Парамашива (Paramaśiva) — найвища, абсолютна реальність і гранична метафізична основа у філософії кашмірського шиваїзму, трансцендентний і водночас іманентний аспект божественної свідомості, що є як недиференційованою єдністю (акханда), так і джерелом усіх проявів і форм світобудови.
Етимологія
Термін "Парамашива" (Paramaśiva) складається з двох санскритських слів: "парама" (parama) — "найвищий", "граничний", "позамежний", і "шива" (śiva) — "благий", "милостивий". Таким чином, буквальне значення можна перекласти як "Вищий Шива" або "Гранична блага реальність". Лінгвістично корінь "шив" (śiv) сягає ведичної традиції та пов’язаний із принципом благословення й найвищого блага.
Філософське значення
Концепція Парамашиви є наріжним каменем метафізики Трики та всього кашмірського шиваїзму, являючи собою найвищу філософську категорію, граничну онтологічну основу реальності. На відміну від Шиви як божества індуїстського пантеону, Парамашива в кашмірському шиваїзмі являє собою абсолютний принцип, який перевершує будь-які атрибути й визначення, будучи водночас ніргуною (позбавленим якостей) і сагуною (наділеним якостями).
Абхінавагупта у своїй монументальній праці “Тантралока” описує Парамашиву як граничну реальність, яка водночас трансцендентна (вішвоттірна) й іманентна (вішвамая) феноменальному світу. Ця подвійна природа відображена у двох фундаментальних аспектах Парамашиви: Пракаша (Prakāśa) — самосвітному світлі свідомості, і Вімарша (Vimarśa) — саморефлексивній силі самоусвідомлення. Таким чином, Парамашива є єдністю спокою й активності, буття і становлення, трансцендентного й іманентного.
У системі Пратьябхіджня, розробленій Утпаладевою та його учнем Абхінавагуптою, Парамашива представлений як абсолютне "Я" (ахам), яке через акт самовпізнавання (пратьябхіджня) відкриває себе як єдину реальність усіх проявлених феноменів. Водночас у Спанда-шастрі Парамашива описується як первісна вібрація або пульсація (спанда), яка, ніколи не полишаючи своєї сутнісної природи, проявляється як різноманіття всесвіту.
Особливо важливим є розуміння Парамашиви крізь призму концепції Сватантр’я (Svātantrya) — абсолютної свободи. Згідно з кашмірським шиваїзмом, Парамашива має повну свободу у проявленні та приховуванні своєї природи. Ця свобода реалізується через п’ять фундаментальних енергій або актів (панча-крітанья): творення (срішті), підтримання (стхіті), руйнування (самхара), приховування (тіродхана) та одкровення або милість (ануграха).
На рівні космології Парамашива являє собою першу й найвищу з 36 таттв (онтологічних принципів) у системі Трики, будучи джерелом і субстанцією всіх наступних таттв і всього проявленого космосу. Важливо зазначити, що, хоча в космологічному описі Парамашива позначається як перша таттва, в абсолютному сенсі він перевершує всю систему таттв, будучи радше їхньою передумовою та основою.
Кшемараджа у своїй праці "Пратьябхіджня-хрідаям" формулює це через афоризм: "Чітта ева чітах падат самкочіні" — "Індивідуальна свідомість є не чим іншим, як стисненням універсальної свідомості (Парамашиви)". Таким чином, будь-яка обмежена свідомість розглядається лише як скорочена форма всеосяжної свідомості Парамашиви.
Історичний розвиток концепції Парамашиви можна простежити від ранніх тантричних текстів до систематичних філософських трактатів кашмірського шиваїзму. Васугупта в Шива-сутрах лаконічно згадує найвищу реальність як "чайтаньям атма" (свідомість є Атман), що пізніше набуло розвитку в складніших метафізичних побудовах Сомананди, Утпаладеви й досягло своєї кульмінації в синтетичних працях Абхінавагупти, особливо в його Тантралоці.
