визначається не глибиною його ретритних переживань, а тим, наскільки він «вріс у божественну реальність» — і наскільки ця вкоріненість стійка у звичайних умовах. Саме це і є сахаджа: не те, що відбувається на килимку для медитації, а те, що залишається, коли килимок прибрано.

Заради цього будується весь шлях: дисципліна, практика, самовіддача, ретрити, вивчення шастр. Все це — не самоціль. Це підготовка до того, щоб одного разу дізнатися: те, до чого ви йшли, завжди було тут.