Шакті-таттва (санскр. शक्ति-तत्त्व, śakti-tattva) — друга з п’яти «чистих» таттв кашмірського шиваїзму: чиста недвоїста енергія-усвідомленість Абсолюту (вімарша), у якій переважає блаженство (ананда) і через яку діє його абсолютна свобода (сватантрія). Завдяки цій силі — невіддільній від світла свідомості (пракаша) і Шива-таттви — воля (іччха) дає перший імпульс космічному розгортанню.
Етимологія
Шакті походить від санскритського кореня шак — «бути здатним, могти», означаючи «силу», «діяльну енергію». Іменник жіночого роду утворений за допомогою суфікса -ті, що позначає абстрактне поняття сили або здатності. Таттва — від займенника «тат» («те») і суфікса «-тва» («стан буття»), буквально «те-є-ність», «основоположний принцип». Поєднання дає: «принцип сили», «фундаментальна реальність енергії» як онтологічний принцип світобудови.
Філософське значення
В ієрархії п’яти чистих таттв (шуддха-адхва) Шакті йде за Шива-таттвою і передує Садашива-таттві, Ішвара-таттві та Шуддха-відья-таттві. У класичних викладах наголошується: Абсолют проявляється як п’ять чистих станів — Шива, Шакті, Садашива, Ішвара, Шуддха-відья — за допомогою проєктування Своїх п’яти головних сил (чіт, ананда, іччха, джняна, крія). При цьому в Шакті-таттві домінує ананда-шакті, а через неї утверджується й розгортається вільна божественна воля — іччха-шакті.
Недвоїста єдність Шиви й Шакті
Як пояснює Кшемараджа, перші дві таттви — Шива-таттва і Шакті-таттва — не є в строгому сенсі «еманаціями» чи «творіннями», а являють собою два нероздільні аспекти єдиної вищої реальності. У «Пратьябхіджня-хрідаям» стверджується, що між ними немає реальної відмінності: це одне ціле з Парамашивою. Для зручності філософського міркування виокремлюється перспектива Шиви як трансцендентальної єдності й Шакті як іманентного різноманіття. Образно: вогонь і його здатність палити, сонце і його світло, насіння і його потенція — нерозривна єдність.
З погляду доктрини Пратьябхіджня, першопричина всіх станів — Чіті (самосвітна свідомість), «чия Шакті» одноосібно викликає до явленості творення (срішті), підтримання (стхіті) та згортання (самхара). Коли Шакті «вступає в гру», світ «розплющує очі»; коли її рух завмирає — «заплющує». Це не зовнішня причинність, а внутрішня, самосвідома могутність Свободи Чіті, завжди невіддільної від Шиви.
Пракаша–вімарша: світло і самоусвідомлення
Шакті-таттва мислиться як первісна Вімарша (самопізнавальна рефлексія) світла свідомості (Пракаша); ця пара становить осердя недвоїстої реальності: світло та його самопізнавальна енергія. Без вімарші пракаша була б подібною до інертного об’єкта. Саме Шакті-таттва як вімарша робить свідомість живою, динамічною і творчою.
Принцип заперечення і «порожнеча» як повнота потенції
Згідно з ученням Пратьябхіджня, в аспекті знання Шакті постає як «принцип заперечення» (нішедха-в’япара-рупа): на рівні Шакті-таттви виникає перше намічене розрізнення — заперечення «Ідам — це» у Шиві. Так виявляється стан, описуваний як шунья (порожнеча) — не нігілістична порожнеча, а повнота потенційності, вагітна всіма майбутніми маніфестаціями. У Кшемараджі це співвідноситься з образом Анашріта-Шиви — чистого «Ахам — я», вільного від предметного змісту.
Спанда і «насіння всіх еманацій»
У перспективі Спанди Шакті — «перше мерехтіння» абсолютної пульсації, що закладає можливість діади «я» – «це» і всієї подальшої еманації — без онтологічного розриву з недвоїстим цілим. У космологічному «дереві» 36 таттв Шакті — «насіння всіх еманацій»: «Шакті, вибухнувши від захвату, поривається до проявлення»; саме вона поляризує свідомість на суб’єкт і об’єкт, готуючи подальші фази воління, знання й дії (іччха-, джняна-, крія-шакті).
Три аспекти Шакті-таттви
Традиція виокремлює три основні аспекти або модуси Шакті-таттви:
Іччха-шакті — енергія волі або бажання: первинний імпульс до творення, спрямованість на самопроявлення. Найповніше розкривається на рівні Садашива-таттви («я є це» з переважанням суб’єктивного полюса).
Джняна-шакті — енергія знання: здатність свідомості прояснювати й «схоплювати» зміст майбутнього творіння. Виражена на рівні Ішвара-таттви («це є я»).
Крія-шакті — енергія дії: реалізувальна сила, що втілює задум у дійсність. Переважає на рівні [Шуддха-відьї (рівновага «я» і «це»).
Ці три аспекти є не послідовними стадіями в часі, а одночасними модусами єдиної божественної енергії; вони присутні на кожному рівні маніфестації, відрізняючись лише інтенсивністю.
Історичні обриси доктрини
Ранні агамічні джерела (зокрема «Малінівіджайоттара-тантра», «Сваччханда-тантра») уже закріплюють учення про божественну енергію як другий принцип. Філософської глибини концепція набуває у школі Пратьябхіджня — у Сомананди, Утпаладеви й особливо в Абхінавагупти, який систематизував зв’язок Шакті-таттви з ключовими доктринами Тріки — Спандою, розпізнаванням (пратьябхіджня), свободою (сватантрія) та вченням про Кундаліні.
У текстах
«Шіва-сутри» I.6: «шакті-чакра-сандхане вішва-самхарах» — через єднання з «колесом сил» здійснюється згортання всесвіту; Шакті мислиться як сукупність божественних енергій звільнення.
«Пратьябхіджня-хрідаям» Кшемараджі (сутри 1–4): Чіті «за власною вільною волею» — причина звершення всесвіту; коли її сила приходить у рух, світ виникає й триває; коли заспокоюється — «заплющує очі». Тут-таки свобода (сватантрія) ототожнюється з дією Шакті.
«Спанда-каріки» і традиція коментарів: «відкриванням і закриванням Його очей» здійснюються проявлення та розчинення світу; унмеша й німеша — одночасні полюси однієї пульсації.
Традиційний корпус учення про 36 таттв (традиційні трактати й навчальні конспекти): зафіксовано друге місце Шакті-таттви в «чистому ряду» та формулу «усі таттви — форми Шакті».
Тексти Абхінавагупти (зокрема «Тантра-сара», «Тантралока»): центральність пари пракаша–вімарша й пояснення поляризації на Ахам/«я» та Ідам/«це» без втрати недвоїстої єдності.