Порівняно з іншими індійськими філософськими системами концепція Парамашиви в кашмірському шиваїзмі має близькі паралелі з концепцією Брахмана в [[Адвайта-веданта|адвайта-веданті]], однак із суттєвою відмінністю: якщо Брахман в адвайті розуміється переважно як статична, незмінна свідомість (пракаша), то Парамашива в кашмірському шиваїзмі наділений динамічним аспектом самоусвідомлення (вімарша), що робить його водночас і суб’єктом, і об’єктом, і процесом пізнання.
Практичне застосування
Розуміння Парамашиви має фундаментальне значення для духовної практики кашмірського шиваїзму. На відміну від багатьох інших духовних традицій, де абсолют розглядається як щось далеке й досяжне лише після тривалої практики, кашмірський шиваїзм стверджує, що Парамашива — це вже наша істинна природа, яку необхідно лише усвідомити через процес [[Пратьябгіджня|впізнавання]] (пратьябгіджня).
У практичному вимірі це реалізується через три основні методи, або упаї:
Шамбгавопая (Śāmbhavopāya) — найвищий метод, пов’язаний із безпосереднім усвідомленням єдності з Парамашивою через чистий намір або волю (іччха). Цей метод не потребує опори на зовнішні об’єкти медитації чи дихальні вправи, а передбачає пряме занурення в абсолютну свідомість. У «Віджняна-бгайрава-тантрі» описано численні техніки такого прямого розпізнавання.
Шактопая (Śāktopāya) — середній шлях, у якому практик використовує різні форми знання й споглядання (джняна) для досягнення стану єдності з Парамашивою. Сюди належать медитації на парадоксальних станах, міжфазових переходах свідомості тощо.
Анавопая (Āṇavopāya) — нижчий метод, що включає роботу з диханням, візуалізацією, мантрами, йогічними позами (асанами) та концентрацією на різних частинах тіла, особливо на енергетичних центрах, або чакрах.
Існує також четвертий, не-метод — Анупая (Anupāya), або «відсутність методу», що являє собою спонтанне усвідомлення своєї істинної природи як Парамашиви без будь-яких формальних практик чи зусиль.
У текстах
Концепція Парамашиви докладно розробляється в багатьох ключових текстах кашмірського шиваїзму:
Шива-сутри: Хоча термін «Парамашива» прямо не використовується, перша сутра «Чайтаньям атма» (Свідомість є Атман) вказує на найвищу реальність.
Спанда-карика: Текст описує Парамашиву як вібрацію або пульсацію (спанду), яка, ніколи не втрачаючи своєї цілісності, проявляється як всесвіт.
Ішвара-пратьябгіджня-карика Утпаладеви: тут розвивається філософське обґрунтування Парамашиви як абсолютного суб’єкта, який через акт самовпізнавання проявляє весь всесвіт.
Пратьябгіджня-грідаям Кшемараджі: текст починається з опису Парамашиви як універсальної свідомості, що через свою вільну волю (сватантр’я) проявляє себе в множинності форм.
Тантралока Абгінавагупти: ця монументальна праця містить найсистематичніший і найглибший виклад природи Парамашиви, його аспектів і космологічного розгортання.
Віджняна-бгайрава-тантра: текст описує 112 технік медитації, багато з яких спрямовані на пряме усвідомлення єдності з Парамашивою.
Парамартхасара|Парамартхасара: у цьому тексті, авторство якого приписується Абгінавагупті, Парамашива описується як єдина реальність, що проявляється через гру своїх енергій.
Неттра-тантра: ранній тантричний текст, у якому також обговорюється природа найвищої реальності.
Див. також
Пракаша (Prakāśa)
Вімарша (Vimarśa)
Сватантр’я (Svātantrya)
Ануттара (Anuttara)
Таттви (Tattvas)
Шива-Шакті (Śiva-Śakti)
Пурнатва (Pūrṇatva)
Категорії
Фундаментальні метафізичні концепції
Філософські концепції та терміни
Метафізичні принципи
Теологія
