Наші предки не були пастухами,
Не знали плуга й гончарного круга,
Не йшли за звіром лісовими стежками,
Не збирали коріння край лугу.
Богами були вони споконвіку,
У віманах крізь зоряний пил літали,
Швидше за світло, думці покірні,
У сузір'ях далеких шляхи прокладали.
Ні грому, ні блискавок вони не боялись,
Перед лютою стихією чоло не схиляли.
О, дурний жарт — демона замисел,
Щоб предками нашими мавп називали!
На віки принизити наш дух захотіли,
Та предки — безсмертні, вічні боги!
Простір і час згущувати вони вміли,
Згорнувши їх, як шкіру, в небесному чертозі.
Запалити, мов факел, зірку вмить —
Для них це було легко і звично.
Не в старих хатах шукали вони щастя,
Не в тісних печерах жили зазвичай.
У золотих містах, що летять небесами,
У чертогах небесних, осяяних славою,
Вони втілювали велич у справах,
Володіючи всесвітньою могутньою державою.
Лише волею творили мільйони світів,
Долю створюючи для нових народів,
Творці цивілізацій, зберігаючи їхні канони
У безкраїх просторах небесних склепінь.
Такі великі були древні боги —
Наші предки, чий дух нескорений і ставний.
Пройдемо ж гідно їхнього життя дороги,
Будемо гідні!
Гідні!
Гідні!
