Манас (санскр. manas) — сприймаючий і мислячий аспект внутрішнього інструменту, який пов’язує органи чуття з буддхі (розрізнювальним розумом). Манас збирає чуттєві враження, формує уявлення, породжує наміри й вагається між різними рішеннями.
Слово manas походить від санскритського кореня man — «думати», «міркувати», «уявляти». Від цього ж кореня утворені терміни manana (міркування) і mantra (мантра). Манас буквально означає «те, за допомогою чого мислять». Українське слово «ум» передає лише частину значення, оскільки манас охоплює також увагу, уяву, сумнів і первинне опрацювання сприйняття.
Функція внутрішнього ума
У веданті манас входить до антахкарани (внутрішнього інструменту) разом із буддхі, ахамкарою (почуттям «я») і чіттою (пам’яттю та сховищем вражень). Ці назви позначають не чотири самостійні органи, а різні функції тонкого тіла. Манас приймає й зіставляє враження, буддхі визначає і вирішує, ахамкара привласнює досвід особистості, а чітта зберігає його у вигляді самскар (відбитків).
Манас називають також одинадцятою індрією, оскільки він координує п’ять джнянендрій (здатностей сприйняття) і п’ять кармендрій (здатностей дії). Око може стикатися з формою, а вухо — зі звуком, але без уваги манаса усвідомленого сприйняття не виникає. Він поєднує окремі відчуття в цілісний образ і передає його буддхі для розпізнавання.
У системі санкх’ї манас виникає із саттвічного аспекту ахамкари разом з індріями. Його характерна діяльність називається санкальпа-вікальпа: формування наміру й вагання між можливостями. Манас запитує: «це чи те?», тоді як буддхі ухвалює певне рішення. Тому манас рухливий, сприйнятливий і легко набуває забарвлення раджасу (збудження) або тамасу (інерції).
Манас у садхані
Неочищений манас слідує за рагою (потягом), двешею (відразою) і васанами (прихованими схильностями). Він переносить увагу з одного об’єкта на інший, створює вікальпи (мисленнєві конструкції) й підтримує ототожнення з тілом і переживаннями. Сам манас не має свідомості. Подібно до місяця, що відбиває сонячне світло, він здається свідомим завдяки світлу Атмана.
Садхана не знищує практичної здатності ума. Абх’яса (постійна практика), вайраг’я (безпристрасність), джапа, пратьяхара (відвернення чуттів) і дх’яна (медитація) роблять манас стійким і прозорим. Коли його коливання вгамовуються, буддхі розрізняє Атман і не-Атман без викривлень, а органи чуття перестають захоплювати свідомість назовні.
Індуїсти знають, що ум може зв’язувати й звільняти. Звернений до чуттєвих об’єктів, він зміцнює сансару; спрямований до самодослідження і Брахмана, стає засобом пізнання. Звільнення настає не тоді, коли манас проголошує себе Атманом, а коли його рухи сприймаються як мінливі явища в незмінній свідомості.
«Манас — це понятійний ум, яким ми оперуємо в повсякденному житті. Наприклад, коли ви думаєте або спілкуєтеся, ви залучаєте понятійний ум — манас. Це чуттєвий, логічний ум».
— Гуру, лекція «Структура ума: вчення про Антахкарана-панчака», 29 вересня 2009 року
